про повернення позовної заяви
05 травня 2023 року Справа № 480/3229/23
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Гелета С.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Сумського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кордюк В. з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), і просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Ричкаля С.П. №52314137 від 30.01.2018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Ухвалою суду від 13.04.2023 вказана позовна заява була залишена без руху, визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначені в заяві представником позивача. Судом зазначено про необхідність позивачу надати до суду докази сплати судового збору та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин такого пропуску та наданням відповідних доказів поважності причин пропуску такого строку.
Ухвалу суду від 13.04.2023 позивач отримала 20.04.2023, представником позивача 19.04.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
На виконання вимог ухвали суду від 13.04.2023 від представника позивача подано заяву від 21.04.2023 про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а також докази сплати судового збору. Жодних інших додаткових пояснень чи клопотань від позивача чи представника позивача в установлений судом строк надано не було.
Заява представника позивача від 21.04.2023 про поновлення пропущеного строку звернення до суду обґрунтована наступним. Так, представник позивача зазначає, що про винесення оскаржуваної постанови позивач дізналася після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання 11.06.2021. Також представник позивача зазначає про безпідставність винесення спірної постанови, посилається на введення в Україні воєнного стану та дію карантину, через поширення коронавірусної хвороби.
Дослідивши матеріали позовної заяви та заяви про поновлення пропущеного строку, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)
Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії", зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При визначенні початку вказаного строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовна заява може бути подана до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Ричкалем С.П. відкрито виконавче провадження ВП №52314137 на виконання виконавчого листа Зарічного районного суду м. Суми у справі №2-2292/2011, виданого 27.11.2012 про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором №ML-C00/395/2007 від 28.12.2017. а саме: по кредиту та відсоткам в розмірі 321187,60 швейцарських франків, пеню в розмірі 3919594,73 грн.
30.01.2018 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №52314137.
Представник позивача зазначає в заяві, що 11.06.2021 ОСОБА_1 отримала постанову в відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Суми) Ричкаль С.П. про відкриття виконавчого провадження №65623608 щодо примусового виконання постанови № 52314137 від 30.01.2018 про стягнення з ОСОБА_1 суми виконавчого збору.
Позивач до суду із вимогами про скасування постанови від 30.01.2018 №52314137 вперше звернулася 13.08.2021, тобто з 13.08.2021 позивач знала про зміст спірної постанови, була обізнана про винесення державним виконавцем спірної постанови.
Так, як підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень, в межах справи №480/7399/21 ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Ричкаля С.П. №52314137 від 30.01.2018 про стягнення з ОСОБА_1 32108,16 швейцарських франків та 391959,47 грн. виконавчого збору.
Ухвалою суду від 16.08.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99030051) позов було залишено без руху у зв'язку із пропуском строку звернення, оскільки, крім іншого, позивач оскаржувала постанову про стягнення виконавчого збору від 30.01.2018 ВП №52314137, в той же час, за захистом свого порушеного права звернулася лише 13 серпня 2021 року з порушенням десятиденного строку звернення до суду, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 02.09.2021 в межах справи №480/7399/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99387635) позов було повернуто з підстав, що строк звернення позивачем пропущено без поважних причин. Позивачем в апеляційному порядку не було оскаржено ухвалу суду від 02.09.2021 по справі №480/7399/21, ухвала суду є чинною, набрала законної сили.
Таким чином судом в межах даної справи враховується, що позивачу було з 11.06.2021 вже було відомо про спірну постанову, позивач скористалася правом на судове оскарження такої постанови, зазначено судом в межах справи №480/7399/21 під час першого звернення до суду, але як і під час першого звернення, так і під час повторного звернення до суду пропущено строк подання адміністративного позову до суду, встановлений КАС України.
Крім того, суд зазначає, що посилання позивача на карантинні обмеження судом досліджувалося в межах справи №480/7399/21, визнано неповажними.
Доказів того, що такі карантинні обмеження позбавляли своєчасного звернення позивача до суду з 02.09.2021 по 06.04.2023 до матеріалів позову не надано, в заяві від 21.04.2023 представником позивача не обґрунтовано. Відсутні докази, що введення карантинних обмежень позбавляли права позивача на своєчасне звернення після повернення 02.09.2021 позовної заяви позивача після першого звернення до суду.
Крім того, посилання позивача на введення в Україні військового стану, суд повторно зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду до введення такого стану в Україні.
Наявність введення в України військового стану не позбавило та не обмежило право позивача на звернення до суду в межах справи № 480/347/23. Так, позивач звернулася до Сумського окружного адміністративного суду 16.01.2023 у справі №480/347/23 із вимогами про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №65623608 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору згідно з виконавчим документом - постановою державного виконавця № 52314137 від 30.01.2018.
Таким чином позивачем, в обґрунтування клопотання ні під час звернення до суду , ні в заяві від 21.04.2023 не зазначено, які саме обмеження, пов'язані з запровадженням карантинних заходів чи військового стану спричинили неможливість своєчасного подання позовної заяви до суду, не надано до суду доказів, що позивач тривалий час (п'ять років з дня винесення постанови та півтора роки з дня повернення аналогічного позову по справі №480/7399/21) була позбавлена можливості звернення до суду.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" 24.02.2022 в Україні введено режим воєнного стану. Судом враховується, що підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (ухвала Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 (справа №500/1912/22, адміністративне провадження № К/990/20688/22) дійшов висновку, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Таким чином зазначені обставини позивача, зокрема введення в Україні військового стану, не можуть бути визнані судом як беззаперечна поважна підстава причин пропуску строку звернення до суду.
Усталеною є практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі 826/5240/18.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
На думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі №240/12017/19 від 31.03.2021 позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивач та представник позивача, який будучи обізнаний зі встановленими процесуальним законодавством строками звернення до суду та підставами для їх поновлення, про що свідчить відповідні посилання на норми законодавства зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду, не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх своєчасного захисту в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22.
Суд зазначає, що посилання представника позивача на незаконність та необґрунтованість спірної постанови не може бути визнано підставою для вирішення питання поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Судом враховується, що реалізація особою наданих їй прав залежить від її власного волевиявлення і тягар наслідків, які настають у разі пропуску певних темпоральних меж, покладається на власника відповідного права.
Незнання через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Зазначені висновки суду щодо дотримання позивачем строку звернення до суду узгоджуються із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 26.05.2021 по справі №480/7317/20.
Право на звернення до суду виникає саме з моменту порушення прав та інтересів особи або з моменту, коли особа дізналася про такі порушення.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 13.05.2020 по справі № 640/17763/19.
За наведених обставин та з огляду на ненадання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, викладені позивачем обставини у заяві про поновлення строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позивач звернулася до суду з даним позовом як вперше у серпні 2021 року в межах справи №480/ 7399/21, так і повторно в квітні 2023 року в межах даної справи після закінчення встановленого законом строку, а вказані в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
Разом з тим, ч. 8 ст. 169 КАС України передбачено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя С.М. Гелета