Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
03 травня 2023 року м. ХарківСправа № 922/467/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Катречко Д.С.
розглянувши матеріали справи та скарги (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на рішення державного виконавця
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області, майдан Героїв Небесної Сотні, 4, м. Харків, 61001
до 1. Харківської міської ради, майдан конституції, 7, м. Харків, 61003 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Харківської області, майдан Конституції, 16, м. Харків, 61003 3. Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни АДРЕСА_1
про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути майно
за участю представників представників сторін:
прокурора: не з'явився.;
відповідача 1: не з'явився;
відповідача 2: не з'явився;
відповідача 3 (скаржника - боржника): Шамраєв М.Є.
Державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: не з'явився.
Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до відповідача 1 - Харківської міської ради, відповідача 2 - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Харківської області, відповідача 3 - фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни про:
- визнання незаконним та скасування пункті 21 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” від 21.02.2018 року № 1008/18;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.08.2018 року № 5627-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 1287 та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 28748602 від 01.11.2018 року;
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Нагорну Світлану Михайлівну повернути територіальній громаді приміщення підвалу “ І, ІІ загальною площею 70, 7 кв.м. в житловому будинку літ. “А-14”, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 165, корпус 1, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення. Також до стягнення заявлені судові витрати.
Рішенням Господарського суду Харківської області 04.08.2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 21 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” від 21.02.2018 року № 1008/18. Визнано недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.08.2018 року № 5627-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 1287 та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 28748602 від 01.11.2018 року. Зобов'язано фізичну особу-підприємця Нагорну Світлану Михайлівну повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ загальною площею 70,7 кв.м. в житловому будинку літ. “А-14”, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 165, корпус 1, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення. Стягнути з Харківської міської ради на користь прокуратури Харківської області - 2 300,67 грн. судового збору. Стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на користь прокуратури Харківської області - 2 300,67 грн. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на користь прокуратури Харківської області - 2 300, 67 грн. судового збору.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року у справі № 922/467/20 залишено без змін.
16.04.2021 року Господарським судом Харківської області на виконання рішення суду видано відповідні накази.
Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 року та на рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року у справі № 922/467/20.
12.04.2023 року від відповідача 3 через канцелярію суду надійшла скарга (вх. № 9056) на рішення державного виконавця, у якій останній, просить суд:
1. прийняти скаргу до розгляду;
2. визнати неправомірною та скасувати постанову Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршави Ірини Яківни про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 65808659 від 21.03.2023 року.
3. Зобов'язати Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршаву Ірину Яківну скасувати постанову про арешт коштів Фізичної особи - підприємця Нагарної Світлани Михайлівни у ВП № 65808659 від 23.03.2023 року.
4. покласти судові витрати на Основ'янсько - Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
5. дозволити скаржниці, подати докази щодо розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Ухвалою суду від 17.04.2023 року прийнято скаргу (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на рішення державного виконавця до розгляду. Розгляд скарги (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на рішення державного виконавця призначено на "03" травня 2023 р. о(б) 12:30 год. з повідомленням стягувача, боржника та державного виконавця. Явку стягувача, боржника та державного виконавця у судове засідання визнано не обов'язковою.
20.04.2023 року від представника Фізичної особи - підприємця Нагорної Світлани Михайлівни через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 9712/23) про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.
Ухвалою суду від 24.04.2023 року задоволено заяву (вх. № 9712/23 від 20.04.2023 року) представника Фізичної особи - підприємця Нагорної Світлани Михайлівни про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.
Уповноважені представники прокурора, відповідача 1, відповідача 2 та Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у призначене судове засідання в режимі відеоконференції не з'явились, про час то місце розгляду скарги повідомлені належним чином, про свідчить направлення на адресу останніх, копії ухвали суду від 17.04.202 року.
Присутній у судовому засіданні 03.05.2023 року представник скаржника (відповідача 3) в режимі відеоконференції надав усні пояснення щодо наданої до суду скарги, та просив суд задовольнити її у повному обсязі.
У відповідності до вимог частини 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд дослідивши надану Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною скаргу (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) на рішення державного виконавця, зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини 1 статті 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява №56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
З аналізу вищевикладеного слідує, що забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, скаржник (боржник - відповідач 3) звернувся до Господарського суду Харківської області із скаргою (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) на рішення державного виконавця, у якій, просить суд,
- визнати неправомірною та скасувати постанову Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршави Ірини Яківни про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 65808659 від 21.03.2023 року.
- зобов'язати Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршаву Ірину Яківну скасувати постанову про арешт коштів Фізичної особи - підприємця Нагарної Світлани Михайлівни у ВП № 65808659 від 23.03.2023 року.
В обґрунтування наданої до суду скарги, скаржник зазначає, що 04.08.2020 року Господарським судом Харківської області прийняв рішення у справі № 922/467/20, яким було зобов'язано фізичну особу-підприємця Нагорну Світлану Михайлівну повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ загальною площею 70, 7 кв.м. в житловому будинку літ. “А-14”, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 165, корпус 1, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення. Зазначене рішення було залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду 06.04.2021 року.
16.04.2021 року Господарським судом Харківської області було видано наказ у справі № 922/467/20.
11.06.2021 року Харківська міська рада звернулась до Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби в Основ'янському та Слобідському районах у м. Харкові Східного МУМЮ (м. Харків) із заявою про примусове виконання вищезазначеного наказу.
17.09.2021 року Державним виконавцем прийнято постанову, якою було відкрито виконавче провадження ВП № 65808659 із виконання наказу суду.
За твердженнями скаржника, останній 02.12.2021 року подала до Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) заяву про закінчення виконавчого провадження ВП № 65808659 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, до заяви було додані докази фактичного виконання рішення суду, а саме: копію акту приймання - передачі об'єкта приватизації, що повертається у комунальну власність територіальної громади м. Харкова від 08.11.2021 року, а також копію наказу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна від 09.11.2021 року № 1904.
Проте, як стола відомо скаржнику 10.04.2023 року з додатку «Дія», 21.03.2023 року державний виконавець прийняв постанову про арешт коштів боржника у ВП № 65808659, якою було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику Нагарній С.М.
За твердженнями боржника, постанова є неправомірною, оскільки державний виконавець прийняв її порушуючи право власності боржника на її майно, що закріплене у статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Оскільки рішення суду у справі № 922/467/20 є рішенням немайнового характеру в силу статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки за цим рішення боржник повинен вчинити певні дії, а саме повернути територіальній громаді м. Харкова вказані нежитлові приміщення, виконавчий документ не містить жодних вимог щодо стягнення грошових коштів з боржника.
Також зазначає, що при виконанні судових рішень немайнового характеру накладення арешту на грошові кошти боржника є недопустимим, оскільки на думку скаржника, нормами Закону не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти та інше майно боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а державний виконавець в силу частини 2 статті 19 Конституції України та пункту 3 частини 1 статті 2 Закону зобов'язаний діяти лише на підставі, та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
У зв'язку із чим, посилається на практику викладену у постанові касаційного цивільного суду Верховного суду у справі № 752/22214/16-ц від 04.03.2020 року, та зокрема зазначає, що положеннями Закону України "про виконавче провадження" не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру.
Як зазначає скаржник (боржник), виконання рішення суду в порядку та спосіб, визначені місцевим господарським судом при задоволенні позовних вимог, має здійснюватись у відповідності до приписів Закону України «про виконавче провадження», з урахуванням Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі - продажу таких об'єктів затвердженого наказом Фонду державного майна України 18.10.2018 року № 1331, відповідно до якого приймання об'єкта приватизації, що повертається у державну (комунальну) власність, за рішенням суду у зв'язку із невиконанням умов договору купівлі - продажу або визнання його судом недійсним здійснюється органами приватизації.
Додатком до вказаного порядку затвердженого форму акту приймання - передачі об'єкта приватизації, що повертається у державну (комунальну) власність.
Таким чином, рішення суду у даній справі, за яким боржник повинен вчинити певні дії, а саме повернути територіальній громаді м. Харкова спірні нежитлові приміщення підвалу, ставиться в залежності від вчинення певних дій як боржником так і стягувачем в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради шляхом складання відповідного акту приймання - передачі об'єкта приватизації, що повертається у державну (комунальну) власність. У зв'язку із чим, скаржник (боржник - відповідач 3) звернувся із відповідною скаргою до суду.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України “Про виконавче провадження”).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження", як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.
Відповідно д статті 2 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 10 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтями 18 та 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 року у справі №1-7/2013 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 339 Господарського процесуального кодексу України).
З аналізу вищевикладеного слідує, що розглядаючи скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця щодо їх (рішень, дій, бездіяльності) правомірності/неправомірності, суд має надати оцінку законності дій останнього, тобто встановити, чи було ним дотримано приписи законодавства, які регламентують його діяльність у спірних правовідносинах, та саме в залежності від вказаних обставин, дійти висновку про задоволення або відмову у задоволенні скарги.
Згідно з вимогами частини 1, пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному у статті 56 цього Закону.
Як вбачається із матеріалів справи та скарги (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на рішення державного виконавця, скаржник, просить суд визнати неправомірною та скасувати постанову Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршави Ірини Яківни про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 65808659 від 21.03.2023 року та зобов'язати Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршаву Ірину Яківну скасувати постанову про арешт коштів Фізичної особи - підприємця Нагарної Світлани Михайлівни у ВП № 65808659 від 23.03.2023 року.
З наданої скаржником до матеріалів скарги копію постанови вбачається, що 21.03.2023 року Головним державним виконавцем Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршавою Іриною Яківною було винесено постанову про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження ВП 65808659, відповідно до якої накладено на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що були відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 , рік народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 24187,00 грн.
За твердженнями скаржника, дана постанова є неправомірною, оскільки при виконанні судових рішень немайнового характеру накладення арешту на грошові кошти боржника є недопустимим, оскільки нормами Закону не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти та інше майно боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а державний виконавець в силу частини 2 статті 19 Конституції України та пункту 3 частини 1 статті 2 Закону зобов'язаний діяти лише на підставі, та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1, 2, 3 статті 56 Закону України “Про виконавче провадження”, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
З аналізу положень статей 2 та 56 Закону України “Про виконавче провадження” слідує, що вчинення дій з арешту майна (коштів) боржника, як засіб забезпечення реального виконання судового рішення, має бути співмірним заходам примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
При цьому, як вбачається із оспорюваною скаржником постанови державного виконавця, останній наклав арешт на кошти боржника при здійсненні виконання рішення про зобов'язання фізичної особи - підприємця Нагорної С.М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення комунальної власності придбані за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.08.2018р. № 5627-В-С, укладеним між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Нагорною С.М., тобто рішення немайнового характеру.
Враховуючи вищевикладене, виконання рішення суду в порядку та в спосіб, визначені місцевим господарським судом при задоволенні позовних вимог, має здійснюватись у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затвердженого наказом Фонду державного майна України 18.10.2018 року № 1331 (надалі - Порядок), відповідно до якого приймання об'єкта приватизації, що повертається у державну (комунальну) власність, за рішенням суду у зв'язку із невиконанням умов договору купівлі-продажу або визнанням його судом недійсним здійснюється органом приватизації.
Додатком до вказаного Порядку затверджено форму Акту приймання-передачі об'єкта приватизації, що повертається у державну (комунальну) власність.
Відповідно до пункту 2.12. рішення 24 сесії 7 скликання Харківської міської ради “Про затвердження Положення про приватизацію об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” від 19.12.2018 року № 1382/18, органом приватизації є Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.
Підпунктом 4.1.1.14. пункту 4.1. Розділу 4 Положення про Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням 1 сесії 8 скликання Харківської міської ради “Про затвердження положень виконавчих органів Харківської міської ради 8 скликання” від 09.12.2020 року №7/20 визначено повноваження управління, відповідно до якого управління готує та вносить на розгляд сесій Харківської міської ради питання про повернення до комунальної власності об'єктів приватизації у випадках, передбачених чинним законодавством.
З аналізу вищевикладеного слідує, що рішення суду від 04.08.2020 року у даній справі, за яким боржник повинен вчинити певні дії, а саме повернути територіальній громаді м. Харкова спірні нежитлові приміщення підвалу “І, ІІ загальною площею 70,7 кв.м. в житловому будинку літ. “А-14”, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 165, корпус 1, ставиться в залежність від вчинення певних дій як боржником так і стягувачем в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради шляхом складення відповідного акту приймання-передачі об'єкта приватизації, що повертається у державну (комунальну) власність.
Також суд приймає до уваги, що згідно статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зокрема, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі “East/West Alliance Limited” проти України”, яке набрало статусу остаточного 02.06.2014 р., в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.
У пункті 168 Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити “справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно “суспільний” “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Якщо хоча б одного із цих критеріїв не додержано, Європейський суд з прав людини констатує у такому випадку порушення статті 1 Першого протоколу.
Законність означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон не передбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного”, “публічного” інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися “значною свободою (полем) розсуду”. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип “пропорційності” передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага” передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачає для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар”.
З аналізу вищевикладених норм слідує, втручання державного органу в право особи на мирне володіння майном, яке за наявності вказаних обставин не є виправданим, так як здійснено з порушенням принципів пропорційності, справедливості, рівноваги між інтересами держави та боржника.
Враховуючи вищевикладене, суд дослідивши правові підстави винесення Головного державним виконавцем Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршавою Іринною Яківною постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 65808659 від 21.03.2023 року, дійшов висновку про те, що державним виконавцем в порушення пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження”, статті 19 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини було протиправно винесено оскаржувану постанову про арешт коштів боржника.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
В силу частини 1, частини 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно вимог частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, будь-яких документів та доказів на обґрунтування заперечень проти доводів скаржника державним виконавцем суду надано не було.
Частинами 1, 2, 3 статтею 343 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
При цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
З огляду на вищевикладене, суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на рішення державного виконавця про:
- визнання неправомірною та скасування постанови Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршави Ірини Яківни про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 65808659 від 21.03.2023 року;
- зобов'язання Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршаву Ірину Яківну скасувати постанову про арешт коштів Фізичної особи - підприємця Нагарної Світлани Михайлівни у ВП № 65808659 від 23.03.2023 року.
Відповідно до статті 344 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Скаржник у наданій до суду скарзі, просив суд покладення судових витрат на Основ'янсько - Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), та дозволити скаржниці подати докази щодо розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 232 - 234, 339 - 345 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу (вх. № 9056 від 12.04.2023 року) Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни на рішення державного виконавця - задовольнити.
2. Визнати неправомірною та скасувати постанову Головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршави Ірини Яківни про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 65808659 від 21.03.2023 року.
3.Зобов'язати Головного державного виконавця Основ'янсько -Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршаву Ірину Яківну скасувати постанову про арешт коштів Фізичної особи - підприємця Нагарної Світлани Михайлівни у ВП № 65808659 від 23.03.2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею, а саме 03 травня 2023 року.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку, передбаченому статтями 255-256 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили з врахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Ухвалу підписано 05 травня 2023 року
Суддя О.О. Ємельянова