09 травня 2023 року Справа № 160/4318/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2016 року по 07.10.2022 року та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправні дії відповідача, який виконуючи відповідний судовий акт здійснив виплати індексації, однак порушивши строки її виплати не провів спірну компенсацію, чим на думку позивача припустився порушень вимог законодавства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість.
На адресу суд від представника відповідача також надійшла заява про здійснення подальшого розгляду справи у загальному позовному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Кодексом адміністративного судочинства України передбачений порядок подання відповідачем відзиву на позовну заяву та інших заяв, в тому числі заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Положеннями ст.260 КАС України передбачене право відповідача на звернення до суду із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому за наслідками розгляду відповідного заперечення суд, з урахуванням конкретних обставин справи, наділений дискреційними повноваженнями з огляду на принцип диспозитивності на підставі рішень Європейського суду з прав людини у справах "Engel and Others v. the Netherlands", "Lawless v. Ireland", "Michael Kuhnen v. Germany", "Preda and Dardari v. Italy", "Refah Partisi and Others v. Turkey", "Witzsch v. Germany", "Z'danoka v Latvia".
Суд відмічає, що звертаючись до суду із запереченнями проти розгляду вказаної справи у порядку спрощеного позовного представник відповідача лише процитував наведену норму, проте не навів жодних підстав і не надав відповідних доказів неможливості розгляду цієї справи за відсутністю сторін.
При цьому, відповідач також не зазначив, які саме обставини та які докази можливо встановити у судовому засіданні з повідомленням сторін, у зв'язку з чим заяву слід залишити без задоволення.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 року у справі № 160/11062/21, яке набрало законної сили, частково задоволений позов ОСОБА_1 та серед іншого, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 05.09.2016р. по 28.02.2018р., застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) позивача - січень 2008 року.
Відповідачем виконано означене рішення суду та 07.10.2022 року здійснена виплата індексації.
Судом також встановлено, що позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив здійснити спірну компенсації, однак останній таких дій вчинено не було.
Указані обставини й слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що за ст. 1 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Суд зазначає, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є однією із основних державних гарантій. При цьому індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру.
Отже, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, про що неодноразово висловлювався Верховний Суд, в тому числі у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 825/1832/17, від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18.
За п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою КМУ від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, разом із сумою індексації: у редакції, чинній до 14 квітня 2022 року про це зазначено у першому абзаці цього пункту, у чинній редакції - у шостому абзаці.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
За ст. 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
Абзацом 2 пункту 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а тому індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер.
Крім того, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», чинної на період спірних правовідносин, та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 не визначено такий вид одноразових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, як «індексація грошового забезпечення».
Відповідачем 07.10.2022 року на виконання рішення суду від 01.11.2021 року у справі № 160/11062/21 нараховано та виплачено позивачу суму індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2016р. по 28.02.2018р.
Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2016р. по 28.02.2018р., суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.
Крім того, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду в постанові від 9 червня 2021 року у справі № 240/186/20.
За матеріалами справи позивач звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходу. Таким чином, позивачем дотримано, визначеної Законом № 2050-III, умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
При цьому, отримавши таку відповідь позивач у встановлений строк звернувся до суду із цим позовом, що спростовує доводи відповідача про прощуення ним такого строку.
Слід також зазначити, що спірні правовідносини виникли навколо виплати компенсації втрати частини доходу, а не стягнення середнього заробітку, як помилково вважає відповідач.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2016 року по 07.10.2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2016 року по 07.10.2022 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою КМУ від 21 лютого 2001 року № 159.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна