вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"26" квітня 2023 р. Cправа № 902/308/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.,
За участю представників сторін:
позивача Заматов Р.В., довіреність №79 від 10.12.2023 (в режимі ВКЗ);
відповідача1 не з'явився;
відповідача2 не з'явився;
третьої особи не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" (вул. Васильківська 14, кв. офіс 513, м. Київ, 03040)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" (вул. Данила Галицького, 6Б, м. Вінниця, 21036)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ФАРМІНГ" (вул. Рибальська, буд.13, офіс 4, м. Київ, 01011)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "САТ-АГРО" (вул. Майбороди Дмитра, буд. 6 кб.508 м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 37565654)
про визнання договору недійсним
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ФАРМІНГ" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги №25/07-22/СА від 25.07.2022 укладеного між відповідачами.
Ухвалою суду від 06.03.2023 відкрито провадження у справі №902/308/23 за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "САТ-АГРО" та призначено підготовче засідання на 27 березня 2023.
09.03.2023 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача №б/н від 09.03.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 14.03.2023 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
На визначену судом дату в судове засідання з'явився представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, відповідачі правом участі своїх представників в судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що стверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Суд повідомив представника позивача, що ухвала про відкриття провадження у справі направлена на адресу відповідачів отримана останніми 13.03.2023 та 15.03.2023, а ухвала направлена третій особі не вручена під час доставки 14.03.2023, однак на день розгляду справи від відповідачів відзиву на позовну заяву, пояснень чи будь яких заперечень до суду не надходило.
Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що всі докази подані до суду, а тому просить закрити підготовче провадження та призначити справу для розгляду по суті.
Ухвалою суду від 27.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №902/308/23 для судового розгляду по суті на 26 квітня 2023 року. Крім того, протокольною ухвалою суд задовольнив усне клопотання представника позивача про участь в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
30.03.2023 до суду від відповідача1 надійшов відзив на позовну заяву в якому останній проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.
У визначену судом дату 26.04.2023 в судовому засіданні брав участь представник позивача в режимі ВКЗ, відповідачі та третя особа правом участі своїх представників в судовому засіданні не скористались, про дату час та місце розгляду справи відповідачі повідомлені належним чином що стверджується наявними в справі доказами.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
Крім того, згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, а тому просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 26.04.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
19.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Фармінг" (надалі відповідач2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" укладено Договір про надання послуг.
На виконання умов Договору відповідач2 перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" 2100000,00 грн.
Поряд з тим, ТОВ "Сат-Агро" попередньо оплачені відповідачем2 послуги не надав, що зумовило звернення останнього з позовом до суду.
Так у провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/745/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Фармінг" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" коштів, сплачених за Договором про надання послуг б/н від 19.04.2021, у розмірі 2100000,00 грн та 1051039,50 грн штрафних санкцій у зв'язку невиконанням взятих на себе зобов'язань за даною угодою в частині оформлення та реєстрації прав користування за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Фармінг" на обумовлені сторонами земельні ділянки.
За результатами розгляду заяви ТОВ "Ресурс-Фармінг" від 22.10.2021 судом постановлено ухвалу від 25.10.2021 про залишення без розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Фармінг" у справі №902/745/21 в частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" штрафних санкцій у розмірі 1 051 039,50 грн.
09.11.2021 у вказаній справі ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, яким суд ухвалив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Фармінг" кошти, сплачені за Договором про надання послуг б/н від 19.04.2021, у розмірі 2 100 000,00 грн; а також відшкодування судового збору у розмірі 15750,00 грн.
28.01.2022 судом було видано наказ на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 17.01.2022 з урахуванням ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду.
23.02.2022 у справі №902/745/21 ухвалено додаткове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Фармінг" 40000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
04.04.2022 виданий відповідний наказ.
Ухвалою суду від 08.08.2022 по справі 902/745/21 замінено сторону стягувача - ТОВ "Ресурс-Фармінг" на його правонаступника - ТОВ "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ" у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 28.01.2022 у справі №902/745/21, виданого відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 09.11.2021.
Данною ухвалою встановлено наступні факти.
25.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ФАРМІНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ" було укладено договір про відступлення права вимоги №25/07-22/СА, відповідно до п.п.1.1 якого Первісний кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ФАРМІНГ") передає (відступає) Новому кредиторові (Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ"), а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором про надання послуг б/н від 19.04.2021 року (Основний договір), укладений між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "САТ-АГРО" (Боржник).
У п.п.1.2-1.4 сторони узгодили: станом на час укладення та підписання даного Договору про відступлення права вимоги, розмір вимог Первісного кредитора до Боржника становить 2155750,00 грн, що підтверджено в тому числі рішеннями Господарського суду Вінницької області від 09.11.2021 року та 23.02.2022 року у справі 902/745/21. За цим Договором про відступлення права вимоги до Нового кредитора переходить також право вимагати виконання Боржником зобов'язань за Основним договором в частині сплати Первісному кредитору штрафних санкцій, збитків, у зв'язку із невиконанням або неналежним виконанням Основного договором, а також вимоги, що випливають із Договорів поруки/застави, які укладені між Первісним кредитором та Поручителями/заставодавцями в забезпечення виконання основного зобов'язання - договору про надання послуг б/н від 19.04.2021 року. За цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за Основним Договором, з моменту підписання даного Договору та отримання від Первісного кредитора оригіналів документів, які підтверджують право вимоги.
Згідно п.п.2.1, 2.2 Договору новий кредитор сплачує Первісному кредитору компенсацію за відступлення права вимоги в сумі 50000 грн, на протязі 3-х днів, з моменту підписання даного Договору, шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок Первісного кредитора, або ж шляхом виплати коштів готівкою через касу уповноваженій особі Первісного кредитора. Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту підписання даного договору і не залежить від виконання Новим кредитором п. 2.1. даного Договору. Сторони даного Договору зобов'язуються співпрацювати між собою для забезпечення дотримання усіх положень даного Договору.
Цей Договір є укладеним та набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п.п.4.1 Договору).
Так, на виконання означеного договору 25.07.2022 між сторонами обопільно підписано та скріплено їх печатками Акт приймання - передачі документів до Договору про відступлення права вимоги №25/07-22/СА від 25.07.2022.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ" виконало взяте на себе за договором №25/07-22/СА від 25.07.2022 зобов'язання з перерахування коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ФАРМІНГ", що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру: №6 від 03.08.2022, №7 від 04.08.2022, №8 від 05.08.2022, №9 від 08.08.2022, №10 від 09.08.2022 на загальну суму 50000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що право вимоги за наказом Господарського суду Вінницької області у справі №902/745/21 від 28.01.2022 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" коштів, сплачених за Договором про надання послуг б/н від 19.04.2021, у розмірі 2 100 000,00 грн; судового збору у розмірі 15750,00 грн., та за наказом Господарського суду Вінницької області у справі №902/745/21 від 04.04.2022 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" 40000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ".
В позовній заяві позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що в провадженні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа №902/1302/22, за заявою ТОВ «Агріі Україна» про банкрутство ТОВ "Сат-Агро". В межах справи про банкрутство надійшла заява ТОВ «Ємільчине Агроком» з кредиторськими вимогами до боржника у розмірі 10 427 875, 95 грн., яка складається з двох сум, виниклих на підставі двох різних договорів, а саме у розмірі 2155750,00 грн. і 8272125,95 грн.
ТОВ «Агріі Україна» запросила у арбітражного керуючого документи, для оцінки правомірності виникнення такої великої суми кредиторських вимог. Згідно отриманих документів було встановлено, що сума у розмірі 2155750,00 грн. виникла в зв'язку з укладенням 19.04.2021 між ТОВ "САТ-АГРО" і ТОВ "Ресурс-Фармінг" договору про надання послуг. На підставі якого ТОВ "Ресурс-Фармінг" перерахувала попередню оплату ТОВ "САТ-АГРО" 2,1 млн. грн. за надання послуг у вигляді оформлення договорів оренди земельних ділянок розміром 190 Га. Однак ТОВ "САТ-АГРО" свої зобов'язання не виконало, на підставі чого ТОВ "Ресурс-Фармінг" звернулося до суду з позовом до ТОВ "САТ-АГРО".
Рішенням Господарського суду Вінницькоїобласті від 09.11.2021 у справі № 902/745/21, позов ТОВ "Ресурс-Фармінг" задоволено повністю та стягнуто з ТОВ "САТ-АГРО" кошти у розмірі 2 100 000,00 грн та відшкодування судового збору у розмірі 15750,00 грн. Крім того, додатковим рішенням від 23.02.2022 у вказаній справі суд ухвалив стягнути ТОВ "САТ-АГРО" на користь ТОВ "Ресурс-Фармінг" 40000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. На виконання рішення та додаткового рішення видано Накази.
Між ТОВ "Ресурс-Фармінг" і ТОВ «Ємільчине Агроком» 25.07.2022 було укладено договір про відступлення права вимоги № 25/07-22/СА.
Ухвалою суду від 08.08.2022 по даній справі замінено сторону стягувача - ТОВ "Ресурс-Фармінг" на його правонаступника - ТОВ "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Вінницької області виданого відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 09.11.2021, в зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги № 25/07-22/СА від 25.07.2022.
За твердженням позивача, оскільки ТОВ «Ємільчине Агроком» уклавши договір відступлення права вимоги за договором про надання послуг, набуло право одержання прибутку в розмірі 2105750 грн., у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається (2155750 грн.) та ціною вимоги, що передбачена договором відступлення вимоги (50 000 грн.) тому розмір дисконту складає 2105750 грн. Окрім суми дисконту ТОВ «Ємільчине Агроком» отримало право стягнення штрафних санкцій, збитків, а також із договорів поруки і застави.
З огляду на викладене позивач вважає, що договір відступлення права вимоги є договором факторингу, який може бути укладено лише банківською або фінансовою установою, а оскільки ТОВ «Ємільчине Агроком» банківською або фінансовою установою не являється даний договір про відступлення права вимоги не відповідає чинному законодавству України, у зв'язку з чим повинен бути визнаний недійсним.
На думку позивача, порушення його прав оскаржуваним договором полягає у тому, що ТОВ «Агріі Україна» є конкурсним кредитором по справі про банкрутство ТОВ "Сат-Агро". У процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотриманні цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізація та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.
Позивач стверджує, що ОСОБА_1 була учасником ТОВ "Сат-Агро", в подальшому 16.02.2022 була введена до органу управління ТОВ "Ємільчине Агроком", а 23.02.2023 була виведена з органу управління ТОВ "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ". На момент укладання договору відступлення права вимоги, ОСОБА_1 мала юридичний вплив на прийняття рішень як в ТОВ "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ" так і в ТОВ «Сат-Агро». Ця обставина вказує на пов'язаність юридичних осіб і дає можливість вказати, що ОСОБА_1 (якій належить ТОВ "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ") викупила борг у ОСОБА_1 (в особі ТОВ «Сат-Агро») і зловживаючи своїм правом, намагається недобросовісно легалізувати наявність заборгованості перед боржником, які їй же і належить.
З огляду на те, що позивач є кредитором у справі 908/626/22 про банкрутство ТОВ "САТ-АГРО", результати розгляду позову у даній справі мають безпосередній вплив на права та інтереси ТОВ «Агріі Україна», оскільки результат прийнятого рішення у цій справі безпосередньо впливає на формування конкурсної маси боржника, а отже, і розміру задоволення вимог кредиторів.
У відзиві на позовну заяву відповідач1 проти задоволення позову заперечує зазначаючи, що спірний договір про відступлення права вимоги відповідає вимогам статей 512. 513, 514 ЦК України та є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, а отже, відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання його недійсним. Договір про відступлення права вимоги укладений стосовно вимоги про виконання зобов'язань що випливають із господарського договору, який не є кредитним договором, не пов'язаний із валютним регулюванням.
Крім того, на переконання відповідача, доводи позовної заяви, про те, що ОСОБА_1 , яка була у складі учасників ТОВ «САТ-АГРО», 16.02.2022 року була введена до складу органів управління ТОВ «Ємільчине Агроком», є надуманими із наступних підстав.
Так, ОСОБА_1 , дійсно була учасником ТОВ «САТ-АГРО» в період з лютого 2021 року по 24.12.2021 року. В подальшому, ОСОБА_1 , вибула із складу учасників ТОВ «САТ-АГРО» у зв'язку із набуттям ТОВ «РОЯР ЛЮВІ ФІНАНС» права на частку в розмірі 100% частки в статутному капіталі ТОВ «САТ-АГРО».
16.02.2022 року ОСОБА_1 , була призначена комерційним директором ТОВ «ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ» та отримала право підпису документів, однак жодних документів від імені ТОВ «ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ» в тому числі, які стосувались взаємовідносин між ТОВ «Ємільчине Агроком» та ТОВ «САТ-АГРО» та ТОВ «РЕСУРС-ФІНАНС» не підписувала за весь час роботи.
При цьому, зазначені обставини жодним чином не впливають на дійсність чи недійсність договору про відступлення права вимоги №25/07-22/СА від 25.07.2022 року.
В даному випадку, ОСОБА_1 не підписувала жодного документу як представник чи уповноважена особа ТОВ «Ємільчине Агроком» із ТОВ «РЕСУРС-ФАРМІНГ», та участі у прийнятті рішення про укладення такого договору також не брала.
Також відповідач звертає увагу суду на те, що оспорюваний договір був укладений між Відповідачами, а Позивач не є стороною у вказаному правочині і права Позивача, таким договором ніяким чином не порушуються. Навіть якщо уявити, що такий договір про відступлення права вимоги буде визнаний недійсним, чи вплине це на права та інтереси Позивача, оскільки за у мови задоволення позову, право вимоги повернеться до іншого Відповідача.
З огляду на викладене відповідач1 просить відмовити в задоволенні даного позову.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача1, надаючи оцінку спірним правовідносинам та порушеному праву позивача, суд виходив із наступного.
Відповідно до положень ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.
Частинами 3, 4 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Разом з цим в статті 1077 Цивільного кодексу України визначено поняття договору факторингу, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 зазначено, що ознаками договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 вказала на те, що якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Суд зазначає, що з умов оспорюваного договору відступлення права вимоги №25/07-22/СА від 25.07.2022 вбачається , що Первісний кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ФАРМІНГ") передає (відступає) Новому кредиторові (Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ"), а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором про надання послуг б/н від 19.04.2021 року (Основний договір), укладений між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "САТ-АГРО" (Боржник).
У п.п.1.2-1.4 сторони узгодили: станом на час укладення та підписання даного Договору про відступлення права вимоги, розмір вимог Первісного кредитора до Боржника становить 2155750,00 грн, що підтверджено в тому числі рішеннями Господарського суду Вінницької області від 09.11.2021 року та 23.02.2022 року у справі 902/745/21. За цим Договором про відступлення права вимоги до Нового кредитора переходить також право вимагати виконання Боржником зобов'язань за Основним договором в частині сплати Первісному кредитору штрафних санкцій, збитків, у зв'язку із невиконанням або неналежним виконанням Основного договором, а також вимоги, що випливають із Договорів поруки/застави, які укладені між Первісним кредитором та Поручителями/заставодавцями в забезпечення виконання основного зобов'язання - договору про надання послуг б/н від 19.04.2021 року. За цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за Основним Договором, з моменту підписання даного Договору та отримання від Первісного кредитора оригіналів документів, які підтверджують право вимоги.
Згідно п.п.2.1, 2.2 Договору новий кредитор сплачує Первісному кредитору компенсацію за відступлення права вимоги в сумі 50 000 грн, на протязі 3-х днів, з моменту підписання даного Договору, шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок Первісного кредитора, або ж шляхом виплати коштів готівкою через касу уповноваженій особі Первісного кредитора. Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту підписання даного договору і не залежить від виконання Новим кредитором п. 2.1. даного Договору. Сторони даного Договору зобов'язуються співпрацювати між собою для забезпечення дотримання усіх положень даного Договору.
Крім того, п. 2.6. Договору визначено, що Сторони даного Договору підтверджують, що Первісний кредитор за вказаним Договором не отримує жодних фінансових послуг та Новий кредитор не отримує жодної плати, пов'язаної із наданням таких послуг за цим Договором, а кошти що сплачуються Новим кредитором Первісному кредитору на виконання умов даного Договору, є виключно компенсацією за відступлення права вимоги. Невиконання Боржником зобов'язань за Основним договором перед Новим кредитором не є підставою для повернення Новому кредитору сплаченої за цим Договором компенсації
Факт приймання - передачі документів до Договору про відступлення права вимоги №25/07-22/СА від 25.07.2022 та здійснення оплати Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ" 50 000,00 грн Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ФАРМІНГ" встановлені Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.08.2022 по справі 902/745/21 якою замінено сторону стягувача - ТОВ "Ресурс-Фармінг" на його правонаступника - ТОВ "ЄМІЛЬЧИНЕ АГРОКОМ" у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 28.01.2022 у справі №902/745/21, виданого відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 09.11.2021.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
За змістом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2021 року по справі №904/2604/14, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Така позиція суду відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1345/17 від 03.07.2018 року.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.10.2020 року по справі № 5004/1694/11, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Твердження позивача, що оскільки ТОВ «Ємільчине Агроком» уклавши договір відступлення права вимоги за договором про надання послуг, набуло право одержання прибутку в розмірі 2105750 грн., у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається (2155750 грн.) та ціною вимоги, що передбачена договором відступлення вимоги (50 000 грн.) тому розмір дисконту складає 2105750 грн. Окрім суми дисконту ТОВ «Ємільчине Агроком» отримало право стягнення штрафних санкцій, збитків, а також із договорів поруки і застави, судом оцінюються критично з огляду на наступне.
Як зазначалось вище винагорода фактора - це оплата клієнтом наданої фактором фінансової послуги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 зазначено, що ознаками договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені статтею 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 517 ЦК України).
Тобто, відступлення права вимоги (цесія) за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Договір відступлення права вимоги може бути як оплатним, так і безоплатним.
Дослідивши зміст договору відступлення, що оскаржується, суд приходить до висновку, що він був укладений у відповідності до норм чинного законодавства та згідно з волевиявленням сторін.
Так, судом встановлено, що при укладенні спірного договору сторони належним чином досягли згоди з усіх істотних умов для відступлення права вимоги, відобразивши їх у тексті договору, у тому числі щодо предмету зобов'язання, яке відступається; вартості відступлених прав вимоги; передачі документів, що підтверджують право вимоги; щодо порядку розрахунків; взаємних прав та обов'язків сторін, тощо.
Також судом враховано, що положеннями цивільного закону, що регулюють відносини заміни кредитора у зобов'язанні, не передбачено обов'язкової умови щодо отримання первісним кредитором економічних благ (прибутку) у зв'язку із відступленням права вимоги за договором.
Крім того, суд наголошує на тому, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, доводи позивача про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, за якими вчинено фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України визнаються судом безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом вказаного вище оспорюваного договору, Позивач не є стороною цього правочину, однак звернувшись із позовом у цій справі до суду про визнання відповідного договору недійсним, зазначає що являється заінтересованою особою.
Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 року у справі № 912/2007/18, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
За твердженням позивача, порушення його прав оскаржуваним договором полягає у тому, що ТОВ «Агріі Україна» є конкурсним кредитором по справі про банкрутство ТОВ "Сат-Агро". У процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотриманні цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізація та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.
Разом з тим, суд не може погодитись з твердженнями позивача, що оспорюваний договір відступлення права вимоги якимось чином впливає на формування конкурсної маси, її реалізація та задоволення вимог кредиторів, оскільки провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Разом з тим, в даному випадку оспорюваним правочином замінено одного кредитора іншим, при цьому заборгованість боржника ні яким чином не змінилась, а ні вбік збільшення, ані вбік зменшення.
З огляду на викладене, суд погоджується з твердженнями першого відповідача про те, що позивачем у позовній заяві не доведено, які саме права позивача порушуються, яким чином зміниться конкурсна маса і її реалізація в результаті заміни одного кредитора іншим без зміни розміру кредиторських вимог до боржника і яким чином права позивача порушені в результаті укладення спірного Договору між відповідачами.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23).
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачами не порушено прав позивача, оскільки останнім не доведено перед судом належними та допустимими доказами, що його право як кредитора в справі про банкрутство на момент укладення Договору відступлення права вимоги між відповідачами якимось чином порушено та не до ведено що оспорюваний договір є договором факторингу, а тому вимога позивача про визнання недійсним Договору є неправомірною, необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
В зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та витрат на правничу допомогу у відповідності до ст. 129 ГПК України, залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231-233, 238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Понесені судові витрати за подання позовної заяви та витрати на правничу допомогу залишити за позивачем.
3. Примірник повного судового рішення надіслати відповідачам та третій особі рекомендованим листом та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - 38948033_2830219811@mail.gov.ua , 2830219811@mail.gov.ua .
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 05 травня 2023 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу1 (вул. Данила Галицького, 6Б, м. Вінниця, 21036)
3 - відповідачу2 (вул. Рибальська, буд.13, офіс 4, м. Київ, 01011)
4 - третій особі (вул. Майбороди Дмитра, буд. 6 кб.508 м. Вінниця, 21036)