Справа № 461/2160/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/303/23 Доповідач: ОСОБА_2
27 квітня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2023 року про продовження строку тримання під вартою,
встановила:
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2023 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 , та продовжено останній строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 29 травня 2023 року включно, із визначенням застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - 805 200, 00 грн.
На ухвалу суду захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк апеляційного оскарження, ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування строку апеляційного оскарження захисник зазначає, що повний текст ухвали було проголошено лише 04.04.2023.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що ухвала Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2023 року є незаконною та необґрунтованою.
На думку апелянта, прокурором у клопотання про продовження строку тримання під вартою не наведено жодного доказу існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Звертає увагу, що навіть якщо б до обвинуваченої був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вона все одно б не змогла виїхати за межі території України, оскільки здала б на зберігання до відповідних органів свій закордонний паспорт.
Зазначає, що ОСОБА_7 має постійне місце реєстрації у Дніпропетровській області, де з нею проживають 90-річна бабуся, яка потребує стороннього догляду та дочка, що однозначно переважає над її зацікавленістю переховуватися за кордоном.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, апелянт стверджує, що обвинувачена є законослухняною громадянкою, раніше не судимою, такою, що не притягалася до кримінальної відповідальності.
Вважає, що лише тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою.
Вважає за необхідне вказати, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту змінилися обставини, які були підставою для обрання вказаного запобіжного заходу: обвинувачена має постійна місце проживання, міцні соціальні зв'язки, зокрема бабусю, яка потребує стороннього догляду.
Через скрутне матеріальне становище ні ОСОБА_7 , ні її близькі не мають змоги внести визначений розмір застави, який є завідомо непомірний для них.
Акцентує увагу на те, що ОСОБА_7 щиро розкаюється у вчиненому, на сторінці в «Однокласниках» поширила допис, яким спростувала поширені раніше дописи. Вона на даний час взагалі не підтримує вторгнення рф на територію України. Також обвинувачена видалила свою сторінку з соціальної мережі «Однокласники».
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 на підтримання поданої апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти апеляційних вимог, перевіривши матеріали контрольного провадження, а також наведені доводи скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що така не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 3 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів контрольного провадження, на розгляді Галицького районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 06 січня 2023 року щодо ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, який неодноразово продовжувався.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов обґрунтованого й правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою, врахувавши при цьому, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні в тому числі тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, за який встановлено покарання - позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої; ризики, які були підставою продовження запобіжного заходу, не зникли, а саме: зважаючи на системність здійснення обвинуваченою протиправної діяльності, остання може вчинити інше кримінальне правопорушення; також, перебуваючи на волі, ОСОБА_7 має можливість безперешкодного виїзду за межі території України та володіє сталими соціальними (родинними) зв'язками за кордоном, зокрема в російській федерації, у зв'язку з чим може переховуватись від суду, а судове провадження не завершено.
При цьому, судом було враховано дані про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , її вік, стан здоров'я, майновий та сімейний стан (з чоловіком 10 років не спілкується, наразі є безробітною).
Суд оцінив у сукупності та навів у своєму рішенні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Правових підстав для зміни обвинуваченій запобіжного заходу на домашній арешт (як про це просить апелянт) колегія суддів не вбачає і вважає, що продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою здійснене з дотриманням вимог закону та з врахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої.
Доводи захисника про відсутність підстав для продовження строку тримання підозрюваного під вартою колегія суддів визнає безпідставними й до уваги не бере.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, й судовий розгляд у справі не завершено.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 має на утриманні бабусю, яка потребує стороннього догляду, само по собі не може слугувати підставою для застосування щодо неї більш м'якого запобіжного заходу, адже наведена обставина не може підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченої та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги щодо розміру застави, яка на думку захисту, є завищеною та непомірною, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що відносно особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, абз.2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
При визначенні розміру застави, суд врахував те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, який має високий рівень суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками для суспільства, а також те, що кримінальні правопорушення вчинені в умовах ведення російською федерацією агресивної війни проти України з ідеологічних мотивів, наявність ризиків, передбачених ст.. 177 КПК України, а також практику ЄСПЛ, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав чи інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, дійшов обґрунтованого висновку про те, що застава у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб здатна забезпечити виконання ОСОБА_7 покладених на неї обов'язків.
На переконання колегії суддів, застава у вказаному розмірі буде визначатися саме тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, у випадку ухилення від суду та/або порушення встановлених обов'язків, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб присікти у обвинуваченої бажання сховатися, чи не виконувати процесуальні обов'язки.
При розгляді клопотання суд з'ясував усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу, й виклав їх у своєму рішенні.
Прокурором доведено, що заявлені ризики не зменшились, а необхідність проведення певного обсягу процесуальних дій є обставиною, яка перешкоджає завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Судове рішення відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги й підстав для скасування ухвали суду про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 не вбачає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2023 року про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4