Справа №522/12268/16-к
Провадження №1-кп/522/189/23
08 травня 2023 року Місто Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді- ОСОБА_1
за участю секретарів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі судовий розгляд у кримінальному провадженні №12015160000000541 від 26.07.2016 року на підставі обвинувального акту за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Кірове Нікопольського району Дніпропетровської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, вдівець, станом на липень 2015 року мав на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює водієм трамваю в експлуатаційному трамвайному депо №1 КП «ОМЕТ», раніше не судимого в силу ст.89 КК України, проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурор- ОСОБА_6
захисник- ОСОБА_7
обвинувачений- ОСОБА_5 ,
інші учасники судового провадження:
потерпіла- ОСОБА_8
представник потерпілої- ОСОБА_9
представника цивільного відповідача - ОСОБА_10
представник третьої особи- ОСОБА_11 ,
ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНЕ СУДОМ ДОВЕДЕНИМ
25.07.2015 ОСОБА_5 приблизно о 17.55 годині порушив пункти: 2.3. «б»; 10.1.; Правил дорожнього руху України, які зобов'язують водія:
п.2.3.б «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху».
Так, в зазначений день та час водій ОСОБА_5 , знаходячись на місці водія у технічно справному трамвайному вагоні «Т-3М», бортовий № НОМЕР_1 , який належить КП «ОМЕТ», в умовах необмеженої видимості, у світлий час доби, здійснював рух по маршруту № 5: «Аркадія-автовокзал», по трамвайній колії вул. Колонтаївської в м. Одесі, в напрямку автовокзалу, та проводив висадку та посадку пасажирів з трамвайного вагону на зупинці громадського транспорту «вул. Скісна». Проявивши злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи настання, суспільно - небезпечних наслідків, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, водій ОСОБА_5 , при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, уважним не був, за дорожньою обстановкою не простежив, а саме: зачинивши двері трамвайного вагону, при початку руху на дозволяючий «зелений» сигнал світлофору не переконався у тому, що його рух буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а саме у відсутності пішоходів поруч з трамвайним вагоном, та почав рух керованого ним трамвайним вагоном, в результаті чого лівою передньою боковою частиною допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка знаходилась біля лівого борту трамваю.
В результаті наїзду пішохід впала на проїжджу частину під днище трамваю, а водій ОСОБА_5 здійснюючи рух ще близько 3-4 метрів, лівим переднім колесом здійснив переїзд тіла пішохода ОСОБА_12 , яка від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці події.
Смерть ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться в прямому причинному зв'язку з травматичною ампутацією лівої нижньої кінцівки на рівні стегна з подальшим розвитком вираженої кровотечі, що призвело до шоку, який і з'явився безпосередньою причиною смерті.
З технічної точки зору, ліва передня частина трамвайного вагона, якою мав місце наїзд, розташована безпосередньо в зоні прямого огляду з робочого місця водія та при належному виконанні водієм трамвая «Т-3 М», вимог п.10.1 ПДР, він мав технічну можливість запобігти наїзд на пішохода.
СТАТТІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ВИННИМ У ВЧИНЕННІ ЯКОГО ВИЗНАЄТЬСЯ ОБВИНУВАЧЕНИЙ: ч.2 ст.286 КК України: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у скоєні вказаного злочину, передбаченого ч.2 ст.286 України, не визнав та пояснив, що працює в КП «ОМЕТ» водієм трамваю маршруту №5. 25.07.2015 року в напрямку автовокзалу на зупинці вул. Колонтаївській у м.Одесі він зупинив вагон та здійснював висадку пасажирів. Закінчивши висадку, впевнився, що перешкод для руху немає та розпочав рух на зелений сигнал світлофору, подавши звуковий сигнал. Проїхавши деякий час, відчув неправильну поведінку вагона та почув шум перехожих. У вагоні трамваю відсутнє ліве дзеркало заднього виду. Він зупинив подальший рух вагона та вийшов на проїзну частину, де під колесами трамваю побачив потерпілу. Бачити потерпілу раніше він не мав змоги, оскільки вона перебувала у сліпій зоні, досить близько до вагону та не знає, як вона потрапила під колеса, чи перебувала раніше у вагоні. Згідно з вимогами інструкції, у разі перебування трамвайного вагону на дорозі під схилом, він має право залишити вагон та зробити обхід трамваю лише після повної зупинки трамваю та коли хтось сторонній поставить «башмак» під колеса вагону, також він не має технічної можливості під час зупинки піднятися з сидіння водія або наклонитися вперед чи вбік, оскільки нога під час зупинки водія трамваю повинна знаходитися на педалі безпеки. Побачити пішохода, який знаходиться з лівого боку трамвайного вагону з технічної точки зору не можливо, оскільки трамваї не обладнані лівим дзеркалом заднього обзору. У разі якщо б пішохід переходив дорогу на дозволяюче світло світлофору по пішохідному переходу він би її побачив та зміг би попередити ДТП.
Сторона захисту наполягала на ухваленні виправдального вироку. На думку захисника досудове розслідування проведено особами, які не мали відповідних процесуальних повноважень, а зібрані докази є недопустимими.
Суд оцінює показання ОСОБА_5 а також усі доводи сторони захисту критично, оскільки його винуватість у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, повністю доведена дослідженими безпосередньо під час судового розгляду наступними доказами.
Показання потерпілої ОСОБА_8 , яка повідомила суду, що загибла ОСОБА_12 є її матір'ю. Не зважаючи на похилий вік (80 років), матір мала добре здоров'я та рухалась швидко. Очевидцем ДТП вона не була, про подію їй стало відомо з похоронного бюро. Вона пішла на місце події, це поруч на вул. Колонтаївській. Про деякі обставини пригоди їй стало відомо від слідчого. Потерпіла також пояснила суду, що обвинувачений не вибачився та не надавав ніякої допомоги. Позовні вимоги вона підтримує у повному обсязі та просить стягнути із обвинуваченого завдану злочином майнову та моральну шкоду.
Таким чином, потерпіла ОСОБА_8 підтвердила факт загибелі її матері внаслідок травм, отриманих під час дорожньо-транспортної події, що мала місце 25.07.2015 року у м.Одесі.
Показання свідка ОСОБА_13 , який показав суду, що працює слюсарем-електриком в КП «Одесаміськелектотранс». 25.07.2015 він заступив на зміну, за вказівкою диспетчера виїхав на місце пригоди. Там вже була машина швидкої допомоги, пізніше приїхав патруль поліції. Він був понятим при огляді місця пригоди, вони впевнились, що потерпіла була мертвою, огородили місце пригоди. Згодом приїхав слідчий. Потерпіла знаходилась за першим колесом зліва. Трамвай стояв у двох-трьох метрах від перехрестя, поза пішохідною зоною. Тіло дістали коли підняли вагон. Було складено та підписано протокол та схему ДТП. Свідок в судовому засіданні підтвердив викладені факти у схемі ДТП та фотознімках з місця пригоди.
Таким чином свідок ОСОБА_13 підтвердив обставини, викладені в протоколі огляду місця події за фактом дорожньо-транспортної пригоди, під час якої отримала несумісні із життям травми та загинула ОСОБА_12 , що мало місце 25.07.2015 року у м.Одесі.
Показання свідка ОСОБА_14 , який показав суду, що працює кондуктором депо №1. Обвинувачений ОСОБА_5 є його колегою. ІНФОРМАЦІЯ_3 трапилась пригода, померла людина. Він був на зміні, біля 17 години у вагоні залишалось біля 15 чоловік. Коли закінчилась висадка пасажирів, вагон рушив з місця, утім за декілька метрів зупинився. З вулиці почувся крик. Після зупинки трамваю вони вийшли та побачили тіло жінки під лівим колесом. Викликали швидку. Трамвай рухався на зелений сигнал світлофора, після звукового сигналу, пішоходів на переході він не бачив. Першою приїхала швидка.
Своїми показаннями свідок ОСОБА_14 також підтвердив факт дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25.07.2015 року, під час якої загинула ОСОБА_12 .
Показання свідка ОСОБА_15 , яка підтвердила в суді, що 06.12.2017 року була присутня в якості понятої при проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 . Був задіяний статист замість потерпілої.
Висновок судово-медичної експертизи №722-2408/15 від 25.07.2015 року, згідно із яким, смерть ОСОБА_12 знаходиться в прямому причинному зв'язку з травматичною ампутацією лівої нижньої кінцівки на рівні стегна з подальшим розвитком вираженої кровотечі, що призвело до шоку, який і з'явився безпосередньою причиною смерті.
Висновок судової транспортно - трасологічної експертизи по дослідженню трамвая Т НОМЕР_2 від 31.07.2015 року та фототаблицею до нього, згідно із яким досліджуваний трамвай Т-3М має сліди динамічного характеру, розташовані на облицюванні лівого борту спереду, утворення яких характерно при контактуванні з об'єктом, що не має міцних твердих кромок і частин (у порівнянні з міцністю металу), утворення цих слідів могло відбутися при контактуванні з тілом людини. Крім того, досліджуваний трамвай має сліди контакту із тілом людини на лівій частині відбійнику й переїзду тіла людини лівим переднім колесом вагону.
Акт судово-медичного дослідження (обстеження) №4315/2408 від 27.07.2015 року, в ході якого встановлено, що у крові трупа ОСОБА_12 етилового спирту не виявлено.
Висновок судової автотехнічної експертизи з дослідження обставин наїзду трамвая Т-ЗМ на пішохода №4927 від 21.09.2015 року, згідно із яким з технічної точки зору, ліва передня частина трамвайного вагону, якою мав місце наїзд, розташована безпосередньо в зоні прямого огляду з робочого місця водія. При належному виконанні водієм трамвая «Т-3 М» вимог п.10.1 ПДР він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода.
Свідоцтво про смерть ОСОБА_12 № НОМЕР_3 від 27.07.2015 року.
Висновок судової автотехнічної експертизи по дослідженню технічного стану трамваю Т-3М №4339 від 31.07.2015, згідно із яким фактичний стан ходової частини, гальмівнової системи досліджуваного трамвайного вагону забезпечувало його рух, загальмовування аж до зупинки з відомої водієві ефективністю, не мали несправностей, що приводять до раптової відмови гальмової системи.
Протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25.07.2015 року зі схемою місця ДТП до нього та фототаблицею, в ході якого слідчим ВР ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_16 у присутності понятих ОСОБА_13 та ОСОБА_17 було оглянуто місце ДТП на перехресті вулиць Косвеної та Колонтаївської у м.Одесі, в ході якого зафіксовано факт дорожньо-транспортної пригоди трамвая «Т-З», бортовий номер НОМЕР_1 , під колесами якого з лівої сторони та під гальмівною рейкою було виявлено розчленоване тіло жінки.
Протокол огляду трупа від 25.07.2015 року в ході якого слідчим ВР ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_16 у присутності понятих ОСОБА_13 та ОСОБА_17 було оглянуто труп жінки ОСОБА_12 , 1934 року народження, яка померла від травм на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Протокол огляду транспортного засобу від 25.07.2015 року в ході якого слідчим ВР ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_16 у присутності понятих ОСОБА_13 та ОСОБА_17 було оглянуто вагон трамваю на перехресті вулиць Косвеної та Колонтаївської у м.Одесі.
Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 25.07.2015 року, згідно якого у ОСОБА_5 ознак сп'яніння не виявлено.
Лікарське свідоцтво про смерть №2408 від 27.07. 2015 року, яким констатовано смерть ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при зіткненні з трамваєм на розі вулиць Колонтаївської та Скісної у м.Одесі.
Протокол слідчого експерименту від 06.12.2017 року, проведеного на підставі ухвали суду. Метою слідчого експерименту було встановити оглядовість із робочого місця водія трамвайного вагону під час руху пішохода перед його передньою та передньокутовою частинами. Слідчий експеримент проведений із використанням трамвайного вагону, аналогічного за своїми технічними характеристиками тому, яким керував ОСОБА_5 . Також залучався статист жіночої статі, схожої за зростом і тілобудовою із пішоходом ОСОБА_12 . Під час слідчого експерименту статист вийшла із трамвайного вагону і обійшла його передню частину максимально близько, не контактуючи із зчіплювальним приладом. Така траєкторія руху є найбільш наближеною до передньої частини вагону. З робочого місця водія трамваю при цьому було видно голову статиста, яка проходила повз передньої частини вагону. Ця обставина чітко зафіксована в протоколі слідчого експерименту та на фотознімках до нього.
Під час слідчого експерименту також встановлено, що з робочого місця водія трамваю статиста не видно у разі знаходження пішохода на відстані до 50 см від правого боку трамваю, а також на відстані ближче ніж 52 - 74 см від передньої частини трамваю. Утім така траєкторія руху пішохода фактично є неможливою, оскільки має на перешкоді істотну механічну перешкоду у вигляді зчіплювального пристрою, який виступає попереду вагону на відстань 79 см (а.с.90 т.2). Тому суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що водій ОСОБА_5 перед початком руху не мав можливості побачити пішохода ОСОБА_12 з робочого місця водія трамваю.
Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. У ст.ст.87-88 КПК України перелічені випадки визнання недопустимими доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини і доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого. З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку, що всі досліджені докази належні, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. Всі ці докази в своїй сукупності та взаємозв'язку не містять суперечностей, доповнюють один одного та дають можливість суду дійти до однозначного висновку про те, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, є доведеною у повному обсязі.
Аналіз доказів дає підстави дійти до висновку, що водій трамвайного вагону ОСОБА_5 , за наведених у вироку обставин, належним чином не виконав вимоги пункту 2.3 б, 10.1 ПДР України - перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не був уважним, тим самим проявив злочинну самовпевненість, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода похилого віку ОСОБА_12 , яка після залишення вагону трамваю сподівалась перетнути проїзджу частину дороги. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_12 померла на місці дорожньо-транспортної події. Факт настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілої внаслідок наїзду керованого обвинуваченим трамвайного вагону сторони не оспорювали та підтверджується висновком судово-медичної експертизи, свідоцтвом про смерть, протоколом огляду трупу та місця події, наведеними показаннями свідків. Невиконання водієм ОСОБА_5 вимог п.10.1 ПДР є очевидним та підтверджено висновком судової автотехнічної експертизи з дослідження обставин наїзду трамваю Т-ЗМ на пішохода №4927 від 21.09.2015, згідно із яким з технічної точки зору, ліва передня частина трамвайного вагону, якою мав місце наїзд, розташована безпосередньо в зоні прямого огляду з робочого місця водія та при належному виконанні водієм трамвая «Т-3 М», вимог п.10.1 ПДР, він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода. Не залежно від того, чи відповідала поведінка потерпілої ОСОБА_12 вимогам ПДР під час перетину проїзної частини дорожнього полотна безпосередньо перед зіткненням із вагоном трамваю, водій ОСОБА_5 мав неухильно дотримуватися вказаних вимог ПДР. В умовах даної дорожньо-транспортної пригоди, між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту з боку водія ОСОБА_5 і суспільно небезпечними наслідками у вигляді смерті ОСОБА_12 , наявний прямий причинний зв'язок. Вагон трамваю, яким керував водій ОСОБА_5 , є джерелом підвищеної небезпеки, що при експлуатації має ризики настання тяжких наслідків: загибелі чи травмування людей, знищення чи пошкодження транспортних засобів, тощо. Особа, яка керує таким засобом, має враховувати ці обставини та неухильно дотримуватися правил безпеки руху і експлуатації транспорту. При цьому водій має бути максимально уважним, обережним і не допускати формального підходу щодо забезпечення безпеки учасників дорожнього руху. На особливу увагу з боку кожного водія мають заслуговувати учасники дорожнього руху, які є особами похилого віку. До категорії останніх відноситься загибла ОСОБА_12 , на день смерті вона перебувала у віці 80 років. Таким особам, в силу вікових змін та фізичних вад зазвичай складно орієнтуватися у навколишньому середовищі і дотримуватися встановлених правил поведінки під час перетину проїжджої частини дорожнього полотна. Водій трамвайного вагону ОСОБА_5 мав необхідний рівень теоретичних знань і практичні навики, утім належним чином не виконав зазначені вимоги ПДР, не врахував особливості поведінки пасажира/пішохода ОСОБА_12 , що призвело до наїзду на останню і отримання фізичних травм, несумісних із життям. Доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів внаслідок порушення вимог КПКУ не приймаються до уваги судом, як такі, що ґрунтуються на формальних підставах. Не зважаючи на те, що захисник надав змістовні заперечення щодо обґрунтованості висунутого обвинувачення, аналіз зібраних доказів дає підстави суду дійти до висновку про їх безпідставність. Встановлені судом обставини, дають підстави зробити висновок про наявність в діях водія ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 ККУ.
Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 в межах пред'явленого обвинувачення з дотриманням приписів ст. 337 КПКУ за ч.2 ст.286 КК України, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
1.Під час судового розгляду у грудні 2018 року стороною захисту було встановлено та судом допитано в якості свідка ОСОБА_18 , яка показала, що вона є особою, яка в мережі Інтернет користується іменем « ОСОБА_19 ». Про обставини події їй відомо зі слів сусіда, який на цей час є мертвим, оскільки загинув в ДТП. Від нього їй стало відомо, що 25 липня 2015 року він знаходився на перехресті біля магазину, розташованому на вул. Скісна, б. 36 у зв'язку з чим став очевидцем ДТП, яке за участю трамвайного вагону відбулося біля трамвайної зупинки «Скісна» у м. Одесі. Зі слів зазначеної особи, яка працювала водієм-таксистом, їй ( ОСОБА_20 ) відомо, що жінка похилого віку вийшовши з трамваю, не пішла на тротуар, а почала переходити дорогу на красне світло світлофору безпосередньо перед трамвайним вагоном. У зв'язку з тим, що жінка була ростом біля 150 см та у неї в руках були сумки, вона йшла згорбленою, а водій трамваю не міг її бачити, оскільки вона знаходилася у мертвій зоні трамваю. В момент ДТП для водія трамваю горіло зелене світле світлофору та він є невинуватим у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Показання свідка ОСОБА_21 зі слів невстановленої особи, яка начебто померла, не підтверджені жодним іншим доказом. Особа ОСОБА_22 , на якого вона посилається, не встановлена та факт його смерті не доведено, тому суд визнає недопустимим доказом показання Свідка ОСОБА_20 з огляду на приписи ч.6 ст. 97 КПКУ, у якій зазначено, що показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті. Крім того, в своїх показаннях свідок ОСОБА_21 надає оцінку дій учасникам дорожньо-транспортної пригоди, яка не ґрунтується на належних і допустимих доказах.
2.Сторона захисту не погоджується із висунутим обвинуваченням, стверджуючи, що обвинувачений не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода, який знаходився біля лівого борту трамваю, оскільки під час зупинки трамвайного вагону на зупинці «Скісна» ОСОБА_5 не мав можливості побачити як ОСОБА_12 переходила трамвайну колію та не повинен був передбачити, що вона може знаходитися біля лівого борту трамваю.
Суд вважає, що вказані твердження сторони захисту є необґрунтованими та не відповідають дослідженим в суді доказам.
Так, пункт 10.1 Правил дорожнього руху України, носить імперативний характер та покладає на кожного водія будь-якого транспортного засобу перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Пункт п.2.3.б Правил покладає на водія обов'язок для забезпечення безпеки дорожнього руху бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Як встановлено під час судового розгляду, зазначені вимоги ПДР ОСОБА_5 не виконав, а саме: перед початком руху, після зупинки і висадки пасажирів, не був уважним та не переконався у тому, що попереду трамвайного вагону відсутні пішоходи. Як наслідок, не побачив пішохода ОСОБА_12 , яка рухалась попереду трамвайного вагону, та ненавмисно здійснив на неї наїзд передньою лівою частиною вагону.
Пунктом 4.15 Посадової інструкції водія трамваю (а.с. 73 т.2), також покладено на водія обов'язок перед початком руху переконатися що попереду шлях вільний.
При цьому суд погоджується із доводами захисника про те, що чинне законодавство не покладає на водія трамваю обов'язку під час перебування на зупинці контролювати всіх пішоходів, що перебувають поряд з транспортним засобом. Утім суд звертає увагу сторони захисту, що невиконання такого обов'язку не інкримінується обвинуваченому та не знаходиться у причинному зв'язку із дорожньо-транспортною подією. Водієві ОСОБА_23 інкримінується невиконання обов'язків, передбачених пунктами 10.1, п. 2.3.б Правил дорожнього руху України, безпосередньо перед початком руху.
Та обставина, що на досудовому розслідування не встановлено чітку траєкторію руху пішохода ОСОБА_12 з трамвайної зупинки до лівого борту трамваю, яким на неї було здійснено наїзд, та чи рухалася вона на дозволений сигнал світлофору, не виключає відповідальності водія ОСОБА_5 , оскільки належним виконанням вимог п.10.1, п.2.3.б ПДР він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода.
Твердження сторони захисту, про те, що водій ОСОБА_5 не мав можливість побачити ОСОБА_12 при перетинанні нею трамвайної колії попереду транспортного засобу суд оцінює критично, оскільки даний факт був спростований під час слідчого експерименту 06.12.2017 року за участю сторін кримінального провадження, проведеного на підставі ухвали суду. Метою слідчого експерименту було встановити оглядовість із робочого місця водія трамвайного вагону під час руху пішохода перед його передньою та передньокутовою частинами. Слідчий експеримент був проведений із використанням трамвайного вагону, аналогічного за своїми технічними характеристиками тому, яким керував ОСОБА_5 . Також залучався статист жіночої статі, схожої за зростом і тілобудовою із пішоходом ОСОБА_12 . Під час слідчого експерименту статист вийшла із трамвайного вагону і обійшла його передню частину максимально близько, не контактуючи із зчіплювальним приладом. Така траєкторія руху є найбільш наближеною до передньої частини вагону. З робочого місця водія трамваю при цьому було видно голову статиста, яка проходила повз передньої частини вагону. Ця обставина чітко зафіксована в протоколі слідчого експерименту та на фотознімках до нього.
Під час слідчого експерименту також встановлено, що з робочого місця водія трамваю статиста не видно у разі знаходження пішохода на відстані до 50 см від правого боку трамваю, а також на відстані ближче ніж 52 - 74 см від передньої частини трамваю. Утім така траєкторія руху пішохода фактично є неможливою, оскільки має на перешкоді істотну механічну перешкоду у вигляді зчіплювального пристрою, який виступає попереду вагону на відстань 79 см (а.с.90 т.2). Тому суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що водій ОСОБА_5 перед початком руху не мав можливості побачити пішохода ОСОБА_12 .
Захисник при цьому стверджує, що прокурор під час підтримання публічного обвинувачення вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки ОСОБА_5 інкримінується те, що він допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка знаходилася біля лівого борту трамваю. Утім, це не відповідає дійсності, оскільки згідно із обвинувальним актом, наїзд було допущено лівою передньою боковою частиною вагону на пішохода ОСОБА_12 , яка знаходилась біля лівого борту трамваю.
Отже під час слідчого експерименту отримані фактичні дані які у повному обсязі спростовують доводи сторони захисту щодо відсутності у обвинуваченого технічної можливості запобігти наїзду на потерпілу.
3. Щодо неврахування судом висновку судової автотехнічної експертизи № 484-А від 23.07.2020 року.
Згідно із висновком судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин наїзду трамваю Т-3М на пішохода № 4927 від 21.09.2015 встановлено порушення водієм ОСОБА_24 вимог п. 2.3 б) та 10.1 ПДР.
Під час судового розгляду за клопотанням сторони кримінального провадження було призначено повторну судову автотехнічну експертизу по дослідженню обставин наїзду трамваю Т-3М на пішохода ОСОБА_12 .
Аналізом висновку № 484-А від 23.07.2020 ОНДЕЦ при ГУНП в Одеській області встановлено, що він ґрунтується на хибних вихідних даних, які не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Так, на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2017 проведено слідчий експеримент з метою з'ясування технічної можливості у обвинуваченого ОСОБА_5 запобігти наїзду на потерпілу.
Згідно із протоколом слідчого експерименту від 06.12.2017, за участю статиста, яка за зростом відповідала статурі загиблої ОСОБА_12 , встановлено, що статист рухалась від передніх дверей трамваю. В той час, коли статист проходила перед передньою частиною трамваю, перетинаючи трамвайні колії з права наліво, із робочого місця водія трамваю було видно верхню частину голови статиста. Пішохід рухалась з права наліво відносно передньої частини трамваю, обходячи причіпний пристрій на відстані 79 см від передньої частини трамваю. Видимість пішохода із робочого місця водія трамваю настає коли пішохід (статист) знаходилась на відстані 52 см від передньої частини трамваю, що не було враховано експертом під час надання висновку № 484-А від 23.07.2020 року.
Крім цього, експертом не було враховано, що водій трамвайного вагону ОСОБА_5 , перед початком руху, на виконання вимог п. 10.1 ПДР, враховуючи відсутність лівого дзеркала заднього виду, за для того, щоб переконатись у відсутності перешкоди у вигляді пішоходів, перед початком руху керованого ним транспортного засобу, за потреби міг здійснити необхідні маніпуляції: підвестися, повернути голову ліворуч, тощо.
Виходячи із всебічного аналізу обставин, зафіксованих під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, слідчого експерименту та під час проведення експертних досліджень, суд приходить до висновку, що експерт під час складання висновку судової автотехнічної експертизи № 484-А від 23.07.2020 року керувався хибними вихідними даними, а саме, що водій ОСОБА_5 взагалі не мав можливості бачити пішохода.
Також сторона захисту посилається на те, що потерпіла ОСОБА_12 переходила проїзджу частину поза межами пішохідного переходу.
Разом з цим, п. 10.1 ПДР передбачає, незалежно від наявності пішохідного переходу, обов'язок кожного водія перед початком руху переконатись, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху усіма можливими засобами.
Тому суд критично оцінює та не враховує висновок судової автотехнічної експертизи № 484-А від 23.07.2020 року.
ЩОДО КЛОПОТАННЯ СТОРОНИ ЗАХИСТУ ПРО ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ.
Захисник ОСОБА_7 просить суд визнати недопустимими та не враховувати наступні докази, надані стороною обвинувачення:
-протокол огляду місця події від 25.07.2015 року;
-протокол огляду трупа від 25.07.2015;
-протокол огляду транспортного засобу від 25.07.2015;
-висновок судово-медичної експертизи №722/2408-15 від 25.08.2015;
-висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 4340 від 31.07.2015 по дослідженню трамвайного вагону Т-ЗМ;
-висновок № 4339 від 31 липня 2015 року судової авто-технічної експертизи по дослідженню технічного стану трамвая Т-ЗМ;
-висновок № 4927 від 21 вересня 2015 року судової авто-технічної експертизи по дослідженню обставин наїзду трамваю Т-ЗМ.
В обґрунтування своїх доводів, захисник посилається на те, що вказані докази зібрані з порушенням порядку, встановленого КПКУ, всі слідчі (розшукові) дії в ході досудового розслідування проводилися слідчими СУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_16 та ОСОБА_25 , які не були уповноважені на їх виконання у порядку передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, з датованого 26.07.2015 року доручення на здійснення досудового розслідування вбачається, що воно було надано слідчому ОСОБА_16 та підписано від імені начальника відділу розслідувань ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_26 . Крім того, в суді першої інстанції був оголошений процесуальний документ - доручення на проведення досудового розслідування від 26.01.2016 року, згідно з яким т.в.о. начальника відділу підполковника поліції ОСОБА_27 надав доручення на здійснення досудового розслідування слідчому ОСОБА_25 . На думку сторони захисту, всі зібрані цими особами фактичні дані є недопустимими доказами і на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення, оскільки начальник відділу розслідувань ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області не був наділений повноваженнями керівника органу досудового розслідування - начальника слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області, у тому числі не мав повноважень визначати слідчого для здійснення досудового розслідування. Крім цього, в порушення вимог ст. 216, ч.5 ст. 36 КПКУ прокурор не ухвалив відповідне процесуальне рішення щодо доручення проведення досудового розслідування СУ ГУНП в Одеські області, оскільки дорожньо-транспортна пригода мала місце на території Приморського району міста Одеси, а тому даний злочин підслідний СВ Приморського РВ поліції.
Суд критично оцінює вказані доводи сторони захисту. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування. У пункті 8 ч. 1 ст. 3 КПК України зазначено, що керівник органу досудового розслідування - це начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки та заступники зазначених посадових осіб, які діють у межах своїх повноважень, перший заступник або заступник Директора Державного бюро розслідувань, заступник директора територіального управління Державного бюро розслідувань, керівник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу органу Державного бюро розслідувань, керівник Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів органу Бюро економічної безпеки України, керівник Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, а також заступники зазначених посадових осіб, які діють у межах своїх повноважень.
Посилання сторони захисту на лист голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 28 квітня 2017 за № 9/95аз є недоречним, у зв'язку із тим, що у запиті від 20 квітня 2017, сторона захисту порушує питання щодо виконання колишніми співробітниками ГУМВ України в Одеській області ОСОБА_27 та ОСОБА_26 обов'язків саме начальника слідчого управління ГУМВС України в Одеській області. Разом з цим, вказані особи на час здійснення досудового розслідування (25.07.2015 та 26.01.2016) обіймали посади безпосередньо начальника слідчого відділу та тимчасово виконуючого обов'язки начальника слідчого відділу ГУМВС України в Одеської області, а тому в розумінні положень п.8 ч.1 ст. 3 КПКУ були наділені повноваженнями визначати слідчих, які здійснюють досудове розслідування у справах щодо злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, підвідомчих відділу розслідувань ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області.
Крім цього, суд вважає, що сторона захисту безпідставно посилається на недотримання положень ч.5 ст. 36 КПКУ щодо необхідності винесення прокурором постанови про доручення здійснення досудового розслідування СВ ДТП СУ ГУНП в Одеській області, оскільки справи про злочини, передбачені ст. 286 ККУ, підслідні органам національної поліції. Відповідно до положень ч.5 ст. 36 КПКУ прокурор своєю вмотивованою постановою має право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, лише у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об'єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного стану. Отже, обов'язковою передумовою для ухвалення прокурором процесуального рішення в порядку ч.5 ст. 36 КПКУ, є наявність вказаних обставин.
2. Крім цього, на думку сторони захисту, наявні й інші обставини для визнання доказів обвинувачення недопустимими. Зокрема, досліджені в суді першої інстанції документи, а саме:
-протокол огляду місця події від 25.07.2015 року;
-протокол огляду трупа від 25.07.2015;
-протокол огляду транспортного засобу від 25.07.2015;
-постанова про призначення судово-медичної експертизи від 25.07.2015 та складений на її виконання висновок експерта №722/2408-15 від 25.08.2015 - є недопустимими доказами з підстав того, що вони отримані в наслідок істотного порушення вимог Кримінального процесуального законодавства України - до внесення інформації про вчинення правопорушення до ЄРДР. Згідно із витягом кримінальне провадження №12015160000000541 було розпочато лише наступного дня після ДТП, тобто 26.07.2015 року. При цьому, висновок експерта №722/2408-15 від 25.08.2015 є недопустимим доказом у зазначеному кримінальному провадженні, оскільки як вбачається з постанови слідчого від 25.07.2015 року, судово-медичну експертизу призначено в межах іншого кримінального провадження №12015160000000. Під час винесення вказаної постанови слідчим порушено вимоги ст. 110 КПК України, а саме у вступній частині постанови не містяться відомості про ім'я та по-батькові особи, що прийняла постанову, в мотивувальній частині постанови не містяться відомості мотиви прийняття постанови та їх обґрунтування, в резолютивній частині постанови не містяться відомості про строки виконання процесуального рішення; особу, якій належать виконати постанову; можливість та порядок прийняття постанови. Крім цього, досліджені в суді першої інстанції докази, а саме: протокол огляду місця події від 25.07.2015, протокол огляду трупа від 25.07.2015, протокол огляду транспортного засобу від 25.07.2015, містять інформацію про те, що під час проведення, вказаних слідчих дій застосовувалася камера «Болі», разом з тим, в порушення вимог ст. 105 КПК України, диск з відеозаписом процесуальних дій до протоколів цих слідчих дій не долучено і стороні захисту в порядку, передбаченому вимогами ст. 290 КПК України не відкривався, а за таких обставин ці протоколи є недопустимими доказами. При цьому, схема (додаток до протоколу огляду місця події від 25.07.2015) в порушення вимог ч. 3 ст. 105 КПК України не підписана слідчим. Досліджені в суді першої інстанції фотографії також оформлені з порушенням вимог ст. 105 КПК України, оскільки вони складені як фототаблиці до протоколу огляду місця ДТП, трамваю та огляду трупу», проте відповідна слідча (розшукова) дія не виконувалася, а слідчим проводилося три різних процесуальних дій.
Суд вважає наведені доводи сторони захисту необґрунтованими, з огляду на наступне. Прокурор надав суду протокол огляду місця події, протокол огляду транспортного засобу та огляду трупу від 25.07.2015 року, які були складені слідчим на місці дорожньо-транспортної пригоди, до внесення відомостей про злочин до ЄРДР. Згідно із положеннями ч.1 ст. 214 КПКУ здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Протокол огляд транспортного засобу від 25.07.2015 року та протокол огляду трупу від 25.07.2015 року суд вважає допустимим доказом, оскільки вказаний огляд, хоча і оформлено слідчим процесуально окремими протоколами, утім він проводився відразу після огляду місця події, на місці події і фактично є невід'ємною частиною такої невідкладної процесуальної дії як огляд місця події. Положення ч.3 ст. 214 КПКУ України наділяють слідчого правом проводити огляд місця події до внесення відомостей до ЄРДР. В той же час, сторона захисту не обґрунтувала яким чином складання слідчим на місці події під час його огляду трьох окремих протоколів, а не одного, вплинуло на перебіг досудового розслідування і реалізацію прав і свобод учасників провадження. Тому суд вважає, що дані докази отримані у порядку, передбаченому КПКУ, та за відсутності обставин, передбачених ст. 87 КПКУ, які пов'язують недопустимість доказів із істотним порушенням прав та свобод людини.
Не відкриття в порядку ст. 290 КПКУ сторонам та не дослідження в суді першої інстанції зафіксованої у певній процесуальній формі інформації про вчинення кримінального правопорушення, не тягне за собою визнання доказів недопустимими в розумінні положень ст.ст.86-88 КПКУ.
Доводи захисника про те, що висновок експерта №722/2408-15 від 25.08.2015 є недопустимим доказом у даному кримінальному провадженні, оскільки як вбачається з постанови слідчого від 25.07.2015 року, судово-медичну експертизу призначено в межах іншого кримінального провадження №12015160000000, суд також вважає неприйнятними, оскільки, аналіз змісту постанови слідчого вказує на те, що останній в цій частині (щодо номеру провадження) припустився технічної описки. Зі змісту постанови слідчого від 25.07.2015 року вбачається, що судово-медичну експертизу призначено в межах кримінального провадження за фактом загибелі під час ДТП за участю ОСОБА_5 потерпілої ОСОБА_12 та з метою встановлення характеру, локалізації і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень отриманих останньою тілесних ушкоджень. Та обставина, що дана постанова датована 25.07.2014 року очевидно вказує на допущення слідчим описки, жодним чином не порушує права і свободи обвинуваченого, а тому не є підставою для визнання доказів недопустимими. Не зазначення під час винесення у вказаній постанові слідчим у вступній частині відомостей про ім'я та по-батькові особи, що прийняла постанову, в мотивувальній частині постанови - відомостей про мотиви прийняття постанови та їх обґрунтування, в резолютивній частині постанови - відомостей про строки виконання процесуального рішення, особу, якій належать виконати постанову, порядку прийняття постанови - не є істотним порушенням вимог КПКУ та підставою для визнання отриманого в результаті виконання такої постанови висновку експерта недопустимим. Такі порушення з боку слідчого носять формальний характер та не впливають на результати досудового розслідування.
Та обставина, що сторона обвинувачення не долучила до матеріалів справи та не відкрила в порядку ст. 290 КПКУ додатки у вигляді відеозаписів до протоколу огляду місця події від 25.07.2015, протоколу огляду трупа від 25.07.2015, протоколу огляду транспортного засобу від 25.07.2015, не є підставою для визнання вказаних протоколів недопустимими доказами. Протокол огляду є окремим доказом, а відеозапис до нього є додатком. При цьому суд оцінював саме фактичні дані які містяться у протоколі. Дослідження відеозапису як додатку до протоколу не є обов'язком суду. Лише при наявності сумнівів у достовірності викладених у ньому фактичних даних, суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників кримінального провадження повинен дослідити такий відеозапис. Додатки до протоколів у вигляді відеозапису судом не досліджувалися із наведених причин, а обґрунтованих сумнівів у достовірності інформації, викладеної в протоколах огляду, не має. Тому суд відхиляє доводи сторони захисту щодо недопустимості протоколів огляду. Наведена правова позиція викладена у Постанові від 07.12.2022 року третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №678/997/21.
Та обставина, що схема (додаток до протоколу огляду місця події від 25.07.2015) не підписана слідчим, а досліджені в суді фотографії складені як «фототаблиці до протоколу огляду місця ДТП, трамваю та огляду трупу», також не є підставою для визнання доказів недопустимими, оскільки такі порушення не є істотними. При цьому суд враховує, що схема підписана понятими, а зміст вказаних додатків до протоколу не викликає сумнівів у їх достовірності. Оформлення слідчим єдиного додатку у вигляді «фототаблиці до протоколу огляду місця ДТП, трамваю та огляду трупу», підтверджує висновки суду, наведені вище, про те, що слідчий, прибувши за повідомленням на місце ДТП, фактично провів одну слідчу дію - огляд місця події, який процесуально оформив трьома окремими протоколами (протокол огляду місця події, протокол огляду транспортного засобу та протокол огляду трупу). Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у Постанові третьої судової палати Касаційного кримінального суду від05 квітня 2023року (справа №683/1200/18), відсутність підпису всіх учасників процесу на додатках до протоколів слідчих дій не зумовлює недопустимість відомостей, що відображені у таких протоколах, оскільки весь хід слідчих дій зафіксований у відповідних протоколах, які підписані всіма присутніми учасниками, і які жодних зауважень щодо ходу і результатів слідчих дій не заявили.
3.Сторона захисту просить суд визнати недопустимим висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 4340 від 31.07.2015 по дослідженню трамвайного вагону Т-ЗМ з тих підстав, що під час його складення експерт послався на протоколи слідчих (розшукових) дій та інші процесуальні документи, які містять суттєві суперечності. Так, зі змісту протоколу огляду місця події від 25.07.2015 року вбачається, що ДТП відбулося на проїжджій частині дороги у м. Одесі по вул. Скісна, а не на пішохідному переході, як на цьому наполягає сторона обвинувачення. Інформація про наявність слідів та інших речових доказів на транспортному засобі у протоколі огляду місця події відсутня. В протоколі огляду транспортного засобу, який проводився 25 липня 2015 року безпосередньо на місці події також наявна інформація про те, що зовнішні пошкодження, наявність слідів та інших речових доказів на транспортному засобі не виявлено. Вказані обставини суперечать даним, які містяться у висновку судової транспортно-трасологічної експертизи № 4340 від 31.07.2015 по дослідженню трамвайного вагону Т-ЗМ, в описовій частині якого міститься інформація про нібито виявлення експертом таких слідів. Водночас у протоколі огляду відсутні будь-які відомості про те, що під час транспортування трамваю в депо та після його поміщення в місці зберігання, були створені умови, які унеможливлюють доступ сторонніх осіб до вагону. Будучи допитаним в суді першої інстанції експерт ОСОБА_28 підтвердив факт того, що висновки експертиз він надавав на підставі наявних станом на 30-31 липня 2015 року на трамвайному вагоні слідів чи ушкоджень. Коли саме ці сліди утворилися - в ході ДТП або після цього йому не відомо. Таким чином, стороною обвинувачення в суді першої інстанції не доведено, що виявлені під час проведення судової транспорно-трасологічної експертизи №4340 від 31.07.2015 сліди є слідами, що утворилися саме внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, а не в проміжок часу після завершення огляду місця події і до того, як відповідне дослідження проводилося експертом. Поряд з цим, із доданої до протоколу огляду місця події схеми вбачається, що на момент огляду трамвай знаходиться на пішохідному переході. Тіло пішохода розташовано під колесами трамваю і передньою рейкою в дальній частині пішохідного переходу (по напрямку руху трамваю). Ця інформація суперечить та спростовується, як самим протоколом огляду місця події, так й іншими зібраними в суді першої інстанції доказами. Ці суперечливі вихідні дані не можуть гарантувати, що наданий експертом висновок є повним та об'єктивним, що з урахуванням положень ст. 62 Конституції України унеможливлювало прийняття судом законного рішення. Викладені в схемі - додатку до протоколу огляду місця події, обставини, а саме місцезнаходження плям бурого кольору на проїжджій частині перед пішохідним переходом поєднане з поясненнями потерпілої ОСОБА_8 (які були надані під час судового засідання 25.10.2016 року) про те, що трамвай протягнув по дорожньому покриттю ОСОБА_12 не менш ніж 3 метра підтверджують показання ОСОБА_5 про те, що на момент наїзду, ОСОБА_12 , перетинала дорогу у невстановленому місці, приблизно в 5 метрах від пішохідного переходу. Одночасно з цим, висновок експерта № 722/2408-15 від 25.08.2015 містить відомості, які спростовують висунуте ОСОБА_5 обвинувачення та свідчить про надуманість обставин, які прокурор вважає доведеними. В ході досудового розслідування не було достовірно встановлено в якому положенні (стоячи вертикально, у згорбленому стані, сидячи або лежачи; статистичному чи динамічному) знаходилася потерпіла ОСОБА_12 на момент наїзду на неї трамваю. Висновок про те, що «в момент первинного контактування ОСОБА_12 знаходилася у вертикальному положенні звернена задньою або лівою задньою частиною тіла до транспортного засобу, який рухався» є вірогідним. За таких обставин, на думку захисника, обвинувачення ОСОБА_5 про його винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння без встановлення та надання суду доказів щодо місця знаходження та положення потерпілої і проведення на підставі цих вихідних даних відповідної криміналістичної експертизи є необґрунтованим.
Наведені доводи сторони захисту суд також оцінює критично, з огляду на наступне. Судом встановлено, що при проведенні експертизи по дослідженню трамвайного вагону Т-ЗМ експерт послався на вихідні дані, що містилися в наявних на той час доказах, а також на відомості, отримані ним особисто в результаті огляду трамвайного вагону під час проведення експертного дослідження. При цьому експерт дійшов висновку, що на досліджуваному трамвайному вагоні Т-3М наявні сліди динамічного характеру, які розташовані на облицюванні лівого борту спереду, утворення яких характерно при контактуванні з об'єктом, що не має міцних твердих кромок і частин (у порівнянні з міцністю металу), утворення цих слідів могло відбутися при контактуванні з тілом людини. Крім того, досліджуваний трамвай має сліди контакту із тілом людини на лівій частині відбійнику й переїзду тіла людини лівим переднім колесом вагону. В протоколах огляду місця події і транспортного засобу від 25.07.2015 року відсутні відомості про наявність вказаних слідів контактування із тілом людини, що очевидно пов'язано із наступними обставинами. По-перше, сліди динамічного характеру, які розташовані на облицюванні лівого борту спереду та лівій частині відбійнику, є малопомітними, про що свідчать фотознімки трамвайного вагону, зроблені слідим під час огляду місця події та фотознімки, які зробив експерт під час огляду трамваю на території трамвайного ДЕПО. На жодному із вказаних фотознімків, враховуючи їх якість, таких слідів не вбачається. По-друге, як встановлено зі змісту протоколу від 25.07.2015 року огляд місця події проводився слідчим без залучення спеціаліста, що позбавило слідчого можливості уважно та якісно оглянути транспортний засіб на місці ДТП і зафіксувати належним чином наявні на ньому малопомітні сліди. В той же час, сліди переїзду тіла людини лівим переднім колесом вагону чітко зафіксовані на фотознімках експерта. Твердження захисника про те, що вказані сліди могли утворитися після транспортування вагону до ДЕПО є лише припущеннями які, не ґрунтуються на жодних доказах.
Доводи захисника про відсутність чітких доказів щодо місця знаходження та положення потерпілої є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи протоколом огляду зафіксовано місце знаходження та положення потерпілої на місці ДТП, а орієнтовна траєкторія руху та положення потерпілої безпосередньо перед контактуванням встановлені виходячи із сукупності усіх наявних у справі доказів (слідова інформація з місця події, висновок судово-медичної експертизи, показання свідків, протокол слідчого експерименту).
За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання недопустимим висновку № 4339 від 31 липня 2015 року судової авто-технічної експертизи по дослідженню технічного стану трамвая Т-ЗМ.
Крім того, на думку сторони захисту, недопустимим доказом у цьому кримінальному провадженні є також і висновок № 4340 судової транспортно-трасологічної експертизи по дослідженню трамвая Т-ЗМ від 31 липня 2015 року, оскільки цей доказ отримано всупереч порядку, встановленому КПК України (постанову про призначення експертизи винесено не уповноваженою особою, в ній зазначено невірні вихідні дані - тип та марка транспортного засобу автомобіль «Cheri Flora» № НОМЕР_4 , під час виконання постанови слідчого експерт вийшов за межі наданих йому повноважень та здійснював збирання доказів).
Суд також, вважає наведені доводи сторони захисту необґрунтованими.
Оцінка твердженням щодо відсутності процесуальних повноважень у слідчого здійснювати досудове розслідування в межах даного кримінального судом надана вище. Суд вважає, що рішення про доручення здійснення досудового розслідування слідчим ВР ДТП СУ ГУНП в Одеській області було ухвалено компетентною особою, порушень вимог ст. 216, ч.5 ст. 36 КПУ при цьому не встановлено.
Та обставина, що у постанові слідчого про призначення експертизи від 31.07.2015 року зазначено невірні вихідні дані - тип та марка транспортного засобу: автомобіль «Cheri Flora» № НОМЕР_4 , свідчить про неуважність слідчого і, як наслідок, допущену ним технічну описку, та не є підставою для визнання висновку експерта №4340 недопустимим, оскільки із його змісту, вбачається, що експертні дослідження проведено саме відносно транспортного засобу, який був учасником ДТП, внаслідок якої загинула ОСОБА_12 . Дії експерта, пов'язані із правильним визначенням назви і типу об'єкта дослідження на підставі повного аналіз змісту постанови слідчого, суд не вважає перевищенням повноважень щодо самостійного визначення вихідних даних для проведення експертизи.
Також не вбачається істотних порушень з боку експерта вимог Інструкції «Про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 №1950/5) щодо проведення огляду об'єкту дослідження під час проведення експертизи за відсутності відповідного процесуального рішення слідчого, оскільки діючим КПКУ не передбачено ухвалення такого рішення в письмовій формі. Проведений експертом огляд об'єкту дослідження не є слідчою дією в розумінні положень ст. 237 КПКУ. Згідно із п. 3.9. Інструкції, якщо необхідно провести експертизу (дослідження) на місці події або огляд об'єкта за його місцезнаходженням, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) (замовив(ла) дослідження), повинен(на) забезпечити прибуття експерта, безперешкодний доступ до об'єкта, а також належні умови для його роботи, а в разі потреби викликати учасників процесу або інших осіб.
Доводи захисника про те, що експерт здійснював збирання доказів також є безпідставними, оскільки аналіз вказаного висновку експерта свідчить про відсутність обґрунтованих підстав для таких звинувачень.
Сторона захисту також вважає, що висновок № 4927 від 21 вересня 2015 року судової авто-технічної експертизи по дослідженню обставин наїзду трамваю Т-ЗМ на пішохода також є недопустимим доказом, оскільки постанову про призначення експертизи винесено не уповноваженою особою, під час її прийняття слідчим не було дотримано вимоги ст. 110 КПК України, не надано вихідні дані, які є необхідними для дачі об'єктивного висновку, а саме: щодо місцезнаходження пішохода та його поведінки до моменту наїзду, а також про обставини наїзду і місце первинного контактування трамваю з пішоходом в момент ДТП. Відсутність цих даних, позбавила експерта можливості дослідити ці обставини під час проведення експертизи та врахувати їх при наданні висновку. Також, на думку захисника, з постанови про призначення цієї експертизи вбачається, що експерту надавалися вихідні дані, які відрізняються від фактичних обставин події, які були встановлені в суді першої інстанції.
Суд також, вважає наведені доводи сторони захисту необґрунтованими.
Оцінка твердженням щодо відсутності процесуальних повноважень у слідчого здійснювати досудове розслідування в межах даного кримінального судом надана вище. Суд вважає, що рішення про доручення здійснення досудового розслідування слідчим ВР ДТП СУ ГУНП в Одеській області було ухвалено компетентною особою, порушень вимог ст. 216, ч.5 ст. 36 КПУ при цьому не встановлено.
Твердження про те, що експерту не надано вихідні дані, які є необхідними для дачі об'єктивного висновку, а саме: щодо місцезнаходження пішохода та його поведінки до моменту наїзду, а також про обставини наїзду і місце первинного контактування трамваю з пішоходом в момент ДТП - також є необґрунтованими і спростовуються аналізом змісту постанови слідчого про призначення експертизи і матеріалів досудового розслідування.
Доводи захисника про те, що з постанови про призначення цієї експертизи вбачається, що експерту надавалися вихідні дані, які відрізняються від фактичних обставин події, які були встановлені в суді першої інстанції, також є надуманими та пов'язані із невірним сприйняттям і викривленням інформації, отриманої в результаті проведення слідчого експерименту.
При призначені покарання обвинуваченому суд керується положеннями ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Так, згідно із приписами ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Відповідно до ст.12 КПК України злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, є тяжким злочином, який характеризується необережністю, та карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
ОСОБА_5 є громадянином України, має середню освіту, на час вчинення злочину був одружений та мав на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем роботи та у побуті, раніше не судимий в силу ст. 89 ККУ. 24.01.2020 року дружина обвинуваченого померла. Станом на теперішній він продовжує працювати водієм трамваю, є носієм рідкісної професії, яка приносить значну користь суспільству в особі малозабезпечених громадян. З часу інкримінованого йому злочину пройшов значний проміжок часу (сім років), при цьому ОСОБА_5 не вчинив будь-яких інших правопорушень.
Відомостей щодо перебування обвинуваченого на обліку у лікаря нарколога чи психіатра, допущення ним поведінки, яка не відповідає загально-прийнятним вимогам моралі - суду не надано.
Обвинувачений не відшкодував потерпілій завдану злочином майнову і моральну шкоду, оскільки вважає себе невинуватим, утім жалкує про негативні наслідки, що настали, та з цього приводу висловлює жаль і співчуття. Така поведінка свідчить про те, що ОСОБА_5 усвідомлює свою відповідальність за вчинений злочин.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , не встановлені.
Згідно із положенням ч.2 ст. 66 ККУ суд відносить до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому:
-вчинення злочину з необережності;
-наявність на утриманні на час вчинення злочину дружини та двох неповнолітніх дітей;
-вчинення злочину у зв'язку із професійною діяльністю, що приносить користь соціально-вразливим групам населення.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, необережну форму вини, особу обвинуваченого, його поведінку та важливість професії, ставлення до вчиненого, наявність двох неповнолітніх дітей, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 за вчинене ним кримінальне правопорушення покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням. При цьому суд враховує, що зі сплином значного часу, бездоганна поведінка обвинуваченого та умови його життєдіяльності під час воєнного стану істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого ним діяння, що дає підстави вважати призначене покарання з випробуванням достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами суд не призначає, оскільки його застосування позбавить ОСОБА_5 єдиного джерела доходу, необхідного для забезпечення потреб життєдіяльності в умовах широкомасштабної агресії російської федерації.
Відповідно до роз'яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З огляду на викладене, призначене покарання в даному випадку, відповідатиме морально-етичним і правовим нормам, та буде забезпечувати однаковий (рівний) для будь-кого із громадян обов'язок понести за вчинений злочин відповідальність в межах санкції відповідної статті кримінального закону.
Приймаючи таке рішення, суд, серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Суд також враховує роз'яснення, викладені в пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якими при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
2. Потерпіла ОСОБА_8 - донька загиблої ОСОБА_12 заявила цивільний позов про стягнення з КП "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" майнової шкоди у розмірі 11500 гривень та моральної шкоди у розмірі 700 000 гривень. До участі у справі залучено третіх осіб - обвинуваченого ОСОБА_5 та ПрАТ «СК «Арсенал Страхування».
2.1 В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на наступне.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №722-2408/15 від 25.08.2016 року, смерть матері потерпілої - ОСОБА_12 знаходиться в прямому причинному зв'язку і травматичною ампутацією лівої нижньої кінцівки на рівні стегна з подальшим розвитком зараженої кровотечі, що призвело до шоку, який і з'явився безпосередньою причиною смерті. Згідно з висновку судової автотехнічної експертизи з дослідження обставин ДТП №4927 від 21.09.2015, з технічної точки зору, ліва передня частина трамвайного вагона, якою мав місце наїзд, розташована безпосередньо в зоні прямого огляду з робочого місця водія, та при належному виконанні водієм трамвая «Т-3 М», вимог п. 10.1. ПДР, він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода. В день вчинення злочину, ОСОБА_5 офіційно виконував свої посадові обов'язки водія трамваю і офіційно був працевлаштований водієм трамваю в експлуатаційному депо КП «ОМЕТ».
Відповідно до ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Так, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, їй була спричинена майнова шкода, у розмірі 11 500 гривень на організацію та надання послуг з проведення похорон матері. Також, своїми неправомірними суспільно-небезпечними діями, обвинуваченим завдано їй немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які істотно вплинули на її життя. Заподіяна моральна шкода полягає в самому факті смерті її матері, яку вона дуже любила. Вона відчуває постійний біль, запаморочення, нервові переживання, стривоженість та дискомфорт від передчасної смерті матері, яка наступила з вини обвинуваченого. В неї часто проявляються емоційні спалахи, виникає дратівливість, а тому внаслідок заподіяння смерті матері страждає вся її сім'я. Непокоять постійні неврози, які проявляються тривогою, та нездатністю в повній мірі зосередитись на основних питання життя. Після смерті матері вона змушена постійно приймати заспокійливі ліки. Таким чином, внаслідок суспільно-небезпечних дій ОСОБА_5 їй були заподіяні психологічні (моральні) страждання, враховуючи характер та обсяг її фізичних, душевних, психічних страждань, та загибель її матері потерпіла просить стягнути з відповідача 700 000 гривень моральної шкоди та 11500 гривень майнової шкоди.
В судовому засіданні потерпіла підтримала позов, прокурор покладався на розсуд суду, обвинувачений та інші учасники провадження заперечували щодо задоволення позовних вимог, вважаючи позов необґрунтованим.
2.3 Судом встановлено наступне.
Водій ОСОБА_5 25.07.2015р. , знаходячись на місці водія у технічно справному трамвайному вагоні «Т-3М», бортовий № НОМЕР_1 , який належить КП «ОМЕТ», порушив вимоги п.10.1 ПДР та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці події. Смерть ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться в прямому причинному зв'язку з травматичною ампутацією лівої нижньої кінцівки на рівні стегна з подальшим розвитком вираженої кровотечі, що призвело до шоку, який і з'явився безпосередньою причиною смерті.
Завдання майнової та моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з неправомірними діями ОСОБА_5 , вказаними у вироку.
Згідно із ч.2 ст. 1187 ЦКУ шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого ( ч.5 ст. 1187 ЦКУ).
З огляду на приписи ст. 1187 ЦКУ, майнову шкоду, внаслідок протиправних дій водія ОСОБА_5 під час експлуатації та виконаня своїх трудових обов'язків трамвайного вагону має відшкодовувати КП «Одесміськелектротранс».
При цьому судом установлено, що між КП «Одесміськелектротранс» та ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту №38/15 ДЦВ/О1 від 13.03.2015р. Предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником або іншою особою, цивільна відповідальність застрахована, життю, здоров'ю, працездатності , майну третіх осіб, під час експлуатації транспортного засобу. 21.06.2018 року ухвалою суду ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» було залучено до участі у справі у якості третьої особи.
За таких обставин, майнова шкода, завдана потерпілій стороні, у зв'язку із настанням страхового випадку, повинна бути відшкодована КП «Одесміськелектротранс», яке в свою чергу має право регресної вимоги до ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ».
Суд вважає доведеним спричинення майнової шкоди потерпілій у розмірі 11 500 гривень на організацію та надання послуг з проведення похорон матері, що підтверджується приєднаним до позову рахунком фактурою від 28.07.2015 року.
Крім того, суд вважає доведеним наявність спричиненої потерпілій моральної шкоди, а тому є всі підстави для її відшкодування.
Згідно із ст.1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Стаття 1168 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, а саме пункту 3 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 даної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого він при цьому виходить. Як убачається з пункту 9 зазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Моральна шкода, заподіяна позивачеві виразилась в тому, внаслідок зазначеного ДТП, потерпілій спричинено моральні стражданнями, які повністю змінили її життя, в неї часто проявляються емоційні спалахи, виникає дратівливість, а тому внаслідок заподіяння смерті мати страждає вся її сім'я. Непокоять постійні неврози, які проявляються тривогою, та нездатністю в повній мірі зосередитись на основних питання мого життя. Після смерті матері вона змушена постійно приймати заспокійливі ліки. На даний час позивачка продовжує відчувати фізичний біль та страждання, яких вона зазнала внаслідок смерті матері. Таким чином, все це призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків позивача, необхідності у відшуканні додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілій ОСОБА_8 , суд виходить із глибини, характеру та обсягу фізичних та психічних хвилювань та страждань позивача, які виникли внаслідок передчасної і трагічної смерті матері.
З урахуванням таких обставин, виходячи із вимог розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_8 підлягають до задоволення частково - на суму 400 000 грн. Вказані грошові кошти, з урахуванням наведених положень законодавства, підлягають стягненню з власника джерела підвищеної небезпеки - Комунального підприємства «Одесміськелектротранс».
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта, підлягають відшкодуванню відповідно до вимог ст.ст.118-126 КПК України.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не встановлено.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1-376 КПК України, ст.1-90 КК України, ст. 1166,1187 ЦК України, суд,
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки.
На підставі п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
Покласти нагляд за обвинуваченим на уповноважений орган з питань пробації за місцем його проживання.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково.
Стягнути з КП «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» код: 03328497, адреса: 65007, Одеська область, м.Одеса, Приморський район , вул. Водопровідна, будинок, 1 на користь ОСОБА_8 11500 (одинадцять тисяч п'ятсот) гривень в якості відшкодування майнової шкоди, завданої злочином.
Стягнути з КП «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС» код: 03328497, адреса: 65007, Одеська область, м.Одеса, Приморський район , вул. Водопровідна, будинок, 1 на користь ОСОБА_8 400 000 (чотириста тисяч) гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у сумі 984 (дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні та 1961 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят одна) гривня 40 копійок.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Суддя ОСОБА_29
08.05.2023