61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649
28.04.2023 Справа № 905/960/20
Господарський суд Донецької області у складі:
судді Фурсової С.М.
при секретарі судового засідання Кухтик С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ліквідатора - арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства
у справі за заявою Акціонерного товариства “Альфа-Банк” (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок №100; код ЄДРПОУ 23494714)
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовська нафтова компанія” (87503, місто Маріуполь, Донецьке шосе, 3; код ЄДРПОУ 30661021)
про банкрутство,-
ліквідатор - арбітражний керуючий Комлик І.С.
за участю представників:
не з'явились
У провадженні судді Господарського суду Донецької області Чорненької І.К. перебувала справа №90/960/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовська нафтова компанія” (код ЄДРПОУ 30661021) на стадії ліквідаційної процедури.
До господарського суду надійшла заява ліквідатора Комлика Іллі Сергійовича про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства.
Ухвалою господарського суду від 15.11.2021р. призначено заяву ліквідатора Комлика І.С. №02-37/1970 від 24.09.2021р. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства на 26.01.2022р.
Ухвалою господарського суду від 26.01.2022 відкладено розгляд заяви ліквідатора Комлика І.С.про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства на 16.03.2022.
У зв'язку із військовим вторгненням Росії в Україну, а також запровадженням Верховною Радою в державі воєнного стану, підготовче засідання, яке було призначено на 16.03.2022 - не відбулось.
20.04.2022 від ліквідатора надійшли додаткові пояснення.
02.03.2022 Радою суддів України оприлюднені рекомендації роботи судів в умовах воєнного стану.
Ухвалою господарського суду від 01.06.2022 відкладено розгляд заяви ліквідатора Комлика І.С. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства; ухвалено дату судового засідання визначити після відновлення доступу до приміщення Господарського суду Донецької області та відсутності загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду.
Беручи до уваги опубліковані Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, тимчасово до усунення вищезазначених обставин, 13.06.2022 зборами суддів Господарського суду Донецької області з метою оптимізації знаходження працівників та відвідувачів у приміщенні суду, зберігаючи віддалений режим роботи, в залежності від об'єктивних обставин, пов'язаних із збройною агресією, у тому числі інтенсивністю бойових дій у місті Харкові вирішено: при процесуальній необхідності проводити судові засідання в приміщенні суду в режимі відеоконференції, продовжити обмеження доступу відвідувачів до приміщення суду, запропонувавши дистанційне спілкування шляхом електронного та поштового листування, телефонування, участі в судових засіданнях в режимі відеоконференцій, подання документів в електронному вигляді із застосуванням підсистеми «Електронний суд».
Ухвалою господарського суду від 29.11.2022, враховуючи продовження на теперішній час роботи Господарського суду Донецької області у дистанційному режимі, призначено розгляд заяви ліквідатора Комлика І.С. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства на 08.12.2022.
08.12.2022 на електрону адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання 08.12.2022 за відсутності ліквідатора.
Ухвалою господарського суду від 08.12.2022 відкладено розгляд заяви ліквідатора Комлика І.С. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства на 25.01.2023р.; зобов'язано Ліквідатора Комлика І.С. до дати судового засідання надати суду відомості щодо електронних адрес або телефонних номерів керівника боржника - ОСОБА_1 , та засновника боржника - Приватного акціонерного товариства “Вейлпауер Лімітед” (за їх наявністю).
19.12.2022 на електрону адресу суду надійшло клопотання ліквідатора Комлика І.С. про розгляд заяви без його участі.
Ухвалою суд від 25.01.2023 відкладено розгляд заяви ліквідатора Комлика І.С. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства на 29.03.2023.
16.02.2023 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд заяви за відсутності ліквідатора.
Відповідно по положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
У зв'язку з поданням заяви у відставку судді ОСОБА_3 , на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Донецької області від 02.03.2023, справу №905/960/20 передано на повторний автоматичний розподіл.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023 для розгляду даної справи визначено суддю Господарського суду Донецької області Фурсову С.М.
Враховуючи зміну складу суду в даній справі, справу прийнято для подальшого розгляду суддею Фурсовою С.М.
Ухвалою суду від 29.03.2023 відкладено розгляд заяви ліквідатора Комлика І.С. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства на 28.04.2023. Запропоновано ліквідатору подати докази на яких ґрунтуються вимоги про покладення субсидіарної відповідальності, зокрема, викладені у поясненнях до заяви.
У судове засідання 28.04.2023 учасники справи не з'явились, про дату та час проведення засідання повідомлялись завчасно.
Неявка у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про час і місце такого засідання, не перешкоджає провадженню у справі.
Розглянувши матеріали справи, подану заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства, суд виходить з наступного.
Заява обґрунтована наступними доводами:
- вимога ліквідатора №02-37/1819 від 26.05.2021 до керівника Панкова В.М. щодо передачі 11 транспортних засобів не виконана, інформацію щодо їх місцезнаходження не повідомлено що унеможливлює включення таких активів до ліквідаційної маси (розшук майна результатів не дав);
- виникнення податкової заборгованості вказує на умисне порушення всіх вимог податкового зобов'язання та невиконання повноважень керівника;
- аналізом фінансово-господарського стану боржника встановлено, що не проведення санаційних заходів свідчить про наявність ознак дій з доведення до банкрутства та є підставою для субсидіарної відповідальності керівника або уповноважених осіб за незадоволення вимог кредиторів у вказаний період (2013-2015);
- також, вказаним аналізом виявлено наявність ознак приховування банкрутства;
- невиконання зобов'язань за Кредитним договором №28/33к-8 від 27.05.2008 та невиконання рішення суду (у справі №905/1869/15 від 16.11.2015), а також невчинення дій, спрямованих на стягнення дебіторської заборгованості за аналогічний період та настанням надкритичної неплатоспроможності і банкрутства боржника наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок.
На думку ліквідатора, саме вказані дії та бездіяльність уповноважених осіб боржника потягли за собою наслідки надкритичної неплатоспроможності боржника.
У додаткових письмових поясненнях ліквідатор вказує на підставу притягнення засновника до відповідальності за невчинення дій зі зменшення дебіторської заборгованості. Крім того, зазначає що продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів (відчуження керівником протягом липня-серпня 2019 року транспортних засобів боржника у кількості 19 одиниць) призвели до неплатоспроможності боржника.
Розмір відповідальності визначено як різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Так, сума визнаних судом вимог кредиторів становить 793 526 788,45 гривень, які не можуть бути задоволені у зв'язку з відсутністю майна (активів) банкрута.
Щодо змісту та умов застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) введеного в дію 21.10.2019, що був чинним на час звернення ліквідатора до суду з відповідною заявою, яка є предметом цього судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ (в редакції від 21.10.2019), чинного на час подання ліквідатором заяви .
Частиною друга статті 61 КУзПБ, передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися сторонами через встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ обов'язковою складовою для настання субсидіарної відповідальності є доведенням боржника до банкрутства, тобто обов'язковою умовою висунення субсидіарних вимог у процедурі банкрутства є те, що їх стягують лише у випадку підтвердження факту доведення до банкрутства. Іншої підстави для застосування субсидіарної відповідальності законом не передбачено.
Тлумачення положень частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб'єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.
До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.
Суб'єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ (в редакції від 21.10.2019).
Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Отже субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.
Водночас, слід наголосити, що сама по собі неплатоспроможність боржника не може однозначно свідчити про наявність причинно-наслідкового зв'язку із діями керівника/засновника (учасника) боржника.
Як було встановлено судом, ліквідатором ТОВ «Азовська нафтова компанія» було отримано Звіт на результатами проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника ТОВ «Азовська нафтова компанія», виконаний на його замовлення ТОВ «Юрфірма «Праймері» у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14.
За результатами проведеного аналізу 2013-2015 років ліквідатором встановлено зменшення доходу від основної діяльності боржника, при цьому нарощувались збитки за рахунок збільшення кредиторської заборгованості та відсутності чистого доходу. Про це також свідчить вертикальний та горизонтальний аналіз необоротних активів боржника, а також аналіз оборотних активів підприємства та витрат на виробництво за період з 2013 по 2015 роки. Також згідно поданого звіту у боржника зменшувалась дебіторська заборгованість.
Саме викладені у даному Звіті висновки були покладені в основу заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням до банкрутства.
Разом з тим слід наголосити, що звіт за результатами проведеного ліквідатором аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування у відповідності до приписів ст.74 ГПК України.
Проте, ліквідатором в порушення ст.74 ГПК України (обов'язок доказування і подання доказів), крім поданого фінансового аналізу, в якості обґрунтування субсидіарної відповідальності в діях керівника банкрута ОСОБА_1 на шкоду інтересам банкрута та його кредиторів документально не навів та не представив суду документів, які можуть виражатися, зокрема у:
- прийнятті ОСОБА_1 та/або Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів (договорів) на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання («фірмами одноденками» тощо);
- наданні ОСОБА_1 та/або Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- призначенні керівником на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
- створенні і підтриманні ОСОБА_1 та/або Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використанні керівником ТОВ «Азовська нафтова компанія» документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отриманні керівником ТОВ «Азовська нафтова компанія» Панковим В.М. та/або Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використанні і розпорядженні керівником Панковим В.М. та/або Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- відмові керівника ТОВ «Азовська нафтова компанія» ОСОБА_1 та/або Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» від стягнення дебіторської заборгованості боржника, сума якої могла повністю або частково задовольнити кредиторські вимоги.
- вчиненні керівником ТОВ «Азовська нафтова компанія» ОСОБА_1 та/або Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» інших нераціональних управлінських рішень та дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці та, які вплинули на виробничу, торгівельну або іншу статутну діяльність товариства тощо.
Надаючи оцінку поданим суду доказам, суд дійшов висновку, що Звіт на результатами проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника ТОВ «Азовська нафтова компанія» містить суперечливі висновки, проведений при неповному врахуванні всіх обставин, дає аналіз фінансово-господарської діяльності боржника за 2013-2015 роки - тобто за більше ніж 5 років до відкриття провадження у справі про банкрутство. Аналіз проведений на підставі лише звітів про фінансовий стан підприємства, а тому не може встановлювати обставини щодо фінансового стану боржника, аналізу його господарської діяльності для встановлення ознак доведення до банкрутства.
У пункті 4 Висновків вказано, що враховуючи збитковість господарської діяльності ТОВ "АНК" за період 2013-2015 р.р., зростання балансової поточної кредиторської заборгованості на 879 572.0 тис.грн. та її накопичення, та беручи до уваги , що ні засновники ні керівники Товариства за умови незадовільного фінансового стану ТОВ "АНК" протягом 2013-2015 р.р., не здійснили санаційних заходів боржника до провадження у справі про банкрутство або не здійснили будь-яких інших дій, спрямованих на покращення фінансового стану та погашення кредиторської заборгованості Товариства, формується висновок про наявність ознак дій з доведення до банкрутства у період 2013-2015р.р., що є підставою притягнення до субсидіарної відповідальності керівника або уповноважених осіб за незадоволення вимог кредиторів у вищевказаний період.
Чи змінювалась господарська діяльність боржника зі збиткової на прибуткову протягом 2015-2020 років матеріали справи не містять. Отже не надається можливим встановили необхідність проведення санаційних заходів саме в даний період.
Арбітражним керуючим не враховано, що при проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності боржника не враховувалось місцезнаходження ТОВ «Азовська нафтова компанія» - м.Маріуполь, яке перебувало під загрозою захоплення та обстрілами на початку збройного конфлікту та проведення антитерористичної операції у 2014 році, що є загальновідомим фактом.
Наведене могло суттєво вплинути на показники господарської діяльності товариства та його економічний стан в аналізованому періоді (2013-2015 роки).
Отже такий аналіз і хоча проведений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14, є не об'єктивним та не враховує всіх чинників.
Між тим, в аналізі фінансово-господарської діяльності боржника зазначено, що на кінець аналізованого періоду 21.12.2015, у порівнянні з початком аналізованого періоду 31.12.2023, вбачається зменшення дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом та іншої дебіторської заборгованості. Загальний показник дебіторської заборгованості на кінець аналізованого періоду, у порівнянні з показником на початок періоду, зменшився на 16752,0 тис.грн. та становив 3 822,0 тис.грн.
Ліквідатором не доведено, що зменшення дебіторської заборгованості відбулось не через добровільне погашення контрагентами своїх зобов'язань перед боржником. а сама лише відсутність доказів стягнення такої заборгованості в судовому порядку не є свідченням протилежного та не підтверджує невжиття заходів з повернення дебіторської заборгованості.
Суд зазначає, що невжиття дій щодо повернення дебіторської заборгованості, факт існування якої не підтверджується належними та допустимими доказами, не може слугувати підставою для притягнення до субсидіарної відповідальності.
При цьому, ліквідатор банкрута посилається на показники фінансової звітності станом на 31.12.2015, тоді як будь-яких первинних документів, які б підтверджували факт існування чи вибуття дебіторської заборгованості за розрахунки, ним не надано.
В той же час, у вказаному аналізі зазначено, що мало місце зменшення на кінець аналізованого періоду довгострокових зобов'язань та забезпечень на 88 001,0 тис.грн.
Тобто керівництвом боржника вживались заходи щодо погашення своїх зобов'язань.
Водночас, слід наголосити, що сама по собі неплатоспроможність боржника не може однозначно свідчити про наявність причинно-наслідкового зв'язку із діями керівника/засновника (учасника) боржника.
Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (ст. 42 ГК України).
Щодо не передачі транспортних засобів, які обліковуються за боржником.
Вимога ліквідатора за вих.№02-37/1819 від 26.05.2021 щодо передачі 11 транспортних засобів адресована керівнику ТОВ «Азовська нафтова компанія» Панкову В.М. та направлена за адресою: 87503, Донецька область, місто Маріуполь, Донецьке Шосе, будинок 3 (місцезнаходження боржника). Доказів вручення поштового відправлення матеріали справи не містять.
Відповідно до положень ст.59 КУзПБ з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.
Постанова про визнання боржника банкрутом ухвалена 06.04.2021 (повний текст складено та підписано 12.04.2021)
Тобто звернення про передачу транспортних засобів (активів) відбулось поза межами 15 денного строку.
З огляду на припинення повноважень ОСОБА_1 , як керівника банкрута, його перебування за адресою товариства не є обов'язковим.
Отже судом не приймається в якості належного доказу направлення вимоги, адресованої вже колишньому керівнику, за місцезнаходженням боржника.
Тому, такі обставини не можуть свідчити про ухилення Панкова В.М. від передачі таких транспортних засобів.
Також, ліквідатор наголошував у своїх додаткових поясненнях, що продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів (відчуження керівником протягом липня-серпня 2019 року транспортних засобів боржника у кількості 19 одиниць призвели до неплатоспроможності боржника.
Будь-яких доказів на підтвердження наведеного твердження ліквідатором не подано.
Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська нафтова компанія» (код ЄДРПОУ 30661021) є: 19.20 Виробництво продуктів нафтоперероблення.
Яким чином продаж транспортних засобів вплинув на виробничо-господарську діяльність ліквідатором також не зазначено.
Доказів оскарження правочинів з продажу вказаних транспортних засобів, в порядку передбаченому ст. 42 КУзПБ, матеріали справи не містять.
Отже, заява ліквідатора в цієї частині не ґрунтується на належних та допустимих доказів щодо підтвердження вини керівника ОСОБА_1 , що складає об'єктивну та суб'єктивну сторону цивільно-правової відповідальності при доведенні субсидіарної відповідальності керівника боржника, яка призвела до відсутності майнових активів у банкрута для задоволення вимог кредиторів.
Крім того, не надання обґрунтованих доказів ліквідатором за поданою заявою не створило достатніх підстав щодо відмежування винних дій при субсидіарної відповідальності керівника від звичайних дій цього суб'єкта господарювання, у даному випадку керівника ТОВ «Азовська нафтова компанія», які належать до звичайних ризиків підприємницької діяльності (ст.42 Господарського кодексу України), що можуть створювати теж настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів.
Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17.
Виходячи зі змісту частини другої статті 61 КУзПБ, до суб'єктів субсидіарної відповідальності відносяться і засновники (учасники, акціонери), які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та відповідно до установчих документів мають право безпосередньо давати обов'язкові для виконання боржником (його органів управління) вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження чи накази боржнику. У законодавстві України віднесені до цієї групи особи іменуються як: «заінтересовані особи стосовно боржника» (стаття 1 Закону про банкрутство, стаття 1 КУзПБ), «пов'язані особи» (стаття 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», стаття 14.1.159. Податкового кодексу України, стаття 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність»), «кінцевий бенефіціарний власник (контролер)» (стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»);
Разом з тим ліквідатором не було доведено документально, що рішеннями, розпорядженнями чи наказами засновником боржника - Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» було змінено економічну і (або) юридичну долю ТОВ «Азовська нафтова компанія».
Рішення були прийняті (укладені) боржником під впливом цієї особи (засновника ТОВ «Азовська нафтова компанія»). Ця юридична особа визначала істотні умови укладених правочинів боржника, причому таки органіцізаційні та засновницькі обов'язкові рішення чи накази засновника стали реальною причиною банкрутства боржника, тобто ті, за відсутності яких банкрутство ТОВ «Азовська нафтова компанія» не настало. Отже, відсутність у ліквідатора обґрунтовано-документального причинно-наслідкового зв'язку між діями засновника боржника - Приватним акціонерним товариством «Вейлпауер Лімітед» та неплатоспроможністю товариства і відсутністю у боржника майна для задоволення вимог його кредиторів не створює об'єктивну сторону правопорушення засновником в межах справи про банкрутство.
Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що ліквідатором не надано належних та допустимих доказів, які би достеменно підтверджували вину Приватного акціонерного товариства «Вейлпауер Лімітед» та/або ОСОБА_1 у доведенні юридичної особи ТОВ «Азовська нафтова компанія» до неплатоспроможності.
При поданні відповідної заяви арбітражним керуючим жодним чином не доведено, що вчинення відповідальними особами боржника дій (укладення договорів, несплата податкового боргу), що на думку ліквідатора призвело до збільшення кредиторської заборгованості ТОВ «Азовська нафтова компанія», внаслідок чого останнє стало неплатоспроможним і було визнано банкрутом, відбулось без реального наміру виконання таких правочинів з боку ТОВ «Азовська нафтова компанія», з метою штучного збільшення кредиторської заборгованості, а також в один і той самий період часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям рішення, вказівки на вчинення майнових дій з виведення активів боржника.
Окрім іншого, відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії. На засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Ліквідатор подає дану заяву лише виключно у ліквідаційній процедурі, в зв'язку з тим, що пред'явити таку вимогу можна лише після вчинення усієї повноти дій спрямованих на виявлення та реалізацію активів боржника. Якщо після реалізації коштів недостатньо для задоволення вимог кредиторів, у ліквідатора виникає право на пред'явлення субсидіарної вимоги, виключно з наявністю такого права пов'язаний розмір субсидіарної вимоги (постанова ВС від 20.03.2019 року у справі №5024/980/2011).
Ліквідатор подає таку заяву лише після реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами (Постанова ВС від 30.10.2019 року в справі №906/904/16).
Правом подавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. наділений виключно ліквідатор банкрута. Аналіз фінансового стану банкрута в поєднанні з дослідженням ліквідатором підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами в справі про банкрутство дозволяє виявити наявність або відсутність вини засновників (учасників, акціонерів) чи інших осіб, у т. ч. керівника боржника, у доведенні до банкрутства юридичної особи. За наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у т. ч. керівника боржника. Ліквідатор для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора в ліквідаційній процедурі подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси і розрахунків з кредиторами на підставі здійснення такої реалізації в ліквідаційній процедурі за неповного погашення кредиторської заборгованості банкрута (Постанова Верховного Суду від 30.10.2019 р. у справі №906/904/16.
Як вбачається із матеріалів справи ліквідатором не надано жодних доказів на підтвердження вини колишнього керівника банкрута Панкова В.М., не сформована ліквідаційна маса, не визначена різниця між вимогами кредиторів та ліквідаційною масою.
На даний час майно банкрута не оцінене та не реалізоване. Заява про притягнення до субсидіарної відповідальності містить загальну суму вимог кредиторів.
Як вказує ліквідатор, єдиним майном банкрута є 11 транспортних засобів, , а саме:
- автомобіль ГАЗ 32213 2300, (2002), білий, державний номер: НОМЕР_1 ;
- автомобіль Subaru Legacy 1994, (2010), сірий, державний номер: НОМЕР_2 ;
- автомобіль Daewoo Nexia 1498, (2008), білий, державний номер: НОМЕР_3 ;
- автомобіль Daewoo Nexia 1498, (2008), білий, державний номер: НОМЕР_4 ;
- автомобіль ЗИЛ 133ГЯ 6000, (1983), червоний, державний номер: НОМЕР_5 ;
- автомобіль ГАЗ 52 3480, (1987), синій, державний номер: НОМЕР_6 ;
- автомобіль ЗИЛ-ММЗ-554М 6000, (1992), синій, державний номер: НОМЕР_7 ;
- автомобіль КАМАЗ 5320 10850, (1991), зелений, державний номер: НОМЕР_8 ;
- автомобіль ГАЗ 5201 3480, (1992), білий, державний номер: НОМЕР_9 ;
- автомобіль ТЗ 22, (1995), жовтий, державний номер: НОМЕР_10 ;
- автомобіль КРАЗ 6444 14850, (1993), жовтий, державний номер: НОМЕР_11 ,зареєстрованих за боржником, які станом не момент подання даної заяви не розшукано та не може бути включено до ліквідаційної маси.
Так, ухвалою Господарського суду Донецької області від 03.08.2021 задоволено клопотання ліквідатора Комлика І.С. №02-37/1820 від 26.05.2021 про оголошення у розшук транспортних засобів частково. Зобов'язано Національну поліцію України здійснити розшук транспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська нафтова компанія» (код ЄДРПОУ 30661021) згідно переліку. Зобов'язано Національну поліцію України, у випадку затримання оголошених в розшук транспортних засобів, негайно повідомити ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська нафтова компанія» Комлика І.С. протягом трьох календарних днів, про адресу та місце зберігання затриманого транспортного засобу.
Проте, комітетом кредиторів ТОВ «Азовська нафтова компанія» списання з балансу банкрута та виключення зі складу його ліквідаційної маси вищеозначених транспортних засобів не приймалось, до суду з вимогою зняти з розшуку відповідні транспортні засоби, що належать ТОВ «Азовська нафтова компанія» ліквідатор не звертався.
Регіональним сервісним центром МВС України у Донецькій області не знято з обліку за банкрутом зазначені вище транспортні засоби.
Як вказує сам ліквідатор, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовська нафтова компанія» зареєстровані й торговельні марки (№159028 від 25.07.2012, №166380 від 25.01.2013, №103550 від 25.02.2009) - об'єкти інтелектуальної власності. Матеріали справи не містять їх оцінки та інформації про включення до ліквідаційної маси.
Крім того, згідно Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю «Азовська нафтова компанія» (код ЄДРПОУ 30661021) на праві колективної власності належить комплекс (реєстраційний номер майна 6678499) загальною площею 2 876,8 кв.м.
Не надано ліквідатором й оцінки листу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області за вих.№33-5-0.222-2199/2-21 від 18.05.2021, згідно якого у ТОВ «Азовська нафтова компанія» перебувають в оренді 4 земельні ділянки, одна з яких має цільове призначення - «збереження та реалізація продуктів нафтопереробки». Інші земельні ділянки призначені для «будівництва зовнішнього газопроводу середнього тиску».
Доказів проведення інвентаризаційних заходів на вказаних земельних ділянках з метою виявлення активів боржника матеріали справи не містять.
Вказане вище не створює підстав для застосування субсидіарної відповідальності до засновника та колишнього керівника.
Таким чином, враховуючи наведене вище суд вважає доводи ліквідатора, викладені в заяві про покладення субсидіарної відповідальності на засновника та керівника боржника не обґрунтованими, передчасними, а заяву вважає такою, що не підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23).
Крім того, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» від 21 лютого 1975 року № 4451/70, п. 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28 травня 1985 року № 8225/78, п. 37 рішення у справі «Guerin v. France» від 29 липня 1998 року № 25201/94, п. 96 рішення у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року №29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року № 15123/03, п. 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року № 24402/02, п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року №45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України»); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах «Osman v. The United Kingdom» від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та «Kreuz v. Poland» від 19 червня 2001 року № 28249/95).
З приводу решти доводів ліквідатора, викладених в його заяві та додаткових поясненнях, суд звертає увагу, що такі аргументи були враховані, при цьому не спростовують висновків суду щодо прийнятого рішення.
Керуючись ст.ст. 58-67 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 233-234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволені заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовська нафтова компанія” арбітражного керуючого Комлика І.С. про покладення субсидіарної відповідальності на керівника Панкова Вадима Миколайовича та його засновника - Приватну акціонерну компанію «Вейлпауер Лімітед», про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ПрАТ «Вейлпауер Лімітед» грошових коштів на суму 793 526 788,45 гривень - відмовити.
У судовому засіданні 28.04.2023 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Повний текст ухвали складено та підписано 03.05.2023.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття 28.04.2023 та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги у строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя С.М. Фурсова