Дата документу 04.05.2023
Справа № 501/4157/21
2/501/322/23
24 квітня 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючої судді - Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідачів:
1 Головного управління Національної поліції України в Одеській області
2 Прокуратури Одеської області,
3 Управління Державної казначейської служби в Одеській області
предмет та підстави позову: про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
ухвалив рішення про наступне та
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 01.11.2021 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовною заявою до Головного управління національної поліції України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб національної поліції (а.с.1-2 т.1), згідно якого просить суд зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області відшкодувати моральну шкоду в сумі 300 000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що в липні 2017 слідчою Чорноморської поліції Король йому (позивачу) була оголошена підозра за ознаками статті 125 КК України.
Фальсіфікація матеріалів провадження здійснювалась слідчими, за узгодженням з посадовими особами Головного управління Національної поліції України в Одеській області та національної поліції.
Процесуальне керівництво, в подальшому обвинувачення в суді здійснювали прокурори Чорноморської прокуратури, обласної прокуратури.
У вересні 2021 позивач випраданий вироком Одеського апеляційного суду.
Позивач стверджує в позові, що він був перебував під слідством та судом 50 місяців, був зобов'язаний з'являтись на суди, слідчі дії, допити, терпів ганьбу від сусідів, терпів статус підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, образи, тощо.
Посилаючись на ст.130 КПК України, ст.ст.1, 13, 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», звернувся до суду з відповідним позовом.
ОСОБА_1 02.11.2021 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовною заявою до Прокуратури Одеської області, Управління Державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб національної поліції (а.с.20-21 т.1), згідно якого просить суд зобов'язати Прокуратуру Одеської області відшкодувати моральну шкоду в сумі 300 000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що в липні 2017 слідчою Чорноморської поліції Король йому (позивачу) була оголошена підозра за ознаками статті 125 КК України.
Фальсіфікація матеріалів провадження здійснювалась слідчими, за узгодженням з посадовими особами Головного управління Національної поліції України в Одеській області та національної поліції.
Процесуальне керівництво, в подальшому обвинувачення в суді здійснювали прокурори Чорноморської прокуратури, обласної прокуратури.
В вересні 2021 позивач випраданий вироком Одеського апеляційного суду.
Позивач стверджує в позові, що він був перебував під слідством та судом 50 місяців, був зобов'язаний з'являтись на суди, слідчі дії, допити, терпів ганьбу від сусідів, терпів статус підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, образи, тощо.
Посилаючись на ст.130 КПК України, ст.ст.1, 13, 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», звернувся до суду з відповідним позовом.
Позивач ОСОБА_1 01.12.2021 надав до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.35 т.1), згідно якої просить суд зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області відшкодувати моральну шкоду в сумі 325 000,00 грн.
Позивач ОСОБА_1 01.12.2021 надав до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.37 т.1), згідно якої просить суд зобов'язати Прокуратуру Одеської області відшкодувати моральну шкоду в сумі 325 000,00 грн.
Представник Одеської обласної прокуратури 26.12.2021 надав до суду відзив на позов (а.с.46-49 т.1), просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на те, що наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування в тому числі, який заявлено позивачем, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності з наданням відповідних доказів щодо розміру заподіяної шкоди.
Також, представник відповідача вказує у відзиві, що суб'єктом відповідальності у справах наведеної категорії є Держава, через що обласна прокуратура не є юридичною особою, яка особисто відповідає за зобов'язаннями держави Україна. Одеська обласна прокуратура протиправних дій відносно позивача не вчиняла, через що вимога про зобов'язання саме Прокуратури Одеської області відшкодувати позивачу моральну шкоду не підлягає задоволенню, прокуратура Одеської області не є належним відповідачем у справі.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області 31.12.2021 надав до суду відзив на позов (а.с.82-87 т.1), просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що:
- у разі задоволенні позовних вимог при обрахунку розміру моральної шкоди суд має брати до уваги розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки відповідно до Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат;
- позивач обмежується лише загальними посиланнями, що внаслідок дій органів досудового розслідування, які були здійснені з метою розслідування злочину йому було завдано моральної шкоди і не надає суду жодних доказів про її наявність, також доказів на підтвердження здійснення у відношенні нього фізичний та психічний вплив та в чому він виражався позивач не надає;
- з розрахунком розміру моральної шкоди неможливо погодитись, оскільки він складений позивачем на власний розсуд та виходячи з його внутрішніх переконань, розмір моральної шкоди є необґрунтовано завищеним;
- позивачем не надано доказів на підствердження того, що саме внаслідок дій посадових осіб відповідачів йому була завдана моральна шкода, тощо.
Представник Головного управління Національної поліції України в Одеській області надав до суду відзив на позовну заяву (а.с.98-103 т.1), просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що:
- твердження позивача про заподіяння моральної шкоди необґрунтовані;
- позивачем не доведено причинно наслідкового зв'язку між діями ГУНП в Одеській області і тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилається позивач, а також, що погіршення стану здоров'я позивача пов'язане саме з розглядом різноманітних справ в судах адміністративної юрисдикції;
- розмір моральної шкоди необґрунтовано завищено;
- при встановленні факту заподіння моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, тощо.
Позивач 11.01.2021 надав до суду відповідь на відзив (а.с.108 т.1), просить суд задовольнити позов у сумі 650 000,00 грн.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Смирнова В.В. від 05.11.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с.13 т.1).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Смирнова В.В. від 05.11.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с.32 т.1).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Смирнова В.В. від 19.11.2021 об'єднано в одне провадження цивільну справу №501/4157/21, за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб національної поліції та цивільну справу № 501/4159/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до прокурора Одеської області, Управління Державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб національної поліції (а.с.16 т.1).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Смирнова В.В. від 07.06.2022 відведено суддю від розгляду даної цивільної справи (а.с.139 т.1).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 13.06.2022 справу розподілено на розгляд судді Петрюченко М.І. (а.с.142 т.1).
Ухвалою судді Петрюченко М.І. від 16.06.2022 справу прийнято до свого провадження (а.с.144 т.1).
Ухвалами Іллічівського міського суду від 14.07.2022, від 14.11.2022 в задоволенні клопотань представника відповідача Головного управління Національної поліції України в Одеській області про проведення судового засідання режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи https://vkz.court.gov.ua - відмовлено (а.с.155-156, 220-221 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 18.07.2022 зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб національної поліції до вирішення питання про відвід (а.с.159-160 т.1).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Смирнова В.В. від 21.07.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Петрюченко М.І. (а.с.167 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 29.07.2022 поновлено провадження у справі (а.с.175 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 06.09.2022 визнано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Петрюченко М.І. від 16.08.2022 року зловживанням процесуальними правами. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Петрюченко М.І. від 16.08.2022 року залишено без розгляду (а.с.192-194 т.1).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.10.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського міського суду від 06.09.2022 про залишення без розгляду заяви про відвід судді повернуто скаржнику (а.с.200-201 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 31.10.2022 призначено розгляд справи (а.с.207 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 13.12.2022 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.233 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 06.04.2023 поновлено судовий розгляд даної цивільної справи (а.с.19 т.2).
Окремо суд звертає увагу щодо участі в судових засіданнях відповідачів, їх представників, їх викликів (повідомлень) в судові засідання.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
В матеріалах справи містяться докази, в яких відповідачі (їх представники) належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду справи, їх повідомлення здійснювалось з дотриманням процесуального законодавства (а.с.39, 112, 117, 120-121, 123-125,133-135, 146-148, 176-179, 207-212, 225-230, 234-239, 246-250 т.1; а.с.1-6, 8-16, 22-33т.2).
Разом з тим, представники відповідачів в судові засідання не з'являлися та на адресу суду надходили клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.109, 126-128 т.1).
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, представники сторін надавали до суду заяви про відкладення розгляду справи, тому судові засідання відкладались, в них оголошувались перерви.
Разом з тим, сторони по справі до суду не з'явилися, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів наявних в матеріалах даної цивільної справи з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
Якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з'явились до судового засідання.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд звертає увагу, що провадження в цій справі відкрито ще 05.11.2021 (існує тривалий розгляд справи), тому з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі представників відповідачів на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що слідчим відділом Чорноморського ВПА Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016160160001350 від 15.10.2016 відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР від 12.10.2016 (а.с.50 т.1).
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 20.08.2016, приблизно о 17.30 год у дворі будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільну небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно наніс малолітньому потепілому ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 один удар долонею правої руки по обличчю, а саме по щоці з лівого боку. Від отриманого удару потерпілий почав падати на правий бік, однак його піймала невстановлена особи. Внаслідок нанесеного удару потерпілому спричинено фізичного болю, але тілесних ушкоджень не заподіяно.
На підставі зібраних доказів, 20.09.2017 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України (а.с.51 т.1).
Відносно ОСОБА_3 01.07.2019 змінено обвинувачення у кримінальному провадженні (а.с.61-65 т.1).
Вироком Іллічівського міського суду від 08.07.2020, який залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2021 ОСОБА_1 виправдано у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст.125 КК України, виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (а.с.52-60, 66-72 т.1).
ІV. Оцінка Суду.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 11 ЦК України регламентовано підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі.
У статті 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено правовий висновок про те, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Згідно з п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Як передбачено ст.2 вказаного Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у ряді випадків, у тому числі: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.3 цього Закону у наведених в статті 1 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина 6 статті 4 вказаного Закону).
У положеннях ч.ч.2, 3 ст.13 цього Закону зазначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Також, у п.2 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41, йдеться про те, що вищевказаний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, поновлення порушених у зв'язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов'язані з цим обов'язки зазначених органів.
Виходячи з вимог п.17 вказаного вище Положення, передбачене частиною 5 ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Крім того, як роз'яснив з цього приводу Пленум Верховного Суду України у п.14 Постанови «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.
Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Верховним Судом України підтверджено можливість звернення особи з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: «Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга №33470/03, §82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня)».
Позиція Європейського Суду з прав людини з приводу відшкодування моральної шкоди є такою, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Виходячи з аналізу вищенаведеного законодавства стосовно відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду, з роз'яснень щодо застосування цього законодавства, практики Європейського Суду з прав людини, враховуючи обставини справи, беручи до уваги, що початковим моментом реалізації функції обвинувачення є акт повідомлення особи про підозру, ОСОБА_1 повідомлено про підозру 20.09.2017 (а.с.51 т.1), Вироком Іллічівського міського суду від 08.07.2020, який залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2021 ОСОБА_1 виправдано у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст.125 КК України, виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (а.с.52-60, 66-72 т.1), а тому суд приходить до переконання, що позивач має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.
Зокрема, він перебував під слідством та судом протягом 48 місяців та 3 дні. У результаті незаконного перебування під слідством та судом позивач переніс душевні страждання, зазнав моральних втрат, був позбавлений можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків.
При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідачів про те, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку заподіяння йому моральної шкоди, оскільки така шкода є очевидною. Позивач безпідставно перебував під слідством і судом, що не могло не вплинути на його душевний стан і спосіб життя. Сам факт безпідставного перебування позивача під слідством і судом доведений. І внаслідок цього він зазнав моральної шкоди.
Аналізуючи вищезазначені обставини в даній справі, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, суд приходить до висновку про захист порушеного права позивача саме в обраний ним спосіб, з врахуванням правових підстав, визначених ст.1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Разом з тим, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.
Як зазначалося, розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом, виходячи з такого розміру мінімальної зарплати, що діє на час розгляду справи.
При цьому Верховний Суд у постанові №468/901/17-ц від 04 грудня 2019 року зробив наступний правовий висновок: «Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».
Суд, визначаючи мінімальний розмір моральної шкоди виходить з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Станом на дату ухвалення даного рішення, розмір мінімальної заробітної плати становить 6500 гривень.
З урахуванням обставин справи, виходячи з обсягу душевних страждань позивача, характеру немайнових втрат, яких він зазнав, наявності вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи з засад виваженості, розумності, справедливості, враховуючи положення ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд приходить до переконання, що достатнім і справедливим розміром відшкодування позивачу моральної шкоди є розмір, визначений, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати станом на дату ухвалення судового рішення, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, з розрахунку за 48 місяців та 3 дня, а саме 312 000 гривень за рахунок державного бюджету України.
Однак, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи із загальних засад розумності та справедливості, на думку суду, найбільш об'єктивною та такою, що може компенсувати заподіяну позивачу моральну шкоду, яку необхідно стягнути на користь позивача є сума у розмірі 40 000,00 гривень.
Поряд з цим суд не вважає обгрунтованою вимогу позивача про стягнення суми моральної компенсації у сумі по 325 000,00 грн. з Головного управління Національної поліції України в Одеській області та Прокуратури Одеської області з кожного у рівних долях (всього 650 000,00 грн.), оскільки учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
У правовій позиції Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №521/10640/15-ц зазначено, що відповідно до вимог статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна, шляхом списання казначейством України із державного бюджету як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
При цьому суд враховує, що моральна шкода, завдана органом досудового розслідування, є підставою для настання цивільної відповідальності за завдану шкоду саме для держави, а тому зазначені кошти мають бути стягнути саме з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі статті 1176 ЦК України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Крім того, суд звертає увагу, що розмір моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого, а позивачем належними, допустимими та достатніми доказами не доведено надмірного втручання в його конвенційні права, що може зумовити стягнення на відшкодування завданої моральної шкоди, у розмірі, який заявлений позивачем (всього 650 000,00 грн.).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення предмета та підстав спору, змісту позовних вимог є правом заявника.
ОСОБА_1 звернувся до суду зі позовами про стягення суми матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в позовному порядку з визначенням відповідачів, просить суд зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області та Прокуратуру Одеської області відшкодувати моральну шкоду в сумі по 325 000,00 грн. з кожного.
Пунктом 4, 5 частини 3 ст.175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Суд звертає увагу на те, що Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а надає право позивачу вільно викладати зміст своїх вимог, які можуть бути уточнені під час попереднього розгляду справи.
Загалом, встановлення належності сторін (зокрема, відповідачів) й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд наділений повноваженнями за клопотанням відповідного учасника справи, не припиняючи розгляду справи, залучити до участі у справі належного відповідача, чи належну заінтересовану особу.
Відповідно до Висновку Великої Палати ВС (постанова від 6 квітня 2021 у справі № 910/10011/19), звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому суд враховує, що відповідно до висновку Верховного Суду в постанові по справі №346/5428/17 від 10.11.2021, за положеннями ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
При цьому держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона. Одночасно кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
В даному випадку, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди) та відповідні вимоги, повязані з відшкодуванням шкоди за рахунок держави, натомість задоволення будь-якої з вимог, заявлених позивачем, не призведе до захисту його прав, що є самостійною підставою для відмови в його заяві.
Зазначене свідчить про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх оспорюваних прав, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Управління Державної казначейської служби в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області М.І.Петрюченко