29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
м. Хмельницький
"26" квітня 2023 р. Справа № 924/789/22
Господарський суд Хмельницької області у складі
судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Загродській М.А., розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС", м. Суми
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНСЕЛКО АГРО", с. Сахнівці Старокостянтинівського району Хмельницької області
про стягнення 2 498 033,28грн, з яких: 2 091 574,80грн - основного боргу, 78 252,17грн - інфляційних втрат, 309 628,59грн - пені, 18 577,72грн - 3% річних
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились
В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.
26.10.2022 до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС", м.Суми до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНСЕЛКО АГРО", с.Сахнівці Старокостянтинівського району Хмельницької області про стягнення 2 589 378,25грн, з яких: 2 091 574,80грн - основного боргу, 103 793,42грн - інфляційних втрат, 371 707,58грн - пені, 22 302,45грн - 3% річних у зв'язку із неналежним виконанням умов договору поставки запасних частин №ЗЧ/Н/21-98 від 30.03.2021 року.
Ухвалою суду області від 16.11.2022 року судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/789/22 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
У судовому засіданні 03.01.2023 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНСЕЛКО АГРО", с.Сахнівці Старокостянтинівського району Хмельницької області 2 498 033,28грн, з яких: 2 091 574,80грн - основного боргу, 78252,17грн - інфляційних втрат, 309 628,59грн - пені, 18 577,72грн - 3% річних.
07.03.2023 суд постановив ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, якою відповідно до ст.185 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС", м. Суми наполягає на задоволенні позовних вимог. Посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № ЗЧ/Н/21-98 від 30.03.2021.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНСЕЛКО АГРО", с. Сахнівці Старокостянтинівського району Хмельницької області проти позовних вимог заперечує. Вказує, що позивачем було поставлено відповідачу згідно видаткових накладних товар на загальну суму 2 091 574,80грн. Однак, відповідач не здійснив оплату вартості поставленого товару, маючи на це об'єктивні причини.
Зазначив, що у червні місяці 2022 року в ЗМІ почала з'являтись інформація про порушення кримінальних проваджень відносно ТОВ "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС", м.Суми. Посадових осіб товариства підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.110-2 та ч.2 ст.436-2 Кримінального кодексу України. Учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС" ОСОБА_1 , частка якого в статутному капіталі Товариства становить 10%, та ОСОБА_2 , частка якого в статутному капіталі Товариства становить 90%, є громадянами Російської Федерації.
24 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №187 від 3 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", відповідно до якої введено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи, пов'язані з державою-агресором, зокрема, громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.
Звертає увагу суду на неправильність здійснення позивачем розрахунків заборгованості щодо нарахованих інфляційних втрат, пені та 3% річних. Надав власний розрахунок заявлених до стягнення позовних вимог та вказав відповідні їм періоди, а також просив зменшити заявлені нарахування.
В судове засідання позивач та відповідач не з'явились, повноважних представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.
Представник позивача на адресу суду надіслав клопотання про здійснення розгляду справи без його участі. Вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі з врахуванням заяви про зменшення відповідно до поданого відповідачем розрахунку.
На адресу суду 25.04.2023 представник відповідача надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із неможливістю прибуття до суду.
Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Судом враховується, що згідно статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України участь сторони у судовому засіданні є її правом. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Судом звернуто увагу, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Водночас суд зазначає, що у цій справі явку учасників не було визнано обов'язковою, зокрема, керівника чи представника відповідача.
Крім того, відповідно до вимог ст. 197 ГПК України учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відсутність у відповідача такої можливості представництва у суді доказами не підтверджується.
Судом також враховано, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
З огляду на наведене, враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи слід відмовити та зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
30.03.2021 між ТОВ "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС" (надалі - постачальник) та ТОВ "ЕНСЕЛКО АГРО" (надалі - покупець) був укладений Договір поставки запасних частин №ЗЧ/Н/21-98.
Відповідно до умов договору (п.1.1), постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця запасні частини (далі по тексту - "товар"), асортимент, кількість та вартість умови та строки поставки і оплати якого визначатиметься відповідно до рахунків-фактур, видаткових накладних, замовлень або специфікацій до даного Договору, які є його додатками та невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього Договору. У розумінні даного договору під терміном "Товар" розуміється: запасні частини, шини, акумулятори, комплектуючі, витратні матеріали (в тому числі мастильних матеріалів та технічних рідин), тощо.
Згідно п.6.1 Договору ціна за одиницю та загальна вартість Товару визначаються в товаросупровідних документах (рахунках, накладних, специфікаціях) до цього Договору.
Розрахунки за кожну партію Товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України гривні (п.6.2).
Оплата вартості партії поставленого Товару, що постачається на умовах цього Договору, здійснюється Покупцем в національній валюті України (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, протягом 22 (двадцяти двох) банківських днів з дати, що настане пізніше: дати поставки партії Товару або дати здійснення Постачальником належної реєстрації відповідної податкової накладної на конкретну партію Товару в Єдиному реєстрі податкових накладних, в порядку та у строки, визначені чинним податковим законодавством України (ст.201 ПКУ). Оплата здійснюється на підставі відповідного рахунку Постачальника та оригіналу видаткової накладної на відповідну партію Товару. Термін оплати вартості Товару може бути змінений, що буде вказано в відповідному додатку до даного Договору (п.6.3).
Відповідно до п.п 7.2, 7.3 Договору, Покупець в разі несвоєчасної оплати вартості Товару сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого та несвоєчасно оплаченого Товару за кожний календарний день прострочення оплати по день повної оплати заборгованості включно. Сторони, відповідно до ст.259 Цивільного Кодексу України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить три роки з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 Господарського Кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов1язань за цим Договором, здійснюється протягом трьох років.
Відповідач отримав товар згідно видаткових накладних від 12.05.22 №4663 на суму 13 641,60грн, від 12.05.22 №4792 на суму 123 537,22грн, від 12.05.22 № 4793 на суму 29 280,60грн, від 12.05.22 №4794 на суму 656 951,02грн, від 18.05.22 №5140 на суму 1 266 012,46грн, від 08.06.22 №6319 на суму 2 151,90грн.
У відповідності до рахунків на оплату №7346 від 11.05.2022, №7493 від 12.05.2022, №7528 від 12.05.2022, №7516 від 12.05.2022, №8038 від 18.05. 2022, №9946 від 08.06.2022 за ТОВ "ЕНСЕЛКО АГРО" рахується заборгованість по сплаті за поставлений товар у сумі 2 091 574,80 грн.
ТОВ "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС" м.Суми 02.06.2023, 08.06.2022, 15.06.2023, 27.06.2022 провело реєстрацію відповідних Податкових накладних на поставлені партії товарів.
Як вбачається з листа Управління державної міграційної служби України в Сумській області від 15.02.2023 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 22.04.2021 терміном дії до 20.04.2031; громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 від 22.12.2021 терміном дії до 22.01.2025. Вищевказані посвідки оформлені згідно чинного законодавства та підтверджують законні підстави відповідно для постійного та тимчасового проживання в Україні.
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами 30.03.2021 був укладений Договір поставки запасних частин № ЗЧ/Н/21-98.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст.663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 1 ст.691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Сторонами у п.6.3. договору погоджено, що оплата вартості партії поставленого товару, що постачається на умовах цього договору, здійснюється відповідачем в національній валюті України (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, протягом 22 (двадцяти двох) банківських днів з дати, що настане пізніше: дати поставки партії товару або дати здійснення позивачем належної реєстрації відповідної податкової накладної на конкретну партію товару в Єдиному реєстрі податкових накладних, в порядку та у строки, визначені чинним податковим законодавством України (ст.201 ПКУ). Оплата здійснюється на підставі відповідного рахунку позивача та оригіналу видаткової накладної на відповідну партію товару.
Проте, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати поставленого товару, відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 2 091 574,80грн боргу є обґрунтованою.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 78 252,17грн - інфляційних втрат, 309 628,59грн - пені, 18 577,72грн - 3% річних, згідно поданих розрахунків відповідача з якими погодилось ТОВ "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС", м.Суми як щодо заявленої до стягнення суми та і щодо вказаних відповідачем періодів її нарахування, що підтверджується відповіддю на відзив та заявою про зменшення позовних вимог.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.п 7.2, 7.3 договору, відповідач в разі несвоєчасної оплати вартості товару сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого та несвоєчасно оплаченого товару за кожний календарний день прострочення оплати по день повної оплати заборгованості включно. Сторони, відповідно до ст.259 Цивільного Кодексу України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить три роки з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 Господарського Кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов1язань за цим договором, здійснюється протягом трьох років.
Здійснивши перерахунок пені (за допомогою системи „Законодавство") за визначені позивачем періоди виникнення заборгованості відповідно до поставленої електроенергії, судом встановлено, що заявлена ним сума до стягнення в розмірі 309 628,59грн є арифметично вірною та обґрунтованою.
Між тим, судом враховується, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 ст. 3, частині третій ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013р. №7-рп/2013).
Приписами ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до аналізу даних норм, таке право суд реалізує, як за клопотанням сторони, так і за власною ініціативою.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 3 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 29 вересня 2020 року в справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24 грудня 2020 року в справі №914/1888/19, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №902/538/18.
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.
Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року по справі № 922/266/20.
Суд зауважує, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності сторін, визнання обставин справи відповідачем, періоди прострочення, подання відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій, зважаючи на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, у той час як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов'язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 61 925,72грн.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Під час перерахунку заявлених до стягнення 3% річних, суд встановив, що позивачем їх заявлено виходячи із розміру проведених відповідачем розрахунків за визначені ним же періоди. Здійснивши їх обрахування (за допомогою системи „Законодавство") судом встановлено, що заявлені до стягнення 3% річних в розмірі 18 577,72грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно нарахувань втрат від інфляції, судом враховано таке.
Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.
Судом враховано, правову позицію Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Зважаючи на викладене, суд, здійснивши власний перерахунок (за допомогою програми „Законодавство") вважає, що заявлені інфляційні втрати правомірно нараховані у визначеному позивачем розмірі - 78 252,17грн за вказані ним у наявному в матеріалах справи розрахунку періоди.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу положень ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований, підтверджений належними у справі доказами та підлягає задоволенню частково на суму 2 250 330,41грн, з яких: сума основного боргу у розмірі 2 091 574,80грн, пеня - 61 925,72грн, інфляційні втрати - 78 252,17грн, 3% річних - 18 577,72грн.
Доводи відповідача щодо того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 - накладено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи, пов'язані з державою-агресором, а тому, зважаючи на засновників та керівників позивача, які є громадянами російської федерації, строк виконання зобов'язання відповідача в частині оплати товару не настав, тобто зобов'язання зі сплати коштів не є простроченим, а відтак правові підстави для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за договором відсутні судом не приймаються до уваги.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187, задля забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (особи, пов'язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.
Водночас, відповідно до пункту 10.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є російська федерація або такі особи: громадяни російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.
Зазначене обмеження не застосовується до громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.
В той же час, згідно інформаційного листа від 8 березня 2022 №24560/8.1.3/10-22 "Стосовно винятків щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов'язань, кредиторами за якими є особи, пов'язані з державою-агресором", Міністерством юстиції України, з метою формування єдиної практики застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", було визначено, що Постановою (абзац п'ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.
У світлі цього зауважено, що проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають: у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні (стаття 1 Закону України "Про громадянство України"), а також констатовано, що вищенаведений мораторій (заборона) не може бути застосований до: громадян Російської Федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно: громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; громадяни України та громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах.
Відтак, застосування встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 №187 мораторію (заборони) потребує з'ясування наявності або відсутності у відповідного громадянина російської федерації документів, які підтверджують його проживання на території України на законних підставах.
Як вбачається із листа Управління державної міграційної служби України в Сумській області від 15.02.2023 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 22.04.2021 терміном дії до 20.04.2031; громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 від 22.12.2021 терміном дії до 22.01.2025. Вищевказані посвідки оформлені згідно чинного законодавства та підтверджують законні підстави відповідно для постійного та тимчасового проживання в Україні.
При цьому господарський суд наголошує на тому, що, а ні вищевказана Постанова, а ні інший нормативний акт чи Закон, не наділили суди правом відмовляти в задоволенні позовів таких осіб, чи зупиняти провадження у справі до відміни відповідної норми (Закону, Постанови чи іншого нормативного акту), що вказує на те, що таке невиконання може вчинятися виключно самими боржниками (полягає у не виконанні такого зобов'язання у добровільному порядку), та безпосередньо органами виконання судових рішень (відповідними відділами виконавчої служби) після набрання судовим рішенням, за участю відповідних осіб, законної сили на стадії примусового виконання рішення суду.
Судом враховується, що факт наявності кримінальних проваджень відносно ТОВ "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС", м.Суми сам по собі не є доказом доведеності наявності неправомірних дій з боку відповідних осіб.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача. При цьому в частині стягненої пені у визначеному судом розмірі судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування її зменшення.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНСЕЛКО АГРО" (31134, Хмельницька область, Старокостянтинівський район, с. Сахнівці, вул. Центральна, буд. 59; код ЄДРПОУ 37083810) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС" (40000, м. Суми, вул. Курська, буд. 147, 4 поверх, офіс 6; код ЄДРПОУ 38137023) 2 091 574,80грн (два мільйони дев'яносто одну тисячу п'ятсот сімдесят чотири гривні 80 коп.) основного боргу, 78 252,17грн (сімдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 17 коп.) інфляційних втрат, 61 925,72грн (шістдесят одну тисячу дев'ятсот двадцять п'ять гривень 72 коп.) пені, 18 577,72грн (вісімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят сім гривень 72 коп.) 3% річних, 37 470,50грн (дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят гривень 83 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 05.05.2023.
Суддя С.І. Крамар
Віддрук. 4 прим.:
1- до справи;
2 - позивачу (вул. Курська, буд. 147, 4 поверх, офіс 6, м. Суми, 40000) - надісл. на адресу е-пошти представнику ІНФОРМАЦІЯ_3
3- відповідачу (вул. Центральна, буд. 59, с. Сахнівці, Стярокостянтинівський район, Хмельницька обл., 31134) надісл. на адресу е-пошти представнику ІНФОРМАЦІЯ_4