08.05.2023 року м.Дніпро Справа № 912/3033/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Антоніка С.Г.(доповідач),
суддів Дарміна М.О., Березкіної О.В.
при секретарі судового засідання: Ковзікові В.Ю.
розглянувши матеріали апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Демченко Ірини Вікторівни, ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 (суддя Н.М. Коваленко) у справі № 912/3033/19
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКХОЛДЕР", м. Запоріжжя
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Демченко Ірини Вікторівни, м.Кропивницький
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
- ОСОБА_2 ,
- ОСОБА_1 ,
- третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Цефей»
про заборону використання знаків для товарів та послуг,
Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Демченко Ірини Вікторівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" 15000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Приймаючи додаткове рішення, господарський суд виходив з того, що адвокат Гриценко Ю.В. брала безпосередню участь у розгляді справи, представляючи інтереси позивача ТОВ "Маркхолдер", починаючи з 08.02.2021. Вказаним адвокатом надано Акт приймання-передачі виконаних робіт та детальний опис наданих послуг, який відповідає фактично наданим послугам. Враховуючи категорію спору та перелік і об'єм наданих послуг, суд дійшов висновку, що такі послуги є фактично наданими, а їх вартість відповідає критерію розумності, враховуючи справу, що розглянута.
Не погодившись із зазначеним додатковим рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Фізична особа-підприємець Демченко Ірина Вікторівна. В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що:
- у справі № 912/3033/19 сума судових витрат на професійну правничу допомогу попередньо взагалі позивачем не була визначена та заявлена і була визначено лише 29.07.2022 року, тобто майже через три роки після подання позову 31.10.2019 року, в заяві про намір стягнення витрат на правничу допомогу;
- матеріали справи № 912/3033/19 містять докази участі адвоката Гриценко Ю.В. у розгляді даної справи починаючи з 08.02.2021 року, тобто, додаткова угода № 4 на супроводження судової справи № 912/3033/19 укладена між адвокатом Гриценко Ю.В. та ТОВ «Маркхолдер» 08.10.2021 року, а представництво вказаний адвокат забезпечував у справі шістьма місяцями раніше, а саме з 08.02.2021 року, подаючи відповідні клопотання та приймаючи участь у судових засіданнях, але це свідчить про те, що вказана додаткова угода № 4 була укладена між адвокатом Гриценко Ю.В. та ТОВ «Маркхолдер» після того, як вона вже почала представляти інтереси клієнта у справі;
- заява про намір стягнення витрат на правничу допомогу від 29.07.2022 року не містить обґрунтування поважності причин пропуску строку подання розрахунку суми витрат на надання правничої допомоги, тим більше, що такий строк складає близько двох років. Суд також не вирішував питання поважності причин пропуску строку на подання такої заяви та не поновлював Позивачу строки для подання відповідних доказів.
Просить додаткове рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" у стягненні витрат на правничу (правову) допомогу
Погрібний Олександр Григорович також звернувся з апеляційною скаргою на додаткове рішення суду у цій справі.
Апеляційна скарга обгрунтована наступним:
- змістом ордеру від 08.02.2021 підтверджується те, що адвокат Гриценко Ю. В. вступила у справу №912/3033/19 за чинної редакції п.4.1 (гонорар) договору про надання правової допомоги №1 від 08.02.2021, яким умови (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом не передбачалися, водночас, редакція п.4.1 (гонорар) договору про надання правової допомоги №1 від 08.02.2021 між адвокатом Гриценко Ю. В. і ТОВ "Маркхолдер" неодноразово змінювалася;
- адвокат Гриценко Ю.В. до витрат, що підлягають відшкодуванню за послуги по справі №912/3033/19 на суму 15000,00 грн. включила послуги з 19.07.2021 по 27.10.2022.
Як вбачається з тексту апеляційної скарги, додаткове рішення суду оскаржується лише в частині задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00грн.
Відповідач та третя особа - 2 просять додаткове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" у стягненні витрат на правничу (правову) допомогу.
Позивач у відзивах на апеляційні скарги просив додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Ухвалами колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2022 ухвалено відкрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця Демченко Ірини Вікторівни та ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 у справі №912/3033/19. Розгляд справи призначений у судовому засіданні.
Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі та у відзиві, в межах доводів та вимог апеляційної скарги приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням від 28.10.2022 господарський суд у даній справі позовні вимоги задовольнив частково. Заборонив ФОП Демченко І.В. використовувати будь-якими шрифтами та алфавітами позначення УКРЗОЛОТО, що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України №124382 від 25.06.2010 шляхом нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення, під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовив. Стягнув з ФОП Демченко І.В. на користь ТОВ "Маркхолдер" 1 921, 00 грн судового збору та 19 612, 80 грн судових витрат на судову експертизу.
02.08.2022 від позивача надійшла заява про намір стягнення витрат на правничу допомогу правничу допомогу та зазначено, що попередній розрахунок таких витрат становить 15 000,00 грн.
За наслідками розгляду цієї заяви господарським судом прийнято оскаржуване додаткове рішення.
Між тим, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2022 у справі №912/3033/19 скасовано частково, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступні положення діючого законодавства.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст. 126 ГПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI ), котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).
Розподіл судових витрат передбачено ст.129 ГПК України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 у справі № 906/598/19.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
В даному випадку колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що фактичне надання адвокатом Гриценко Ю.В. послуг є підтвердженим та їх розмір є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Водночас, як зазначалося вище, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду скасовано частково, прийнято нове, про відмову в задоволенні позову.
Постанова мотивовано тим, що 30.06.2021р. ТОВ «Маркхолдер» уклав з АТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Цефей» Договір про передачу прав власності на торговельні марки (на знаки для товарів і послуг), згідно якого позивач за винагороду передав право власності на торгову марку «Укрзолото» за свідоцтвом на знак для товарів і послуг №124382 на користь АТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Цефей». Відтак, право власності на торгову марку «Укрзолото» на час винесення рішення господарським судом позивачу не належало, у зв'язку з чим заявлені останнім позовні вимоги жодним чином не зможуть відновити його права або захистити інтереси.
При цьому, судом встановлено, що ТОВ «Маркхолдер» під час розгляду справи судом першої інстанції не повідомив суд про передачу прав на торгівельну марку «Укрзолото» іншій особі.
Між тим, як свідчать матеріали справи, з заявою про намір стягнення витрат на правничу допомогу правничу допомогу позивач звернувся 02.08.2022.
Колегія суддів враховує, що постановою апеляційного суду у даній справі встановлено, що з 30.06.2021 фактично відсутнє порушене право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого звернувся позивач, у зв'язку з чим рішення господарського суду про часткове задоволенні позову було скасоване, та прийнято нове рішення, про відмову в задоволенні позову, але, заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу правничу допомогу надійшла до суду після передачі прав на торгівельну марку «Укрзолото» іншій особі.
Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 16.04.2018 року у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 року у справі № 910/20089/17.
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що позивач просить відшкодувати витрати на правову допомогу яка надавалася, згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 28.10.2022р., за період з 19.07.2021р. по 28.10.22р., тобто в період коли права позивача не були порушені у зв'язку з передачею 30.06.2021р. прав власності на торговельні марки АТ «Цефей».
У цьому зв'язку, враховуючи все вищенаведене, додаткове рішення від 15.11.2022 у справі №912/3033/19 про розподіл судових витрат підлягає скасуванню, а витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282 - 284 Господарського кодексу України, суд
Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця Демченко Ірини Вікторівни та ОСОБА_1 задовольнити.
Додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 у справі №912/3033/19 скасувати.
Прийняти нове додаткове рішення.
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" про стягнення судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09.05.2023р.
Головуючий суддя С.Г. Антонік
Суддя О.В. Березкіна
Суддя М.О. Дармін