Справа № 638/1925/23
Провадження № 2-з/638/28/23
05 травня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді за участю: секретаря судового засідання позивача відповідача - Орос О.В., - Шевцової А.Р., - Прокоп'єва К.Є., - Прокоп'євої Н.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя -
12.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якій просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення першого поверху №№ XXV, XXIVб, XXIV, XXIVа, XXVIII, XXVIIIа, XXVI, загальною площею 48,7 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нежитлові приміщення).
Позов мотивований тим, що з 21.04.1990 року до 17.03.2020 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу за спільні кошти ними було придбано вказані нежитлові приміщення. При поділі зазначеного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, між сторонами виник спір, зважаючи на що просить суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати на ним право власності на частку вказаних нежитлових приміщень.
Заяву про забезпечення позову мотивував тим, що йому стало відомо, що відповідач без його відома та дозволу, шляхом розміщення оголошення про продаж на сайті «OLX», здійснює продаж спірних нежитлових приміщень, які є спільною сумісною власністю подружжя.
Зважаючи на зазначене, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог щодо поділу спільного майна подружжя.
05.05.2023 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що проти задоволення заяви про забезпечення позову заперечує, вважає її необґрунтованою та безпідставною. Зазначені нежитлові приміщення були придбані нею в період шлюбу за особисті кошти, зважаючи на що це майно не є спільним майном подружжя.
Дослідивши викладені в заяві доводи та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення заяви про забезпечення позову, зважаючи на наступне.
В провадженні судді Дзержинського районного суду м. Харкова Тимченка А.М. перебуває цивільна справа № 638/1925/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В даному позові ОСОБА_1 просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності в тому числі й на частку нежитлових приміщень першого поверху №№ XXV, XXIVб, XXIV, XXIVа, XXVIII, XXVIIIа, XXVI, загальною площею 48,7 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Зважаючи на перебування судді Тимченко А.М. на лікарняному, дану заяву про забезпечення позову розподілено в провадження судді Орос О.В.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2023 року заяву про забезпечення позову було призначено до розгляду з метою виклику сторін спору для надання пояснень та доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
В судовому засіданні позивач заяву про забезпечення позову підтримав, просив задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення заяви про забезпечення позову заперечувала. Зазначила, що від шлюбу з позивачем має дитину, подружні стосунки з позивачем не склались, останній в добровільному порядку аліменти на утримання дитини не сплачує. Оскільки в країні оголошено воєнний стан, дійшла висновку щодо проживання з дитиною в м. Києві, зважаючи на що виникла необхідність у відчуженні спірних нежитлових приміщень, які вона придбала в період шлюбу, але за особисті кошти як фізична особа-підприємець, та які є її особистою приватною власністю. Станом на час розгляду справи нежитлові приміщення нею надані в оренду фізичній особі-підприємцю для ведення господарської діяльності.
На уточнюючі запитання суду відповідач не заперечувала, що нею на сайті розміщено оголошення про продаж спірних нежитлових приміщень. Надала до суду для огляду оригінали правовстановлюючих документів на нежитлові приміщення, копії яких долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п.1, 2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
В постанові № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 20/3560/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
В рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв'язку Суд наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).
В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на існування ризику подальшого ускладнення чи унеможливлення виконання рішення. Дані ризики обґрунтовані тим, що предметом позову є вимога про визнання за ним в порядку поділу спільного майна подружжя частини зазначений вище нежитлових приміщень.
Відповідно до наданого до суду відповідачем оригіналу договору № 4397-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лазюк О.А. 20.09.2009 року, Харківська міська рада продала, а фізична особа-підприємець ОСОБА_2 придбала орендовані нею нежитлові приміщення першого поверху №№ XXV, XXIVб, XXIV, XXIVа, XXVIII, XXVIIIа, XXVI, загальною площею 48,7 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір купівлі-продажу).
Відповідно до наданого до суду оригіналу витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.12.2009 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належать зазначені нежитлові приміщення. Право власності зареєстроване за нею 03.12.2009 року на підставі договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі від 13.11.2009 року.
Зважаючи на те, що відповідачем до суду було надано для огляду оригінали вказаних правовстановлюючих документів, суд вважає встановленим факт належності відповідачу на праві приватної власності спірних приміщень, станом на час розгляду заяви про забезпечення позову.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Також під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Зважаючи на те, що між сторонами дійсно виник спір щодо поділу спільного майна подружжя (нежитлових приміщень), з урахуванням підстав та змісту позову, та наявності загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_1 , позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень.
Заборона на відчуження нежитлових приміщень, щодо яких між сторонами виник спір, не є позбавленням права власності на них відповідача, зважаючи на що, з урахуванням встановлених обставин, заборона на відчуження нежитлових приміщень є виправданою, а рішення про заборону на відчуження є таким, що підтримує "справедливу рівновагу" між загальним інтересом відповідача по справі та захистом прав позивача.
Що ж стосуються викладеної вище позиції Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 20/3560/18 стосовно того, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, то суд вважає, за необхідне зазначити наступне.
Щодо доводів позивача щодо дійсного наміру ОСОБА_2 здійснити відчуження нежитлових приміщень, то суд вважає їх доведеними наданими в судовому засіданні поясненнями відповідача, в яких вона підтвердила факт розміщення нею оголошення про продаж спірних нежитлових приміщень, що є правовою підставою для часткового задоволенні даної заяви шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень, оскільки забезпечення позову у цьому спорі спрямоване на виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.
З урахуванням встановлених та зазначених вище обставин, доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, судом встановлено, що між сторонами по справі дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. З урахуванням встановленого обсягу позовних вимог, суд дійшов висновку щодо співмірності такого виду забезпечення позову як заборона відчуження із заявленими позовними вимогами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року по цивільній справі № 381/4019/18 визначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень, що належать відповідачу, суд враховує співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Оскільки предметом спору є нежитлові приміщення, вартість яких є значною, вбачається, що забезпечення позову шляхом заборони їх відчуження, є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, та виникає лише перешкода у вільному розпорядженні цим майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 року по цивільній справі № 643/12369/19.
Також суд вважає недоцільним застосування зустрічного забезпечення, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови від позову.
Забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень, що належать на праві власності відповідачу, не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування.
Матеріали справи не містять будь-яких належних даних, що свідчать про можливе завдання відповідачу збитків внаслідок забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень.
Висновки щодо забезпечення позову шляхом заборони відчуження ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності і розумності та відповідають положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд.
Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх правових підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 149-153 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя по цивільній справі № 638/1925/23 шляхом заборони відчуження нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень першого поверху №№ XXV, XXIVб, XXIV, XXIVа, XXVIII, XXVIIIа, XXVI, загальною площею 48,7 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Орос