61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649
05.05.2023 № 905/385/23
Господарський суд Донецької області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 )
про неплатоспроможність боржника - фізичної особи
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Донецької області з заявою про неплатоспроможність боржника - фізичної особи.
В обґрунтування вказаної заяви зазначає про неможливість погашення боргів перед кредиторами у зв'язку з неплатоспроможністю, внаслідок чого просить відкрити провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.04.2023 заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи залишено без руху. Встановлено п'ятиденний строк на усунення недоліків поданої заяви шляхом подання до суду:
- доказів внесення (доплати) авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень у відповідності до ч.2 ст. 30, п.12 ч.3 116 КУзПБ у розмірі 20 336,62 гривень;
- уточнення відомостей щодо зазначеного в заяві про неплатоспроможність боржника - фізичної особи та інших поданих документах місця фактичного проживання заявника;
- переліку документів, що додаються до заяви;
- списку кредиторів боржника із зазначенням сум грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;
- декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2020-2022 роки, привівши їх у відповідність до наказу Міністерства юстиції України від 21.08.2019 №2627/5;
- відомостей щодо ОСОБА_2 .
Згідно Довідки про доставку електронного листа, ухвалу Господарського суду Донецької області від 21.04.2023 доставлено на електронні скриньки заявника ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 24.04.2023.
Від ОСОБА_1 01.05.2023 надійшла заява про усунення недоліків з відповідними доказами. Крім того, заявником подано скріншот з особистого кабінету підсистеми "Електронний суд", про отримання ухвали суду про залишення заяви без руху 25.04.2023.
Так, заявником надано відомості щодо ОСОБА_2 , уточнені декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2020-2022 роки, повний перелік документів, що додаються до заяви.
Вимоги щодо подання суду писку кредиторів із зазначенням сум грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо).
Відповідно до пункту 14 частини 3 статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються, зокрема, інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Отже, відповідно до положень статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства обов'язок подання документів, на підставі яких виникла заборгованість заявника, покладений на заявника та такі документи повинні бути подані разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Положення Кодексу України з процедур банкрутства визначають обов'язок боржника у своїй заяві про відкриття справи навести всі обставини неплатоспроможності та документально їх підтвердити.
Саме лише самостійне визначення заявником у списку кредиторів боржника сум грошових вимог без документального підтвердження не може бути належним доказом у справі.
При цьому заявник не скористався можливістю подати запити до відповідних фінансових установ щодо надання відомостей про розмір заборгованості.
Правові, організаційні засади формування та ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, порядок діяльності таких бюро встановлено нормами Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (далі - Закон № 2704-IV).
Статтею 3 Закону № 2704-IV визначено його термінологію, зокрема:
"бюро кредитних історій" - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - Бюро);
"ведення кредитної історії" - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;
"кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону,
"користувач Бюро" - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію (надалі - Користувач);
"Положення Бюро" - правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;
"кредитний звіт" - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;
"кредитний правочин" - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);
"суб'єкт кредитної історії" - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія;
Наведені норми свідчать про відмінність понять "Користувач" та "суб'єкт кредитної історії". Так, Користувачем може бути юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини, тобто кредитор. Відповідно фізична особа, яка не є суб'єктом господарської діяльності з видачі кредитів, не може мати статусу "Користувач" у розумінні Закону № 2704-IV. Тобто суб'єктом кредитної історії у таких правовідносинах може бути фізична або юридична особа, яка є боржником за такими кредитними правочинами.
Отже, у спірних правовідносинах фізична особа-боржник, яка звернулася до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність, у розумінні Закону № 2704-IV є суб'єктом кредитної історії.
Відповідно до статті 5 Закону № 2704-IV джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро та відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел.
Перелік інформації, що містить кредитна історія, визначений статтею 7 Закону № 2704-IV, згідно пункту 2 частини першої якої це відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
Статтею 11 Закону № 2704-IV визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, зокрема:
- бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина перша);
- бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина третя);
- бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина четверта);
- кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина п'ята).
Водночас, у статті 13 Закону № 2704-IV передбачені права суб'єктів кредитної історії, зокрема:
- суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: 1) кредитним звітом; 2) інформацією з реєстру запитів (частина перша);
- суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро (частина друга);
- суб'єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину (частина третя);
- Бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію, що зазначена у частині першій цієї статті, протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина четверта).
Системний аналіз статтей 11, 13 Закону № 2704-IV дає підстави для висновку, що право на отримання (у визначених цим Законом випадках) кредитного звіту (інформації, що міститься у кредитній історії) будь-якого суб'єкта кредитної історії мають Користувачі та інші бюро, а суб'єкти кредитної історії мають таке право виключно щодо своєї кредитної історії.
При цьому колегія суддів зауважує, що законодавчо визначений порядок надання кредитного звіту Користувачам чи іншим бюро передбачає їх надання на паперовому або електронному носіях (частина четверта статті 11 Закону № 2704-IV), натомість чіткого порядку надання кредитного звіту суб'єкту кредитної історії норми цього Закону не містять.
Крім того, норми Закону № 2704-IV не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
Водночас, пунктом б) частини третьої статті 15 Закону № 2704-IV визначено, що Положення Бюро, зокрема, повинно містити правила надання кредитних звітів.
Згідно публічної інформації на офіційному сайті Бюро (https://www.ubki.ua/) розміщено Положення Бюро, затверджене Директором ТОВ "Українське бюро кредитних історій" 15.05.2017 та погоджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 № 2185.
Пунктом 2.3 Положення Бюро передбачено, що Бюро здійснює збір інформації із автоматизованих систем Користувачів до автоматизованого інформаційно-аналітичного комплексу Бюро за допомогою електронно - програмних засобів із застосуванням системи захисту відповідно до вимог чинного законодавства, що виключає можливість несанкціонованого доступу до інформації, яка збирається.
Пунктом 6 Положення Бюро визначено порядок надання кредитних звітів, згідно якого:
- Бюро у своїй діяльності по наданню кредитних звітів керується Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, Договорами про надання інформаційних послуг, укладеними із Користувачами, договорами про порядок та умови надання інформації, яка складає кредитну історію, укладеними із іншими Бюро кредитних історій, даним Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.1);
- надання інформації, яка складає кредитну історію, Бюро здійснює у формі кредитних звітів (пункт 6.2);
- кредитні звіти розрізняються за обсягом інформації (стандартний кредитний звіт, кредитний звіт з рекомендованим кредитним рішенням). Структура кредитних звітів встановлюється внутрішніми положеннями Бюро та чинним законодавством (пункт 6.3);
- Бюро надає кредитні звіти суб'єктам кредитних історій за їх зверненням в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.10).
Пунктом 9 Положення Бюро визначено порядок зберігання та захисту інформації, згідно якого:
- Бюро має спеціально обладнане приміщення, де розташовані серверні станції, на яких здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію -серверну кімнату (пункт 9.5);
- програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію, є ліцензійним, легальним, забезпеченим захистом проти електронних вірусів та захищеним паролями з наданням доступу до нього згідно з посадовими обов'язками персоналу (пункт 9.12);
- Бюро забезпечує захист інформації при її обробці, зберіганні і передачі сертифікованими засобами захисту відповідно до законодавства України (пункт 9.13);
- робота користувачів бюро із запиту та отриманню інформації побудована на використанні SSLпротоколу із стійкістю шифру 128 біт (пункт 9.14);
- ідентифікація користувачів бюро для доступу к інтерфейсам бюро потребує обов'язкового вводу персонального логіну та паролю користувача. Вказані логін та пароль зберігаються на сервері Бюро у зашифрованому вигляді із використанням асиметричного односпрямованого алгоритму шифрування, що унеможливлює встановлення паролю по його шифрованому вигляду із бази даних (пункт 9.15).
Системний аналіз пунктів Положення Бюро свідчить, що збір, опрацювання, коригування та передавання інформації щодо суб'єкта кредитних історій (зокрема й сама кредитна історія) здійснюється за допомогою електронно - програмних засобів та зберігається на сервері Бюро, тобто така інформація представлена (складається) в електронній формі.
З наведеного вбачається, що створений за допомогою електронно - програмних засобів кредитний звіт є електронним документом, який надається суб'єктам звернення (Користувачам, іншим бюро та суб'єктам кредитних історій) у електронній формі або у паперовій (паперовій копії електронного документа).
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг":
- оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (частина перша);
- електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом (частина п'ята);
- копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (частина шоста).
Згідно з наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 № 144 з 01.09.2021 набрав чинності Національний стандарт ДСТУ 4163:2020 "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів" (далі - Національний стандарт ДСТУ 4163:2020).
Пунктом 1.1 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020, серед іншого, визначено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації (далі - документи).
Згідно з пунктом 4.4 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 документи, що їх створюють юридичні особи, обов'язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи (04); назва виду документа (09) (не зазначають на листах); дата документа (10); реєстраційний індекс документа (11); заголовок до тексту документа (19); текст документа (20); підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису) (22).
Таким чином, оригіналом кредитного звіту (як електронного документа) є його електронний примірник, що містить обов'язкові реквізити, серед яких електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
ГПК України, серед іншого, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 цього Кодексу).
Відповідно до статті 96 ГПК України:
- електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша);
- електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга);
- учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя);
- учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта);
- якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п'ята).
З урахуванням наведених норм статті 96 ГПК України, кредитний звіт (що є електронним текстовим документом) може подаватися учасником справи до господарського суду у таких формах:
1) у електронній формі в оригіналі (як електронний документ, що містить обов'язкові реквізити, зокрема електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до законодавства);
2) у електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, з обов'язковим зазначенням про наявність у цього учасника справи (особи, яка подає такий доказ) або іншої особи оригіналу електронного доказу - кредитного звіту в електронній формі;
3) у паперовій копії, посвідченій в порядку, передбаченому законом.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду щодо переліку форм подання електронних доказів, викладеною у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20.
Порядок подання до господарського суду електронного документа у електронній формі в оригіналі чи в електронній його копії законодавчо врегульовані, зокрема нормами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та ГПК України, натомість чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії (аналогічний висновок про відсутність визначеного законодавством порядку засвідчення електронних доказів, поданих у паперових копіях, викладений Верховним Судом у постанові від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).
Згідно до положень Закону України "Про стандартизацію" стандарт є нормативним документом, заснованим на консенсусі, прийнятим визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямованим на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.
Пунктом 5.26 вищезазначеного Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів "Згідно з оригіналом" (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки "Для копій". Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту "Підпис" на лицьовому боці останнього аркуша копії документа.
Від так, за висновками суду, паперова копія кредитного звіту (як електронного документа/доказу) може засвідчуватись згідно вимог Національного стандарту ДСТУ 4163-2020, а право такого засвідчення належить Бюро (ТОВ "Українське бюро кредитних історій") як особі, яка створила цей електронний документ, та яка здійснює на своїх серверних станціях накопичення, збереження та обробку інформації, що складає кредитну історію.
Разом з тим, суд зазначає, що норми статті 96 ГПК України не вимагають засвідчення паперової копії електронного доказу (електронного текстового документа) підписом із зазначенням дати такого засвідчення учасником справи, який подає такий доказ, як то передбачено пунктом 5 статті 91 цього Кодексу для самостійного засвідчення учасником копій письмових доказів.
При цьому подання кредитного звіту (електронного доказу) в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Водночас, суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (аналогічний висновок щодо питання допустимості паперової копії електронного доказу міститься у постанові Верховним Судом від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 з посиланням на постанови від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).
Отже, подання до суду учасником справи паперової копії кредитного звіту (як електронного документа/доказу) є можливим:
1) якщо паперова копія кредитного звіту засвідчена згідно вимог Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 самим Бюро як особою, яка сформувала цей звіт та здійснює на своїх серверних станціях, серед іншого, обробку інформації, що складає кредитну історію;
2) без засвідчення учасником (оскільки стаття 96 ГПК України того не вимагає), який подає паперову копію кредитного звіту, однак за умови, якщо у такого учасника чи іншої особи наявний оригінал цього електронного доказу - кредитного звіту, про що він зобов'язаний повідомити суд.
За загальним правилом оформлення документації в частині підтвердження відповідності інформації, яку містить певний (конкретний) документ, відомостям, на підставі яких такий документ складений, відповідним належним підтвердженням є підписання документа відповідальною посадовою особою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №909/937/21.
Проте, роздруківка кредитної історії, яка надана боржником в підтвердження наявності договірних зобов'язань та зазначеного в заяві розміру заборгованості, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Кредитного бюро, а тому не може вважатися доказом у справі, який би підтверджував наявність кредитних зобов'язань, як про те стверджує боржник.
Щодо належності та допустимості кредитної історії для вирішення судом питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Частиною першою статті 119 КУзПБ регламентовано, що у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви.
Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи є перевірка підтвердження належними та допустимими доказами обставин, що вказані боржником як ознаки його неплатоспроможності чи її загрози відповідно до вищезазначених положень частини другої статті 115 КУзПБ.
Водночас при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов'язань найближчим часом (загроза неплатоспроможності) має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Такими доказами, серед іншого, можуть бути судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, довідки) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.
Крім того, у справах про банкрутство (у т.ч. неплатоспроможність фізичних осіб) стадія відкриття провадження має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у такій категорії справ поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
Таким чином, оскільки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність має відповідні вищезазначені правові наслідки, то на фізичну особу-боржника (як єдиного суб'єкта звернення із заявою про відкриття провадження у такій справі) покладається обов'язок підтверджувати обставини його неплатоспроможності чи її загрози доказами у відповідному обсязі, у тому числі первинними документами, задля забезпечення перевірки господарським судом підстав та моменту виникнення зазначених боржником грошових вимог кредиторів, встановлення їх характеру та розміру.
Такий правовий висновок вбачається обґрунтованим також з тих підстав, що лише фізична особа-боржник (яка є єдиним суб'єктом звернення із відповідною заявою) наділена правом на подання відповідних доказів у підтвердження обставин своєї неплатоспроможності чи її загрози. Тому відсутність на цій стадії інших учасників справи, які мають право подати свої доводи чи заперечення щодо таких обставин чи доказів, зумовлює необхідність добросовісного виконання боржником своїх процесуальних обов'язків щодо доказування наявності обставин для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Крім того, колегія суддів враховує, що стандарт доказування "достатність доказів" було виключено із ГПК, водночас у справах про неплатоспроможність фізичної особи господарський суд враховує, окрім належності та допустимості, також достатність поданих боржником доказів для підтвердження та доведення обставин неплатоспроможності чи її загрози, як підстави для відкриття провадження у такій справі.
У цьому контексті суд вважає, що самого кредитного звіту недостатньо для підтвердження вказаних обставин, оскільки такий звіт хоч і є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами, однак може містити неповну чи недостовірну інформацію про розмір та структуру заборгованості боржника, в тому числі за основним зобов'язанням.
Пунктом 14 частини третьої статті 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Отже, подання боржником при зверненні до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише кредитного звіту, однак без додавання інших документів (які стали підставою виникнення грошового зобов'язання у розумінні статті 1 КУзПБ) для належного підтвердження розміру заборгованості цього боржника (в тому числі за основним зобов'язанням), підстав виникнення зобов'язань та строків їх виконання, є недостатнім для доведення відповідних обставин та, як наслідок, встановлення судом наявності підстав для відкриття провадження у такій справі.
Таким чином, заявником при зверненні до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не виконано вимоги встановлені п.3. ч.3 ст.116 КУзПБ.
Щодо надання доказів внесення (доплати) авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень у відповідності до ч.2 ст. 30, п.12 ч.3 116 КУзПБ у розмірі 20 336,62 гривень.
Заявниця стверджує, що нею в особистому порядку було погоджено з арбітражним керуючим її згоду працювати в даній справі, незважаючи що частину винагороди було перераховано її в межах іншої справи.
Будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано.
Долучена да заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи згода арбітражного керуючого Белінської Н.О. на участь у справі в якості керуючого реструктуризацією не є свідченням досягнення будь-яких домовленостей сторін про інші умови оплати, ніж передбачені КУзПБ.
Суд звертає увагу, що нормами статей 26, 28, 29 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено підстави та випадки заміни арбітражного керуючого у конкретній справі внаслідок відсторонення, припинення діяльності, тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого тощо.
Однак, за умови відсутності авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією, новий керуючий реструктуризацію буде позбавлений можливості отримати винагороду, право на яку передбачене п. 3 ч. 1 ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства.
При цьому наявність угоди боржника з попереднім арбітражним керуючим в такому випадку не зможе замінити отримання визначеної та гарантованої винагороди в розмірі та порядку, що передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, оскільки зобов'язання боржника будуть персоналізовані щодо конкретного арбітражного керуючого.
Разом з тим, суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до ст. 129 Конституції України здійснюючи свої конституційні обов'язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи даний принцип господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі, й у питанні звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати винагороди керуючому реструктуризацією.
Суд звертає увагу, що, виходячи з юридичної природи винагороди арбітражного керуючого, звільнення (розстрочка, відстрочка) заявника від авансування такої винагороди на етапі подання заяви вплине на баланс інтересів боржника та арбітражного керуючого, позбавивши останнього права на своєчасне отримання у повному розмірі винагороди в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Обов'язок боржника авансувати вищенаведену винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлений Кодексом України з процедур банкрутства і подання доказів авансування є обов'язковою умовою, встановленою ч. 3 ст. 116 зазначеного Кодексу. При цьому, ані Кодекс, ані інші діючі норми законодавства, не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, як не передбачають і умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №910/2629/20, від 23.11.2020 у справі № 922/1734/20, від 19.11.2020 у справі №927/203/20, від 17.02.2021 у справі № 927/166/20).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявником не усунуті недоліки заяви ОСОБА_1 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно ч.3 ст. 37 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст.174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із заявою.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про повернення заяви ОСОБА_1 заявнику.
Враховуючи, що заява з доданими до неї документами подана через підсистему «Електронний суд», судом не будуть направлятися поштою додані до заяви документи.
Крім того, суд повідомляє, що відповідно до розпорядження керівництва суду №1-р від 30.01.2023, у зв'язку із обмеженою кількістю знаків поштової оплати (поштових марок), необхідністю ефективного використання знаків поштової оплати в умовах воєнного стану, відправлення кореспонденції учасникам справи, у тому числі процесуальних документів, засобами поштового зв'язку здійснюється виключно за нагальної потреби після вичерпання альтернативних способів повідомлення сторін та учасників процесу (електронна пошта, телефонограма, факсограма, підсистема «Електронний суд», розміщення відповідних повідомлень на офіційній сторінці суду на веб-порталі «Судова влада України», тощо).
Керуючись ст.ст. 2, 9, 37, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Заяву ОСОБА_1 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи повернути заявнику.
Роз'яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Копію даної ухвали надіслати на електронну адресу заявника - ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Фурсова