Справа № 703/1451/21
4-с/703/10/23
іменем України
05 травня 2023 року м. Сміла
Суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Крива Ю.В., перевіривши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державних виконавців відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубовенка Романа Олександровича та ОСОБА_2 ,-
встановила:
Боржник ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області зі скаргою на дії та рішення державних виконавців відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубовенка Р.О. та Плохути Н.В.
Зі змісту скарги ОСОБА_1 вбачається, що нею оскаржуються дії державного виконавця відділу ДВС у місті Сміла Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубовенка Р.О. у виконавчому провадженні № 71444065 від 03 квітня 2023 року щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про стягнення судового збору в розмірі 4524 грн.00 коп., про стягнення виконавчого збору в розмірі 452 грн. 40 коп., про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 158 грн. 60 коп., та заявлені вимоги про визнання вказаних постанов неправомірними та їх скасування.
Крім того ОСОБА_1 оскаржуються дії державного виконавця відділу ДВС у місті Сміла Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Плохути Н.В. у виконавчому провадженні №71579796 щодо винесення державним виконавцем усіх постанов у вказаному виконавчому провадженні та заявлено вимогу про визнання їх неправомірними та скасування.
За результатами вивчення скарги та доданих до неї документів приходжу до висновку, що скаргу подано з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства.
Так, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, яка визначає компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, у порядку цивільного судочинства розглядаються справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Слід зауважити, що ОСОБА_1 в поданій скарзі оскаржуються також дії державного виконавця відділу ДВС у місті Сміла Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Плохути Н.В. у виконавчому провадженні №71579796 щодо винесення державним виконавцем усіх постанов у вказаному виконавчому провадженні та заявлено вимогу про визнання їх неправомірними та скасування, при цьому в матеріалах скарги відсутні відомості на підставі якого саме виконавчого документа відкрито вказане виконавче провадження.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
За вказаних обставин, зважаючи на відсутність в матеріалах скарги відомостей на підставі якого саме виконавчого документа відкрито виконавче провадження №71579796, вимоги скарги не пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого Черкаським апеляційним судом 01 лютого 2023 року у справі № 703/1451/21 за результатом перегляду рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 листопада 2023 року, вказане виконавче провадження не є зведеним з виконавчим провадженням №71444065 від 03 квітня 2023 року, відтак такі вимоги не підлягають розгляду одночасно з вимогами в рамках виконавчого провадження №71444065 від 03 квітня 2023 року.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільній справі регламентований нормами розділу VII ЦПК України (Судовий контроль за виконанням судових рішень).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (стаття 449 ЦПК України).
Стаття 451 ЦПК України визначає, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина 1 статті 4 КАС України визначає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта власних повноважень або іншої особи.
Згідно абзацу 7 частини 1 зазначеної норми суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових чи індивідуальних актів) дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (статті 124, 129 Конституції України, стаття 18 ЦПК України).
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Конституційний принцип обов'язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
Згідно частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Таку правову позицію, а саме, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані сформував Верховний Суд у низці своїх постанов, а саме: від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц (провадження №14-134цс19), від 16 вересня 2019 року у справі № 681/1637/18 (провадження № 61-5370св19).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Судом установлено, що боржник ОСОБА_1 об'єднала у даній скарзі вимоги, які повинні розглядатися в порядку різного судочинства, а саме: про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення судового збору в розмірі 4524 грн.00 коп. та про арешт коштів боржника - в порядку, визначеному нормами розділу VII ЦПК України; про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій - в порядку адміністративного судочинства.
За приписами ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
З наведеного вбачається, що розгляд скарги ОСОБА_1 Смілянським міськрайонним судом Черкаської області, як судом загальної юрисдикції, з порушенням правил предметної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) та безумовною підставою для скасування ухваленого у справі рішення.
Частиною 9 статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно положень частини 4 статті 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
За приписами пункту 2 частини 4 статті 185 цього Кодексу позовна заява повертається, коли порушено правило об'єднання позовних вимог.
За наведених вище підстав скарга не може бути призначена до розгляду, а тому суд із застосуванням аналогії закону вбачає підстави для її повернення.
Керуючись частиною 9 статті 9, частиною 4 статті 185 ЦПК України, суддя
постановила:
Скаргу боржника ОСОБА_1 на дії та рішення державних виконавців відділу державної виконавчої служби у місті Сміла Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубовенка Романа Олександровича та ОСОБА_2 - повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга на ухвали суду подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Ю.В. Крива