09.05.23
22-ц/812/329/23
Справа №488/4032/16
Провадження № 22-ц/812/329/23
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
09 травня 2023 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,
за участі представника позивача - Стороженко Є.О.,
представника відповідача - Мезінова О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мезінова Олега
Григоровича
на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2021 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Селіщевою Л.І., дата складання повного тексту не зазначена, за заявою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мезінова Олега Григоровича про компенсацію судових витрат у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства “Миколаївобленерго” до ОСОБА_1 про стягнення боргу за недовраховану електричну енергію,
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго», правонаступником якого є Акціонерне товариство “Миколаївобленерго” (далі - АТ «Миколаївобленерго»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за недовраховану електричну енергію за актом про порушення ПКЕЕН від 30 березня 2016 року №М 9167.
Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Миколаївобленерго» збитки у сумі 7274 грн.72 коп. та судовий збір у розмірі 1378 грн.00 коп.
Відповідач ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2021 року вказане заочне рішення за заявою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мезінова О.Г. скасовано, і призначено справу до розгляду в загальному порядку, з викликом сторін по справі.
18 жовтня 2021 року від представника АТ «Миколаївобленерго» надійшло клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору. Крім того, зазначено про сплату заборгованості за актом про порушення ПКЕЕН від 30 березня 2016 року №М 9167 в сумі 7274 грн.72 коп. та судового збору у розмірі 1378 грн.
Ухвалою цього ж суду від 15 листопада 2021 року провадження по справі за позовом АТ «Миколаївобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за недовраховану електричну енергію на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України - закрито.
У грудні 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мезінова О.Г. про компенсацію понесених відповідачем витрат на оплату судового збору у розмірі 420 грн.40 коп. за перегляд заочного судового рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2017 року у цій справі та на правничу допомогу у сумі 4000 грн.
Обґрунтовуючи заяву вказував, що згідно з частиною 6 статті 142 ЦПК України у випадках встановлених частиною третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття у справі або залишення позову без розгляду, за умови дотримання відповідною стороною вимог частин 9 статті 141 цього Кодексу.
У клопотанні позивача про закриття провадження у справі причиною закриття провадження у справі визначено відсутність предмету спору між сторонами, а така відсутність предмету спору була наслідком необґрунтованого (по суті помилкового) звернення позивача з позовними вимогами саме до відповідача, яка ніяким чином не є причетною до правопорушення у сфері електроенергетики, то вбачаються наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідачки судових витрат.
Відповідно до вимог згідно квитанції № 0.0.1959730606.1 від 28 грудня 2020 року, відповідачкою сплачений судовий збір в сумі 420 грн.40 коп. за перегляд заочного рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2017 року у цій справі.
Відповідно до договору про надання правової допомоги від 18 листопада 2020 року та акту наданих послуг від 12 листопада 2021 року, розмір витрат на правову допомогу, які підлягають сплаті відповідачеві у зв'язку з наданням їй правової допомоги у цій справі становить 4000,00грн.
З урахуванням вищенаведеного, просив суд постановити у справі ухвалу, якою стягнути з АТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 4420 грн.40 коп.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2021 року у задоволені заяви адвоката Мезінова О.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат - відмовлено.
Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції вказав, що саме по собі подання заяви про закриття провадження у справі не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Крім того, звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
До того ж, за змістом частини 5 статті 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно було довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Натомість, доводів і доказів необґрунтованості дій позивача заява відповідача не містить.
При розгляді даної заяви, позивач, за час розгляду справи судом, належним чином виконував свої процесуальні обов'язки, передбачені частиною 2 статті 43 ЦПК України.
Також, зазначив, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження понесених відповідачем витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги у сумі 4000,00 грн., надано договір про надання правової допомоги від 18 листопада 2020 року та акт приймання передачі послуг за договором про надання правової допомоги та юридичних послуг №1 від 12 листопада 2021 року.
Разом з тим, відповідачем та його представником не було надано належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мезінов О.Г. вказував, що ухвала суду першої інстанції винесена з порушенням норм процесуального права, а тому просив про її скасування та ухвалення нового судового рішення, яким задовольнити вимоги про стягнення судових витрат у повному обсязі.
Так, зокрема, зазначав, що ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , де представниками позивача проводилася технічна перевірка дотримання вимог діючих Правил користування електричною енергією для, населення (ПКЕЕН), затверджених постановою КМ України N° 1357 від 26 липня 1999 року, позаяк ще з липня 2006 року вона проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується відміткою у її паспорті.
Більше того, ще з 2004 року відповідачка не є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Складений 30 березня 2016 року представниками позивача акт про порушення ПКЕЕН за № М 9167 відповідач не підписувала, участі у засіданні комісії позивача щодо розгляду актів перевірок від 22 квітня 2016 року вона не приймала, жодних рішень цієї комісії не підписувала, натомість у позовній заяві позивач зазначає, п:: усі вказані дії нібито відбувалися саме за участі відповідача, яка також начебто підписувала усі вказані документи.
Таким чином, позивач перед зверненням до суду належним чином не перевірив зазначені вище обставини, хоча це є його процесуальним обов'язком. Наслідком таких дій стало безпідставне звернення до суду з позовом до відповідача, безпідставне винесення у відношенні відповідача судового рішення про стягнення з неї коштів та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання такого судового рішення.
Оскільки у клопотанні позивача про закриття провадження у справі причиною закриття провадження у справі визначено відсутність предмету спору між сторонами, а така відсутність предмету спору була наслідком необґрунтованого (по суті - помилкового) звернення позивача з позовними вимогами саме до відповідача, яка ніяким чином не є причетною до правопорушення у сфері електроенергетики, то вбачається наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідачки судових витрат
Стосовно витрат на правничу допомогу вказував, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Оскільки відповідач не має юридичної освіти та не може самостійно захищати свої права, вона скористалася правом на отримання професійної правничої допомоги адвоката, який на підставі договору про надання правової допомоги від 18 листопада 2020 року та акта наданих послуг від 12 листопада 2021 року здійснював збір доказів, підготовку тексту заяви про скасування заочного рішення, відзиву на позовну заяву. За вказані послуги згідно згаданих договору та акту відповідач зобов'язаний буде після ухвалення судового рішення сплатити на користь адвоката 4000,00 грн.
Відповідно до п.3.2 договору про надання правової допомоги, оплата послуг здійснюватиметься Замовником через 60 (шістдесят) календарних днів після ухвалення судового рішення судом відповідної інстанції на підставі підписаного Сторонами Акту наданих послуг.
На момент винесення оскаржуваної ухвали строк у 60 календарних днів від дати винесення ухвали про закриття провадження від 15 листопада 2021 року не сплинув, а отже посилання суду не відсутність розрахункових документів про здійснення відповідачем оплати за надані послуги у обґрунтування причини відмови у стягненні з позивача.
Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна правова позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 28.05.2021 у справі № 727/463/19, від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.
Отже, питання розподілу витрат на правничу допомогу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, яким сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Тобто, на його думку, відмова у стягненні витрат на правову допомогу з мотивів відсутності доказів їх фактичної сплати є необґрунтованою.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зокрема вказували, що позов було пред'явлено до ОСОБА_1 , оскільки за спірною адресою, особовий рахунок було оформлено саме на неї, відповідно до договору про користування електричною енергією 31296179.
Станом на сьогодні стосовно об'єкта за адресою АДРЕСА_1 , із заявою щодо укладання договору новий власник не звертався.
В порушенням норм закону «Про житлово-комунальні послуги» та пунктів 6,7 ПКЕЕН в редакції станом на 26 вересня 2001 року, що діяла на момент відчуження, після відчуження об'єкту за вищевказаною адресою відповідач не звернулася до товариства із заявою про розірвання Договору та припинення електропостачання, а новий власник об'єкту, відповідно, не уклав договір про користування електричною енергією з енергопостачальником, тому при подачі позову Товариство обґрунтовано та вірно керувалося виключними тими даними про власника об'єкту, які були наявні в розпорядженні останнього.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мезінова О.Г. апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення.
Представник АТ «Миколаївобленерго» апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно до вимог частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що у жовтні 2016 року ПАТ «Миколаївобленерго», правонаступником якого є АТ «Миколаївобленерго», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за недовраховану електричну енергію за актом про порушення ПКЕЕН від 30 березня 2016 року №М 9167( а.с.2).
Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2017 року позовні вимоги АТ «Миколаївобленерго» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Миколаївобленерго» збитки у сумі 7274 грн.72 коп. та судовий збір у розмірі 1378 грн.( а.с.20-21).
ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 (а.с.44,45).
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2021 року вказане заочне рішення скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку, викликавши сторони по справі( а.с.68).
Наступною ухвалою цього ж суду від 15 листопада 2021 року провадження по справі за позовом АТ «Миколаївобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за недовраховану електричну енергію - закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору ( а.с.93).
Закриття провадження у справі на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому, суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, само по собі постановлення ухвали про закриття провадження у справі не свідчить про необґрунтованість дій позивача, так як звернення до суду є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом частини 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
За змістом частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до абзацу 3 пункту 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" в інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач (статті 10, 11 ЦПК). При цьому, саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Між тим, заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мезінова О.Г. про компенсацію здійснених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи, не містить доводів, які саме дії позивача є необґрунтованими, а обґрунтовувалася тим, що у клопотанні позивача про закриття провадження у справі причиною закриття провадження у справі визначено відсутністьпредмету спору між сторонами, а така відсутність предмету спору була наслідком необґрунтованого (по суті помилкового) звернення позивача з позовними вимогами саме до відповідача, яка ніяким чином не є причетною до правопорушення у сфері електроенергетики.
В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , позаяк ще з липня 2006 року проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , з 2004 року вона не є власником квартири за цією адресою, складений 30 березня 2016 року представниками позивача акт про порушення ПКЕЕН за № М 9167 відповідач не підписувала, участі у засіданні комісії позивача щодо розгляду актів перевірок від 22 квітня 2016 року вона не приймала, жодних рішень цієї комісії не підписувала.
Отже, позивач перед зверненням до суду належним чином не перевірив зазначені вище обставини, хоча це є його процесуальним обов'язком. Наслідком таких дій стало безпідставне звернення до суду з позовом до відповідача, безпідставне винесення у відношенні відповідача судового рішення про стягнення з неї коштів та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання такого судового рішення.
Між тим, вказані аргументи колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 ПКЕЕН, в редакції від 26 вересня 2001 року, що діяла на момент відчуження відповідачем нерухомого майна, споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між побутовим споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1) і укладається натри роки.
Пунктом 6 ПКЕЕН визначено, що у разі остаточного припинення користування електричною енергією споживач не пізніше ніж за 7 днів повинен повідомити про це енергопостачальника та розрахуватися за спожиту електричну енергію, подати енергопостачальнику заяву про розірвання договору. Енергопостачальник припиняє подачу електричної енергії на об'єкт споживача та вживає заходів для запобігання розкраданню чи пошкодженню приладів обліку, використання електричної енергії без приладу.
Для споживання електроенергії новий наймач (власник) квартири або іншого об'єкта повинен звернутися до енергопостачальника для укладання договору про користування електричної енергії (п. 7 ПКЕЕН).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІУ, в редакції від 24 червня 2004 року, визначено (далі-Закон), що споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно з частини 3 статті 20 Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Тобто, з огляду на викладене, обов'язок щодо укладення договору про користування електричною енергією (далі - Договір) лежить виключно на споживачеві.
Станом на сьогодні стосовно об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 із заявою щодо укладення Договору новий власник не звертався.
Враховуючи викладене, позов був пред'явлено саме до ОСОБА_4 , оскільки за адресою АДРЕСА_1 особовий рахунок з 2001 року оформлений на ОСОБА_2 , відповідно укладено договір про користування електричною енергією №1296179.
Отже, в порушення норм Закону та ПКЕЕН, після відчуження об'єкту за вказаною вище адресою, відповідач не звернувся із заявою про розірвання Договору та припинення електропостачання, а новий власник об'єкту, відповідно, не уклав договору про користування електричною енергією з енергопостачальником, тому при поданні позову Товариство обґрунтовано та вірно керувалося виключно тими даними про власника об'єкту, які були наявні в розпорядженні останнього.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу та погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов АТ «Миколаївобленерго» містить обґрунтовані позовні вимоги про стягнення боргу.
При цьому, позивач звернувся до суду з заявою про закриття провадження по справі, у зв'язку зі сплатою відповідачем боргу за недовраховану електричну енергію за актом про порушення ПКЕЕН від 30 березня 2016 року №М 9167 та сплаченого за подачу позову судового збору, а відтак вважав, що відсутній предмет спору.
Тобто, закриття провадження у справі обумовлена відсутністю боргу, який було сплачено відповідачем після звернення товариства до суду із вказаним позовом, що свідчить про те, що ОСОБА_1 погодилася із наявним боргом.
Підстави вважати, що провадження закрито у зв'язку з необґрунтованими діями позивача у даній справі відсутні.
Вирішуючи вимоги відповідача про компенсацію судових витрат, понесених відповідачем у цивільній справі, колегія суддів виходить з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.
Отже, з огляду на обставини справи, доводи заяви відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мезінов О.Г. про компенсацію понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача вказаних витрат на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України.
Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 21 грудня 2020 року у справі № 484/146/16-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18від 25 жовтня 2021 року у справі № 757/49982/19.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції хоча і зроблено помилковий висновок, що відповідачем та його представником не було надано належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, проте це не впливає на правильність висновку оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
Зі змісту пункту 13 частини першої статті 353, частини1 статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права та регламентує право касаційного оскарження судових рішень, свідчить про те, що оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції, прийнятої за результатами перегляду ухвали щодо визначення розміру судових витрат, у касаційному порядку не передбачено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мезінова Олега Григоровича залишити без задоволення, ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 09 травня 2023 року.