Справа № 569/5045/23
04 травня 2023 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О. В.,
за участі секретаря судового засідання Янок М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за скаргою ОСОБА_1
на бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)
В засіданні приймали участь:
скаржник: ОСОБА_1 ;
представник скаржника: Орловська Я. Б.;
представник органу ДВС: Мічуда Є. В.
21.03.2023 ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), згідно якої просить суд:
- Зняти арешт з усього належного ОСОБА_1 майна, накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 28.07.2010.
В обґрунтування скарги зазначає, що їй стало відомо, що належне їй майно перебуває під обтяженням (арештом) на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 28.07.2010. Вказує, що 28.12.2012 виконавче провадження №20507647 щодо неї було завершене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на момент винесення постанови (Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).
Ухвалою суду від 22.03.2023 року призначено скаргу до розгляду у судовому засіданні.
30.03.2023 від Відділу ДВС у м.Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) надійшов відзив на скаргу, згідно з яким представник Відділу повідомляє, що виконавче провадження №20507647 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського міського суду №2-427, виданого 23.07.2010, було завершене з підстав, визначених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", в такому випадку Закон не передбачає зняття арешту з майна боржника.
13.04.2023 представником скаржника подано відповідь на відзив на скаргу, згідно якої вказує, що ОСОБА_1 не пропущено строк для звернення з такою скаргою. Крім того, заперечує щодо доводів, викладених у відзиві та просить скаргу задовольнити.
У судовому засіданні 04.05.2023 представник скаржника та скаржник просила суд задовольнити скаргу у повному обсязі.
Представник Відділу ДВС у судовому засіданні 04.05.2023 заперечив щодо задоволення скарги з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, судом встановлено таке.
Щодо строку звернення із вказаною скаргою до суду необхідно зазначити, що за приписами ч. 1 ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
27.02.2023 скаржник звернувся до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) із письмовою вимогою про зняття арешту з його майна.
Представник скаржника стверджує, що 20.03.2023 надійшла відповідь Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 17.03.2023 №66055. Слід зазначити, що доказів зворотного відділом ДВС суду не надано.
Твердження відділу ДВС про те, що скаржнику стало відомо про перебування майна під арештом у 2022 році, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
За наведеного, суд вважає, що скарга подана до суду в межах строку визначеного ст. 449 ЦПК України, який слід відраховувати з 20.03.2023, тобто з часу коли особа дізналася про порушення її прав.
Дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, судом встановлено таке.
У Відділі державної виконавчої служби Рівненського міського управління перебувало виконавче провадження №20507647 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського міського суду №2-427, виданого 23.07.2010.
В межах виконавчого провадження №20507647, згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 28.07.2010, на усе належне ОСОБА_1 майно було накладено арешт.
Зазначене виконавче провадження було завершене 28.12.2012 з підстав, визначених п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на момент винесення постанови (Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).
Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.01.2023, на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 28.07.2010.
27.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) із письмовою вимогою про зняття арешту з її майна, що був накладений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 28.07.2010.
У відповідь на вказане звернення, відділом ДВС було надано відповідь від 17.03.2023 №66055, згідно з якою підставою для відмови у знятті арешту є те, що при поверненні виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено винесення постанови про звільнення майна боржника з під арешту.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 57 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина перша статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов'язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Водночас, спір у справі виник не у зв'язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні №20507647 на стадії його завершення під час повернення виконавчого документу стягувачу у 2012 році.
Спір виник у зв'язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 27.02.2023 про зняття арешту поза межами виконавчого провадження відділом ДВС було відмовлено зняти арешт з майна боржника.
За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.
Суд враховує, що застосування державним виконавцем наданого йому широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до його обов'язку, визначеного статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній ситуації суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (більше 12 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність зняття арешту з усього належного ОСОБА_1 майна, накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 28.07.2010.
З огляду на викладене вище, скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 260, 353, 354, 451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) задовольнити.
Зняти арешт з усього належного ОСОБА_1 майна, накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 28.07.2010.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
скаржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
орган ДВС: Відділ ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (вул. Замкова, 22 А, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 35007146).
Ухвала підписана 08.05.2023.
Суддя Левчук О. В.