ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.04.2023Справа № 910/590/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до 1) Державної податкової служби України, 2) Державної казначейської служби України, 3) Головного управління Державної податкової служби України у Кіровоградській області
про стягнення 11000000 грн.
за участі представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: не з'явився,
від відповідача-3: Філоненко Д.В.
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової служби України та Державної казначейської служби України про стягнення 1000000 грн. збитків та 10000000 грн. моральної шкоди, завданих унаслідок неправомірного нарахування заборгованості перед бюджетом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
31.01.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 07.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 09.03.2023 в задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про заміну відповідача у справі відмовлено. Клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача до участі у справі - задоволено. Залучено в якості співвідповідача Головне управління Державної податкової служби України у Кіровоградській області.
У відзиві відповідач-1 наголосив, що спірні дії здійснювалися та приймалися Головним управлінням Державної податкової служби України у Кіровоградській області, відтак участь відповідача-1 є необґрунтованою.
У відзиві на позовну заяву відповідач-2 зауважив на відсутності необхідності залучення його до участі у справі, оскільки він не є учасником спірних правовідносин, у зв'язку з чим просив замінити його належним відповідачем - Головним управлінням Державної податкової служби України у Кіровоградській області. Одночасно відповідач-2 наголосив на недоведеності позовних вимог.
У відповіді на відзив відповідача-2 позивач зазначила, що підтримує клопотання про залучення в якості співвідповідача Головне управління Державної податкової служби України у Кіровоградській області. Разом із цим, оскільки держава бере участь у справі через відповідні органи державної влади, позивач вважає необхідною участь відповідача-2 у цій справі.
Відповідач-3 у відзиві на позов звернув увагу, що позивачем не доведено наявності підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.
У відповіді на відзив відповідача-3 позивач наголосила, що неправомірна поведінка відповідача-3 установлена судовими рішеннями. До того ж, позивачем наведено в позовній заяві значну кількість судових справ, пов'язаних із захистом від протиправних дій фіскальних органів.
У поданій до суду заяві від 21.04.2023 позивач просила проводити розгляд справи 27.04.2023 без її участі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ГУ ДФС у Кіровоградській області проведено планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої був складений акт №454/11-28-13-03/3121303527 від 21.11.2017 року.
У даному акті зазначено про встановлення наступних порушень: порушення п. 177.2, пп. 177.4.1 пп. 177.4.4 п. 177.4 статті 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 721820,13 грн., в тому числі: за 2015 рік на суму 689210,07 грн.; за 2016 рік на суму 32610,06 грн.; порушення п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, пункту 4.4. розділу 4 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за 3 квартал 2015 року було відображено з недостовірними даними та помилками податкову звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них, що призвело до зміни даних платника податків; порушення п.2 частини 1 ст.7, п.1 частини 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на загальну суму 124557,98 грн., в т.ч. за 2015 рік на суму 84701,24 грн., за 2016 рік на суму 39856,74 грн.; порушення пп. 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України занижено податкове зобов'язання по військовому збору на загальну суму 54918,87 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 52201,37 грн., за 2016 рік на суму 2717,50 грн.; порушення п.57.1 статті 57, пп. е) п.176.1 статті 176, п.п. 250.2.1 п. 250.2 статті 250 Податкового кодексу України встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з екологічного податку за 3 квартал 2014 рік; порушення підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.3 статті 44, пункт 85.2 статті 85 до пункту 177.10 статті 177 Податкового Кодексу України в частині не зберігання та ненадання на перевірку документів.
У свою чергу, позивач подала 27.11.2017 до ГУ ДФС у Кіровоградській області заперечення на вказаний акт.
За наслідками позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 згідно з наказом виконувача обов'язків начальника ГУ ДФС у Кіровоградській області від 04.12.2017 № 1631 складений акт №592/11-28-13-03/3121303527 від 19.12.2017, в якому встановлено наступні порушення законодавства: порушення пункту 177.2, пункту 177.4, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 923721,94 грн. за 2014 рік; порушення п.2 ч. 1 ст.7 , п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на загальну суму 87292,70 грн. за 2014 рік; порушення підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.3 статті 44, пункт 85.2 статті 85 до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині не зберігання та ненадання на перевірку документів.
Згідно відповіді заступника начальника ГУ ДФС у Кіровоградській області від 27.12.2017 № 579/ФОП/11-28-13-03-07 про результати розгляду заперечення до акту документальної планової виїзної перевірки від 21.11.2017 № 454/11-28-13-03/3121303527 висновки акту перевірки залишено без змін.
На підставі актів перевірок ГУ ДФС у Кіровоградській області винесені та вручені ФОП ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення від 28.12.2017, а саме: №0005881303 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 84144,08 грн і нарахованих штрафних санкцій - 21036,025 грн; №0005891303 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору осіб за основним платежем у сумі 6677,78 грн і нарахованих штрафних санкцій - 1669,45 грн; №0005871303 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 55605, 26 грн і нарахованих штрафних санкцій - 13901,32 грн; №0005861303 про завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду з податку на додану вартість у сумі 6771,00 грн; №0005851303 про нарахування штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб в сумі 510,00 грн; та №0005901303 від 29.12.2017 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржила їх в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.
Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги №3648/Б/99-99-11-62-01-14 від 15.03.2018 скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено частко, скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.12.2017 №0005881303, №0005891303, №0005871303, №0005861303, від 29.12.2017 №0005901303, а податкове повідомлення-рішення №0005851303 від 28.12.2017 - залишено без змін.
На підставі акту перевірки №454/11-28-13-03/3121303527 від 21.11.2017 з врахуванням акту №592/11-28-13-03/3121303527 від 19.12.2017 винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002041303 від 28.12.2017, яким донараховано 85297,46 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на підставі п. 3 ч.11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 17019,87 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі № П/811/250/18 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у справі № П/811/250/18 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, на підставі наказу від 04.12.2017 за №1631 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1» з питань, що не були предметом оскарження. У задоволені позову в іншій частині відмовлено.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 826/7238/18 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2018 № Ф-0000241303, від 28.12.2017 № Ф-0000871303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.03.2018 № 0000681303. В решті позову відмовлено.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 826/7321/18 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Кіровоградській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002041303 від 28.12.2017. В іншій частині у задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022 у справі № 826/7321/18 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2021 залишено без змін.
Звернувшись із даним позовом до суду, позивач зазначила, що з метою захисту своїх прав зверталася зі скаргами та адміністративними позовами до суду щодо дій та рішень ГУ ДФС у Кіровоградській області. Також для забезпечення захисту прав позивач наймала фахівців в галузі права та аудиту і бухгалтерії, що привело до значних витрат, пов'язаних із консультаціями та підготовкою документів, оплатою відряджень. У той же час, в адміністративному порядку в разі задоволення скарги не передбачено компенсації витрат на правову допомогу. Крім того, за зверненнями ГУ ДФС в Кіровоградській області відкрито виконавчі провадження, в межах яких з позивача стягнуто виконавчі збори та накладені на рахунки позивача арешти, що змусило позивача припинити підприємницьку діяльність, відмовитись від вигідних контрактів та призвело до втратити можливості реалізувати об'єкти нерухомості. Також позивача включено до реєстру боржників, у зв'язку з чим остання була вимушена відмовитись від придбання корпоративних прав ряду підприємств. До того ж, позивач оскаржувала постанови ДВС до суду, що потягло за собою необхідність сплати судових зборів, оплату послуг юристів. Загальну суму понесених збитків позивач оцінила в 1000000 грн.
Поряд із цим, позивачем заявлено до відшкодування 10000000 грн. моральної шкоди, завдання якої спричинено вимушеною необхідністю припинення реєстрації ФОП та фактичною втратою засобів до існування. Крім того, позивач не змогла виконати ряд зобов'язань перед контрагентами, що завдало шкоди її діловій репутації. Одночасно, внаслідок арешту грошових коштів, позивач не могла забезпечувати всім необхідним своїх дітей, яких вона утримує самостійно, у зв'язку з чим позивачу доводилося позичати кошти.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 цього Кодексу.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Із матеріалів справи слідує, що позивачем оскаржувалися результати проведення ГУ ДФС у Кіровоградській області документальної позапланової перевірки на підставі наказу від 04.12.2017 за №1631 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, податкові повідомлення-рішення від 28.12.2017 №0005881303, №0005891303, №0005871303, №0005861303, від 29.12.2017 №0005901303, №0005851303 від 28.12.2017, вимоги Головного управління ДФС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2018 № Ф-0000241303, від 28.12.2017 № Ф-0000871303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.03.2018 № 0000681303, рішення Головного управління ДФС у Кіровоградській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002041303 від 28.12.2017 року.
За наслідками розгляду цих вимог у судовому порядку в справах № П/811/250/18, № 826/7321/18, № 826/7321/18 адміністративні позови фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 частково визнані обґрунтованими та задоволені.
Звернувшись із даним позовом до суду, позивач просила стягнути з Державного бюджету України 1000000 грн. збитків та 10000000 грн. моральної шкоди, завданих унаслідок неправомірного нарахування ГУ ДФС у Кіровоградській області заборгованості перед бюджетом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
Утім, позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження заявленої до відшкодування суми збитків у розмірі 1000000 грн.
Так, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем для захисту своїх прав при оскарженні протиправних дій ГУ ДФС в Кіровоградській області витрат на наймання фахівців у галузі права, аудиту і бухгалтерії, оплати відряджень, консультацій, підготовки документів.
Із долучених до матеріалів справи копій судових рішень у справах № 826/7238/18, № 826/7321/18 також слідує, що позивачу присуджено до відшкодування витрати по сплаті судового збору.
Також відсутні докази того, що внаслідок відкриття за зверненням ГУ ДФС в Кіровоградській області виконавчих проваджень позивач втратила можливість реалізувати об'єкти нерухомості та мала відмовитися від придбання корпоративних прав ряду підприємств. Одночасно позивачем не наведено переліку таких об'єктів нерухомого майна, не зазначено відомостей щодо вчинення дій із його реалізації, не надано даних щодо конкретних підприємств, корпоративні права яких позивач мала намір придбати, їх вартості та доказів проведення перемовин щодо придбання позивачем таких прав, або доказів відмови позивачу в придбанні корпоративних прав.
Щодо долучених позивачем окремим клопотанням до матеріалів справи копій витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «Грабівський вапняк», ТОВ «Горіхи Прибужжя», інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно суд зауважує, що позивачем не наведено пояснень на підтвердження яких доводів надано відповідні докази.
Суд зауважує, що з урахуванням принципів рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивності, змагальності сторін, суд не вправі самостійно визначати за позивача якими доказами останній обґрунтовує свої позовні вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, позивачем не долучено до матеріалів справи доказів та відомостей про контракти, від виконання яких позивач мала відмовитися внаслідок відкриття щодо неї виконавчих проваджень.
Одночасно позивачем не доведено, що саме неправомірні дії ГУ ДФС в Кіровоградській області зумовили позивача припинити підприємницьку діяльність та слугували підставою для понесення заявлених позивачем до відшкодування збитків у розмірі 1000000 грн.
Судом ураховано, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, нормами статтей 1173, 1174 ЦК України не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Натомість, позивачем не доведено наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є правовою підставою для відмови в покладенні на державу (в особі відповідачів) відповідальності згідно зі статтями 1173, 1174 ЦК України.
За висновком Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Згідно з частиною 4 статті 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відтак, належним відповідачем уданій справі є держава, в особі визначених позивачем органів державної влади, що на його думку, порушили права позивача. Отже, посилання відповідачів-1,-2 на безпідставність залучення їх до участі у справі в якості відповідачів судом відхиляються.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
Отже, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України 1000000 грн. збитків.
Щодо позовних вимог про стягнення 10000000 грн. моральної шкоди, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно із частинами першою - третьою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом частини четвертої статті 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди юридичній особі, завданої органами державної влади саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали в позивача.
Суд наголошує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Водночас, на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди останнім до позовної заяви не надано належних та допустимих доказів щодо завдання такої шкоди.
Так, позивачем не долучено доказів неможливості виконання внаслідок неправомірних дій ГУ ДФС в Кіровоградській області зобов'язань перед контрагентами, завдання шкоди діловій репутації позивача, як і не надано даних щодо переліку таких контрагентів, сум не виконаних зобов'язань тощо.
Крім того позивач стверджувала, що неправомірні дії ГУ ДФС в Кіровоградській області спричинили вимушену необхідність припинення реєстрації ФОП, призвели до фактичної втрати засобів до існування, необхідності позичати грошові кошти, та позивач не могла забезпечувати всім необхідним своїх дітей, яких вона утримує самостійно.
Утім, позивачем не надано відповідних доказів щодо настання таких обставин, не надано відомостей про наявність у позивача дітей, їх кількість та вік. Одночасно, за відсутності доказів завдання шкоди, також не доведено причинного взаємозв'язку між неправомірними діями і заподіяною, за твердженнями позивача, шкодою.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000000 грн. жодними належними та допустимими доказами не підтверджені.
Отже, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення Державного бюджету України 10000000 грн. моральної шкоди.
При цьому судом враховано, що відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено: 08.05.2023 року.
Суддя К.В. Полякова