Справа № 638/260/22
Провадження № 4-с/638/36/23
20 квітня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді за участю: секретаря судового засідання - Орос (Поволяєвої) О.В., - Шевцової А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто»,-
06 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича (далі - приватний виконавець), в якій просить суд визнати неправомірними дії приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 щодо накладення арешту на зарплатний картковий рахунок № НОМЕР_1 та кредитний картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкриті в АТ КБ «ПриватБанк» на її ім'я, скасувати постанови приватного виконавця про накладення арешту на вказані карткові рахунки.
Скаргу мотивовано тим, що постановою приватного виконавця накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках боржника, які призначені для зарахування заробітної плати та на яких розміщені кредитні грошові кошти. Між тим стягнення з доходу боржника (заробітної плати) можливе лише в розмірі 20 %, а інші кошти, що залишились (в розмірі 80 % від заробітної плати) повинні бути передані боржнику, тому їх арешт є незаконним.
15 лютого 2022 року приватний виконавець надав до суду відзив на скаргу. У відзиві зазначив, що рахунок на який боржник отримує заробітну плату не є рахунком зі спеціальним режимом використання у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», зважаючи на що просив у задоволенні скарги відмовити
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2022 року розгляд справи призначено в судовому засіданні із повідомленням учасників справи про дату, час та місце судового засідання.
Боржник, представник боржника та приватний виконавець в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
З доводів ОСОБА_1 , викладених у скарзі на дії приватного виконавця вбачається, що в АТ КБ «ПриватБанк» на її ім'я відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , з призначенням - для отримання заробітної плати, та картковий рахунок № НОМЕР_2 , на якому розміщені кредитні грошові кошти (кредитний рахунок).
В провадженні приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка І.Р. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 8078, виданого 11 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованості в розмірі 18685,00 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка І.Р. від 10 листопада 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_1 .
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка І.Р. від 26 листопада 2021 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , яка отримує дохід в Управлінні освіти Адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради. Також постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства на користь стягувача у розмірі 20 відсотків до виплати загальної суми боргу.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2023 року витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо карткового рахунку № НОМЕР_1 та кредитного карткового рахунку № НОМЕР_2 , відкритого на ім'я ОСОБА_1 , а саме інформацію про те, чи є картковий рахунок № НОМЕР_1 та кредитний картковий рахунок № НОМЕР_2 рахунком із спеціальним режимом використання (призначення), на який законом заборонено накладення арешту.
Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 16 березня 2023 року банк не має змоги виконати вимоги стосовно інформації по картковому рахунку № НОМЕР_1 , оскільки зазначена картка не належить клієнту ОСОБА_1 , а картковий рахунок № НОМЕР_2 не є рахунком із спеціальним режимом (призначення), на який законом заборонено накладення арешту.
З досліджених матеріалів справи судом також встановлено, що ОСОБА_1 до подання до суду скарги зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» з заявою про надання роз'яснень щодо підстав накладення арешту на рахунки, відкриті на її ім'я.
Листом № 20.1.0.0.0./7-211209/37158 від 09 грудня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» роз'яснено ОСОБА_1 , що арешт на рахунки накладено на підставі постанови приватного виконавця від 10 листопада 2021 року. У разі, якщо банком арешт було накладено на грошові кошти, на які не може бути звернено стягнення відповідно до чинного законодавства України, рекомендовано сформувати у системі Інтернет-банкінгу Приват24 довідку про цільове призначення картки та звернутися з вказаною довідкою до приватного виконавця для зняття арешту з таких грошових коштів.
Оцінюючи доводи і аргументи учасників справи, а також надані учасниками справи докази, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену зокрема в рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до якої хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України будь-яких даних відносно того, що рахунок боржника № НОМЕР_2 , на який перераховані кредитні грошові кошти, є рахунком із спеціальним режимом використання або іншим рахунок, звернення стягнення на які заборонено законом, боржником суду не надано.
Із змісту оскаржуваних постанов вбачається, що приватний виконавець визначив банківським установам порядок їх виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.
Відповідно до ч. 3ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Зі змісту наведених норм права слідує, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, оскільки законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
АТ КБ «ПриватБанк», на яке нормами статті 52 ЗУ «Про виконавче провадження» покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку виконало та надало до суду відповідь, в якій зазначило, що банк не визнав рахунок № НОМЕР_2 та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
За таких обставин, рахунок боржника № НОМЕР_2 не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено.
Стосовно доводів боржника щодо неправомірності дій приватного виконавця щодо накладення арешту на зарплатний рахунок № НОМЕР_1 , то суд зазначає, що зарплатний рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 756/1927/16-ц.
В цій же постанові Верховним Судом зазначено, що арешт на рахунок боржника не унеможливлює отримання заробітної плати ним, за його бажанням, готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу), а тому висновок судів про те, що накладення арешту на грошові кошти боржника порушує його право на отримання заробітної плати є необґрунтованим.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги про скасування постанови державного виконавця щодо накладення арешту на рахунок фізичної особи - боржника, призначений для отримання особистих коштів, зокрема, заробітної плати, та відмовив у задоволенні скарги в справі, аналогічній даній.
Аналогічну позицію викладено і в постанові Харківського апеляційного суду від 17.06.2021 року в справі № 952/37/21, провадження № 22-ц/818/2366/21.
Суд під час розгляду даної цивільної справи не вбачає підстав відступати від вказаних вище висновків щодо застосування норм права, які є останніми за часом висновками в подібних правовідносинах.
Матеріали справи не містять даних, з яких вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» повідомив приватного виконавця в порядку, передбаченому ч. 3ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» про цільове призначення рахунків, що відкриті в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 та використовуються для зарахування заробітної плати та є рахунками із спеціальним режимом використання.
Про зазначений факт ОСОБА_1 також не було повідомлено приватного виконавця шляхом формування у системі Інтернет-банкінгу Приват24 довідки про цільове призначення картки, як то було роз'яснено їй банком.
З правового аналізу п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Зважаючи на те, що саме на АТ КБ «ПриватБанк» покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, матеріали справи не містять даних, з яких вбачається, що приватним виконавцем не було враховано положення п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Судом не встановлено будь-яких дій або бездіяльності приватного виконавця, які може бути визначено неправомірними, вчиненими з перевищенням повноважень та з порушенням норм закону, що призвело до порушення конституційних прав боржника на своєчасне одержання винагороди за працю та забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму встановленого законом.
Також суд звертає увагу, що відповідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» картковий рахунок № НОМЕР_3 не належить клієнту ОСОБА_1 , зважаючи на що суд дійшов висновку, що останньою всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не надано будь-яких даних, з яких вбачається, що рахунок № НОМЕР_3 відкритий на її ім'я та є рахунком із спеціальним режимом використання або іншим рахунком, звернення стягнення на які заборонено законом.
Судом під час розгляду даної цивільної справи встановлено, що приватний виконавець, звертаючи стягнення на грошові кошти боржника та накладаючи арешт на рахунок боржника № НОМЕР_2 , діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та з метою стягнення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса. Будь-яких даних відносно того, що рахунок боржника є рахунком із спеціальним режимом використання або іншим рахунком, звернення стягнення на які заборонено законом, судом не отримано.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги.
Щодо вимоги боржника про скасування саме судом постанов приватного виконавця про накладення арешту на карткові рахунки, то дана вимога не є належним способом захисту, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Частиною 2 ст. 451 ЦПК України не передбачено право суду скасування постанови виконавця.
Керуючись ст. 258-261, 353-354, 447-452 ЦПК України,-
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто»- відмовити.
Ухвала може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Орос (Поволяєва)