Справа № 620/7774/22 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
25 квітня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю.
за участю секретаря: Рожок В. В.
представника відповідача Стретович М. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року (місце ухвалення: місто Чернігів, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, в якому просила суд:
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.06.2022 у справі №620/16777/21 про поновлення позивача на посаді прокурора Куликівського відділу Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області за період з 08.06.2022 по 04.10.2022 у сумі 29883,45 грн, з відрахуванням необхідних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідачем подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом керівника Чернігівської обласної прокуратури від 22.10.2021 №512к позивача звільнено з посади прокурора Куликівського відділу Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019 з 23.10.2021 у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Вищевказаний наказ оскаржено до суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.06.2022 позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю, та зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Куликівського відділу Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області з 24.10.2021.
У зазначеній частині рішення суду звернуто до негайного виконання.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/16777/21 - залишено без змін.
Згідно з наказом керівника Чернігівської обласної прокуратури від 05.10.2022 №285к наказ керівника Чернігівської обласної прокуратури від 22.10.2021 №512к про звільнення позивача з посади прокурора Куликівського відділу Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури скасовано та поновлено позивача з 24.10.2021 на посаді прокурора Куликівського відділу Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області та в органах прокуратури.
При цьому, позивачу не виплачено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення з на роботі працівника не врегульовані Законом України "Про прокуратуру", у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч.1, 7 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі ст.236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Стаття 129-1 Конституції України закріплює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Приписами ст.370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Європейський суд з прав людини в пункті 46, 48, 51, 53, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2019 (заява № 40450/04), зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необгрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 26.08.2020 у справі №501/2316/15-ц, від 21.04.2021 у справах №826/19766/16, №640/6398/19, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі №712/9213/18 вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення прав працівника (незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
Верховний Суд неодноразово досліджував питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, за результатами чого сформовано сталу правову позицію щодо тлумачення змісту та застосування статті 236 Кодексу законів про працю України у спорах про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №711/8446/16-ц зроблений правовий висновок, згідно якого затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.
У постановах від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 21.03.2018 у справі №243/2748/16-ц, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 02.10.2019 в справі №823/1507/18, від 29.01.2020 у справі №820/2894/16, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 24.12.2020 в справі №807/2434/15, від 19.04.2021 в справі №826/11861/17, від 30.06.2021 у справі №640/7825/19, від 01.09.2021 у справі №540/677/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, представник відповідача приймав участь у судовому засіданні та був присутній при оголошенні вступної та резолютивної частини рішення суду, з огляду на що, про зміст рішення та про негайне виконання в частині поновлення позивача на посаді відповідачу було відомо 07.06.2022.
Також, згідно з довідкою про доставления електронного листа, скорочене рішення від 07.06.2022 у справі №620/16777/21 судом доставлено Чернігівській обласній прокуратурі до електронного кабінету 07.06.2022. Вказане підтверджується листом Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 №620/16777/21/44223/22.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обов'язок Чернігівської обласної прокуратури щодо виконання рішення суду від 07.06.2022 виник з дня ухвалення рішення про поновлення на посаді.
Таким чином, у зв'язку із затримкою відповідачем виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді наявні всі підстави для задоволення вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до ст.236 КЗпП України з 08.06.2022 (наступного дня після проголошення судового рішення у справі № 620/16777/21) до 04.10.2022 (до дня, що передує прийняттю наказу про поновлення на посаді).
При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що поновлення позивача до подання нею відповідної заяви було неможливим, оскільки підставою для поновлення позивача, у даному випадку, було саме рішення суду, а не волевиявлення ОСОБА_1 .
Щодо визначення розміру суми, що підлягає відшкодуванню позивачу, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до п.5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 Податкового кодексу об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.
Згідно з пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 цього Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім визначених у ст.165 цього Кодексу. Доходи у вигляді вихідної допомоги, яка виплачується працівнику у зв'язку із припиненням трудового договору, не входить до переліку доходів, визначених ст.165 Кодексу.
Ставка ПДФО становить 18% (п.167.1 ст.167 Податкового кодексу).
Крім того, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 Кодексу (пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу), зокрема, загальний місячний річний оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, передбачені пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Кодексу.
Ставка військового збору становить 1,5 % об'єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп.1.3 цього пункту).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) ПДФО/військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 Кодексу.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок/військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідні ставки (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Кодексу).
Згідно із пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Кодексу податковий агент, поняття, якого визначено пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПКУ, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу.
Законом України від 28 12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" (далі - Закон №71) до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України продовжено оподаткування військовим збором (п.161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).
Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Кодексу (підпункт 1.1 пункту 161 підрозділу 10 Кодексу). Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 Кодексу (пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 Кодексу (пп.1.4 п.161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Відтак, Чернігівська обласна прокуратура є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб і військового збору та несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету зазначеного податку і збору.
А отже, оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб та військового збору є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Таким чином, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом, зменшується на суму податків і зборів.
А отже дохід, у вигляді суми середнього заробітку, який стягується при виконанні відповідного судового рішення, оподатковується податковим агентом ПДФО та військовим збором на загальних підставах.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.06.2022 у справі №620/16777/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022, встановлено, що відповідно до довідки Чернігівської обласної прокуратури від 26.10.2021 №21-233 вих.21 середньоденна заробітна плата позивача становила 351,57 грн.
Період затримки становить 85 днів. Відповідно середній заробіток за час затримки виконання рішення, який підлягає стягненню з Чернігівської обласної прокуратури, становить 29 883,45 грн (351,57 грн х 85 дні), без відрахувань податків та інших обов'язкових платежів.
Апелянтом жодних зауважень щодо визначення розміру середнього заробітку, за час затримки виконання рішення суду не наведено.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 05.05.2023)