Справа № 699/1223/22
Номер провадження № 2/699/56/23
13.04.2023 м. Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області у складі головуючого судді Літвінової Г.М., за участю секретаря судового засідання Сміян А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У провадженні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.05.1975 між сторонами зареєстровано шлюб, під час якого ними було побудовано житловий будинок та приватизовано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час сім'я сторін розпалася, а відповідач одноособово користується вище вказаним майном.
З метою забезпечення права кожної зі сторін на вказане майно позивач звернулася до суду з даним позовом, у якому просить поділити майно, набуте за час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними господарсько-побутовими спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 7122581001:01:001:0021, яка розташована за цією ж адресою.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.Сторонам роз'яснено права, передбачені ст.ст. 178-180 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_2 протягом визначеного судом строку подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого позов не визнає, оскільки спірний житловий будинок він успадкував після свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .На день смерті батька відповідач та його сім'я проживали спільно з померлим в одному будинку та разом вели спільне господарство. Батько відповідача збудував на АДРЕСА_1 . Виграїв житловий будинок після повернення з Другої світової війни, а потім, у 1969 році, розібравши цей будинок, збудований ним у повоєнні роки, збудував новий з двома прибудовами і ґанком. Крім того, покійний батько у 1975 році збудував гараж, а у 1978 році сарай. Відповідач вказує, що позивач ОСОБА_1 ніякої участі у побудові житлового будинку і надвірних споруд не брала, оскільки вони одружилися 17.05.1975.
На думку відповідача твердження у позовній заяві про те, що за період шлюбу сторонами було побудовано житловий будинок з надвірними житлово-побутовими спорудами, є неправдивими. Надвірні споруди гараж і сарай побудовані в 1975,1978 роках батьками відповідача - тодішніми власниками вказаного будинковолодіння. Все інше: погріб, вбиральня, колодязь - побудовані батьками до 1969 року. З позивачкою у 1990 році за нагальної потреби було побудовано літню кухню, яка відповідно до технічного паспорта збудована самочинно та з порушеннями будівельних норм.
Земельна ділянка, на якій були побудовані житловий будинок і надвірні споруди, надана відповідачу у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства.
З урахуванням указаного ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач своїм правом подати відповідь на відзив на позов не скористалася.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання по справі, до суду не з'явилися.
Позивач звернулася до суду з заявою про підтримання позовних вимог та про розгляд справи без її участі. При цьому наполягала на тому, що оскільки право власності на спірне домоволодіння та земельну ділянку зареєстроване за відповідачем у період шлюбу, тому воно нажите у період шлюбу і його слід розділити порівну між колишнім подружжям.
Відповідач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Додатково звернувся до суду з письмовими поясненнями, за змістом яких спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Проте будинок побудовано у 1969 році, а шлюб між сторонами був укладений лише 17.05.1975. Відповідач звертає увагу, що позивачем не наведено будь-яких обставин, які б свідчили про те, що вона брала участь в створені (побудові) спірного будинку, а також не надано доказів указаного.
Фіксування судового засідання не здійснювалося, оскільки від усіх учасників надійшли заяви про здійснення розгляду справи без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, ураховуючи наступне.
Моринською сільською радою Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 17.05.1975 зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1 виданим 02.11.1979. Після одруження дружина змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а.с. 6).
У паспорті ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданого 25.12.2002 Корсунь-Шевченківським РВ УМВС України в Черкаській області, по батькові зазначено « ОСОБА_6 » (а.с. 15).
Щодо розбіжностей у написанні по батькові відповідача у його паспорті та свідоцтві про одруження суд зазначає, що за змістом «Словника власних імен людей» Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні Академії наук УРСР ім'я « ОСОБА_7 » є менш поширеною формою імені « ОСОБА_8 ».
Крім того, жодна зі сторін не заперечує факту перебування у шлюбі один з одним.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19.01.2023 по справі № 699/1115/22 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 17.05.1975 виконавчим комітетом Моринської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, актовий запис № 05. Указане рішення набрало законної сили 18.02.2023.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , виданого Корсунь-Шевченківською районною державною адміністрацією 20.05.2008, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18884285, сформованого 20.05.2008 Корсунь-Шевченківським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними житлово-побутовими спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8).
Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 станом на 28.03.2008 його будівельна вартість становить 101790,00 грн (а.с. 9-12).
З наданої позивачем копії технічного паспорта неможливо встановити рік побудови спірного будинку та господарських споруд.
Оскільки оригінал технічного паспорту на будинок знаходиться у позивача (як зазначено у позові), відповідач надав суду копію з цього документа щодо характеристики будівель та споруд, засвідчену КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації».
З вказаної копії аркуша технічного паспорта вбачається, що житловий будинок (літера А) побудовано у 1969 році, прибудова (літера а) побудована у 1969 році, прибудова (літера а1) побудована у 1969 році з ґанком, літня кухня (літера Б) побудована у 1990 році, сарай (літера В)побудований у 1978 році, гараж (літера Г) побудований у 1975 році. Також маються погріб (літера П), вбиральня (літера І), колодязь № 2, рік побудови яких невідомий (а.с. 36).
Згідно з планом забудови земельної ділянки літня кухня побудована самочинно з порушенням будівельних норм та планувальних вимог (а.с. 11).
Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 033501, виданого Виграївською сільською радою народних депутатів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 05.07.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 43, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,6006 га, яка розташована на території Виграївської сільської ради Черкаської області, кадастровий номер 7122581001:01:001:0021. Землю передано для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 13).
З довідки про склад сім'ї ОСОБА_2 , виданої виконавчим комітетом Корсунь-Шевченківської міської ради від 14.11.2022 № 142/14-06-3, вбачається, що крім нього за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані але не проживають дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_9 (а.с. 38).
За змістом інформації з погосподарської книги за 1983-1985 роки щодо особового рахунку № НОМЕР_4 (по земельній шнуровій книзі № 317) у спірному будинку проживали: ОСОБА_3 - голова двору ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), його дружина ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , невістка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , внук ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та внук ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 39-40).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 14.11.2022 № 145/14-08-3, виданою відповідно до погосподарської книги № 4 (1983-1985 роки) за особовим рахунком № НОМЕР_4 , ОСОБА_2 на день смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав та був зареєстрований у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Крім нього за вище вказаною адресою були зареєстровані та проживали: невістка - ОСОБА_1 , онуки ОСОБА_11 та ОСОБА_9 (а.с. 37).
Позивач зазначає, що оскільки право власності на спірний житловий будинок зареєстроване за відповідачем 20.05.2008, то цей будинок є спільним майном подружжя, набутим у період шлюбу.
Однак з вказаним твердження сторони позивача суд не може погодитися з огляду на таке.
Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.
Відповідно до п.п. 6-7 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12.05.1985 року № 5-24-26, дані погосподарських книг були звітом про житлові будинки, що знаходяться на праві власності громадян.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Таким чином, відповідно до записів погосподарської книги за 1983-1985 роки стосовно особового рахунку № НОМЕР_4 батько відповідача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя на праві приватної власності володів житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до змісту п.п. 1, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відкриття спадщини, cтрок на прийняття якої закінчився до 01.01.2014, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.
Відповідно до ст.ст. 524-526 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця.
Згідно зі ст.ст. 527, 529 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно зі ст. 549 ЦК УPCP визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Таким чином, ураховуючи, що мати відповідача ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто раніше свого чоловіка ОСОБА_3 , то ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батька шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.
Як зазначено вище, шлюб між сторонами укладено 17.05.1975. Водночас, спірний житловий будинок (А), прибудова (а), прибудова (а1) з ганком збудовані у 1969 році, тобто до реєстрації шлюбу. Гараж (Г) збудовано у 1975 році, сарай (В) - у 1978 році, тобто після реєстрації шлюбу між сторонами, але за життя тодішнього власника домоволодіння - батька відповідача - ОСОБА_3 .
Перелічені будинок, прибудови та господарські будівлі ОСОБА_2 одержав у власність в порядку спадкування, отже вони не є спільним сумісним майном подружжя.
Літня кухня 1990 року побудована сторонами, однак вона збудована самочинно з порушеннями будівельних норм та планувальних вимог, отже не є об'єктом нерухомого майна.
За змістом ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак позивачкою не наведено у позові та не долучено до нього доказів того, що спірний житловий будинок та господарські приміщення, що належать відповідачу, за час шлюбу істотно збільшилися в своїй ціні внаслідок трудових або грошових затрат позивачки.
За вказаних обставин у суду відсутні підстави для визнання спірного будинку спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
Щодо поділу земельної ділянки слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 033501, виданого Виграївською сільською радою народних депутатів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 05.07.2002, на підставі рішення виконкому Виграївської сільської Ради народних депутатів від 11.02.1992 № 6 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6006 га, яка розташована на території Виграївської сільської ради Черкаської області, кадастровий номер 7122581001:01:001:0021.
Відповідно до статті 61 СК України в редакції, чинній станом на 05.07.2002, приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об'єктів права спільної сумісної власності.
Відповідно до Закону «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 статтю 61 СК України доповнено частиною 5 такого змісту: «об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації».
Указана норма набула чинності з 08.02.2011, однак була виключена на підставі Закону «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17.05.2012, який набрав чинності 13.06.2012.
Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
З урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08.02.2011 до 12.06.2012 включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільної сумісною власністю подружжя. До 08.02.2011 та після 12.06.2012 така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Аналогічні висновки також містяться у постанові КЦС ВС від 12.08.2020 у справі № 626/4/17.
Таким чином у 2002 році на підставі рішення виконкому Виграївської сільської Ради народних депутатів відповідач використав своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду та набув на праві особистої приватної власності спірну земельну ділянку з кадастровим номером 7122581001:01:001:0021.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У межах цієї справи позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 7122581001:01:001:0021, яка розташована за цією ж адресою.
Однак відповідачем доведено, що це спірне майно, право власності на яке зареєстроване за ним у період шлюбу, не є об'єктом права спільної сумісної власності.
При цьому позивачем не доведено, що спірний житловий будинок та земельна ділянка, що належать відповідачу, за час шлюбу істотно збільшилися в своїй ціні внаслідок трудових або грошових затрат позивачки.
За таких обставин суд дійшов висновку, що спірне майно не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 524-527, 529, 549 ЦК УРСР, ст.ст. 57, 60, 61, 63 СК України, ст.ст. 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 та адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 , інші дані суду не відомі.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , інші дані суду не відомі.
Повний текст рішення складено 24.04.2023.
СуддяЛітвінова Г.М.