Номер провадження: 22-ц/813/4910/23
Справа № 523/8263/20
03.05.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Орловської Н.В.,
суддів Приходько Л.А.,
Пузанової Л.В.
секретар Зєйналова А.Ф.к.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеса від 19 грудня 2022 року по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Юридичний департамент Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта,
01 червня 2020 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому зазначила про порушення відповідачем прав позивача, як власника земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.
Позивач вказує, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2019 року № 406 ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею: 57,0 кв.м. В подальшому, 21.12.2019 року ОСОБА_1 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації здійснила реєстрацію змін, а саме: «квартиру, об'єкт житлової нерухомості - змінено на нежитлове приміщення, загальну площу 57, 0 кв.м. змінено на загальну площу - 82, 3 кв.м., адресу змінено з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_2 ».
За позицією позивача, проведення незаконної реконструкції квартири АДРЕСА_3 відбулось за рахунок земель комунальної власності територіальної громади, які будь-яким особам у власність та/або користування не передавались.
Крім того, Декларація про готовність об'єкта до експлуатації не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки реконструкція об'єкта за адресою АДРЕСА_2 відбулась зі змінами геометричних розмірів фундаментів у плані та за рахунок земельної ділянки територіальної громади, яка не виділялась для цієї мети. Так, загальна площа квартири до реконструкції становила 57,0 кв.м., а площа реконструйованої квартири становить 82,3 кв.м., що свідчить про її незаконне збільшення на 25,3 кв.м.
Вважаючи, що здійснена відповідачем реконструкція квартири є самочинним будівництвом, а декларація про готовність об'єкта до експлуатації та рішення про реєстрацію відповідних змін у праві власності ОСОБА_1 є незаконними, тому Одеська міська рада просила суд:
-скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19.11.2019 року № ОД 141193232247 «Реконструкція квартири АДРЕСА_4 , нежитлове приміщення №180», зареєстрованої управлінням державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради;
-скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію змін розділу від 21.12.2019 року № 50378813, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , та є підставою для скасування зміни розділу у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1777018451101);
-зобов'язати ОСОБА_1 за власний рахунок привести об'єкт за адресою: АДРЕСА_2 до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови до квартири загальною площею 25,3 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці територіальної громади міста Одеси;
-стягнути з відповідача на користь Одеської міської ради судовий збір у розмірі: 8408, 00 грн.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2022 року позовні вимоги Одеської міської ради задоволено в повному обсязі.
Вказане рішення мотивовано тим, що самочинна прибудова до квартири, що знаходиться на першому поверсі, проведена відповідачем за рахунок земель комунальної власності без надання та затвердження в установленому законом порядку проектної та відповідної дозвільної документації на будівництво, тому таке будівництво вважається самочинним та тягне за собою відповідальність відповідно до діючого законодавства. Земельна ділянка, яка перебуває у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради - не відводилась відповідачеві у власність чи оренду, оскільки Одеська міська рада не приймала жодних рішень щодо її використання. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що самовільно зайнята земельна ділянка, на якій розташований самочинно реконструйований об'єкт нерухомості, підлягає звільненню за рахунок відповідача, шляхом знесення самочинної прибудови до квартири.
Оскільки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не набуто право власності на реконструйоване приміщення (квартира), а декларація про готовність об'єкта до експлуатації містить, в собі недостовірні відомості в частині фактичних розмірів приміщення, площа якого змінилась за рахунок земель комунальної власності, тобто земель загального користування (прибудинкова територія), тому враховуючи постанову Великої палати Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 815/5256/15 та постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17.06.2020 року у справі № 220/828/17, суд дійшов висновку, що скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а також скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту прав позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що вимога про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19.11.2019р. №ОД141193232247 пред'явлена до неналежного відповідача, оскільки суб'єктом владних повноважень, до відання якого належать реєстрація такої декларації, є Управління ДАБК Одеської міської ради. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вимоги про скасування реєстрації декларації, тому вважає, що вони також не підлягають задоволенню.
Крім того зазначає, що Одеською міською радою не доведено обґрунтованість вимог щодо визнання прибудови самочинним будівництвом та можливості його знесення без пошкодження конструкції споруди в цілому, оскільки в матеріалах справи відсутні докази істотного порушення відповідачем будівельних норм і правил, зокрема висновок відповідної експертизи. Скаржник вважає, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливо лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Апелянт звертає увагу, що досліджений судом першої інстанції Акт огляду земельної ділянки відділу самоврядного контролю за дотриманням земельного законодавства департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 18.10.2019 року не може бути належним доказом порушення вимог земельного законодавства, оскільки законом визначено порядок та підстави виявлення таких порушень шляхом проведення відповідних перевірок. Натомість, позивачем не надано доказів проведення такої перевірки та встановлення будь-яких порушень з боку відповідача.
Також позивачем не доведено факт порушення його прав, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу Одеська міська рада доводи скаржника не визнає, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 19.12.2022р. залишити без змін.
Позивач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018р. у справі №127/93/17-ц дійшла висновку, що належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації є замовник будівництва (особа, на користь якої така декларація зареєстрована), а тому вважає довід ОСОБА_1 щодо неналежності її, як відповідача, необґрунтованим.
Щодо посилання скаржника не те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, то позивач зазначає, що обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт будівництва підлягає у випадках, якщо такий об'єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
Позивач наголошує, що підставою звернення до суду є саме звільнення самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки, власником якої є Одеська міська рада, а тому розташований на ній самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню в обов'язковому порядку.
Щодо відсутності експертизи в даній справі, то позивач вважає, що наявні в матеріалах справи докази дають можливість встановити обставини справи, а тому відсутні підстави проведення експертизи.
Також позивач не погоджується з доводом скаржника щодо неналежності Акту огляду земельної ділянки від 18.10.2019 року, як доказу порушення відповідачем вимог земельного законодавства, оскільки Департамент комунальної власності Одеської міської ради на момент складання такого акту був уповноваженим виконавчим органом на проведення відповідних перевірок.
Відповідач та її представник в судове засідання, призначене на 03.05.2023р., не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
03 травня 2023 року представником відповідача адвокатом Данилюком І.О. надано до суду клопотання про відкладення розгляду справи з підстав наявності у нього симптомів гострого вірусного захворювання, а саме хвороби коронавірусу, що підтверджується результатами дослідження лабораторії від 03.05.2023р.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Наведена норма свідчить, що справедливий та своєчасний розгляд спорів судами є нерозривними поняттями, а комплексне дотримання судами цих вимог сприяє утвердженню верховенства права у суспільстві.
Згідно ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В обґрунтування поважності причин неявки в дане судове засідання представник апелянта адвокат Данилюк І.О. посилається на наявність у нього симптомів вірусного захворювання, на підтвердження чого надає результати досліджень лабораторії «Сінєво» від 03.05.2023р.
Надаючи правову оцінку зазначеній заявником причині неявки на предмет її поважності, апеляційний зазначає наступне.
ЦПК України не містить визначення поняття «поважних» причини неявки в судове засідання. Отже, вказане поняття є оціночним та має тлумачитись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин.
Разом з тим, поважними слід розуміти такі обставини, які об'єктивно перешкоджали чи унеможливлювали прибуття особи в судове засідання, а також умови, за яких така особа не могла реалізувати своє право на участь в судовому засіданні в іншій формі, зокрема дистанційно в режимі відеоконференції, або викласти свої доводи чи заперечення письмово.
Апеляційний суд звертає увагу, що справа призначалася до розгляду неодноразово.
В попереднє судове засідання, призначене на 12 квітня 2023 року, представник апелянта адвокат Данилюк І.О. також не прибув, надавши клопотання про відкладення розгляду справи з підстав наявності у нього симптомів вірусного захворювання, на підтвердження чого надав результат лабораторного дослідження.
З метою забезпечення права представника апелянта на участь у судовому засіданні, колегією суддів було враховано вказані обставини та для надання можливості заявнику звернутися за медичною допомогою відкладено розгляд справи на три тижні.
В судове засідання, призначене на 03 травня 2023 року представник апелянта також не прибув, повторно надавши результати лабораторних досліджень на підтвердження поважності причин своєї неявки.
Колегія суддів наголошує, що суд не наділений повноваженнями надавати оцінку результатам медичних лабораторних досліджень та визначати за їх даними стан здоров'я особи, її працездатність тощо. Вказані повноваження належать до компетенції медичних установ (закладів) або фахівців у галузі медицини, які уповноважені за наявності відповідних підстав оформлювати листки непрацездатності, що було б належним доказом неможливості прибуття особи в судове засідання.
Враховуючи, що представником апелянта не надано належних доказів на підтвердження об'єктивної неможливості прибуття в судове засідання, а також не використано право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, тому з огляду на належне повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи суд вважає відсутніми підстави для визнання причин неявки заявника поважними та, як наслідок, вважає можливим розглянути справу за його відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши на основі встановлених фактів і обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та положень ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі продажу від 01.03.2019р. ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57 кв.м, із яких житлова - 30,2 кв.м. (а.с.37-40)
21.12.2019р. у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесені зміни щодо вказаного об'єкту нерухомості та зазначається, що загальна площа квартири становить 82,3 кв.м. (а.с.19-20)
Із матеріалів реєстраційної справи вбачається, що підставою внесення змін є вказаний договір купівлі-продажу квартири від 1.03.2019р; технічний паспорт, виданий 02.12.2019р. ТОВ “Архекспертбуд”; декларація про готовність об'єкту до експлуатації серія та номер ОД14193232247, видана 19.11.2019 Управлінням ДАБК ОМК. (а.с.99-133)
Відповідно до акту огляду земельної ділянки від 19.10.2019р. встановлено, що земельна ділянка за місцем знаходження приміщення 180 в будинку АДРЕСА_5 є прибудинковою територією багатоквартирного будинку загального користування, частина якої площею 30 кв.м використана під розміщення вказаної прибудови першого поверху. (а.с.21-22)
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 19.11.2019р. зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за №ОД061191700548 за об'єктом: «Реконструкція квартири АДРЕСА_6 ; Державний класифікатор будівель та споруд 1220.9, подана замовником - ОСОБА_1 (а.с.29-34)
Згідно Декларації про готовність до експлуатації в розділі про об'єкт зазначається про реконструкцію квартири АДРЕСА_3 під нежитлове приміщення без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані. Приміщення для конторських та адміністративних цілей, загальна площа 82,30 кв.м, із яких: основна площа - 58,6 кв.м, допоміжна -23,7 кв.м. Будівництво розпочато 19.06.2019р., завершено 13.08.1019р. У розділі 13 - інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відсутня. (а.с. 29-34;117-121).
Згідно технічного паспорту на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , замовником якого є ОСОБА_1 , вказане нежитлове приміщення складається з наступних приміщень: №1 - коридор, площею 7,5 кв.м.; №2 - коридор, площею 3,4 кв.м.; №3 - кухня, площею 9,3 кв.м.; №4 - ванна, площею 2,5 кв.м.; №5 - туалет, площею 1,0 кв.м.; №6 - основна 17,1 кв.м.; №7 - основна 17,4 кв.м., №8 - основна, площею 24,1 кв.м. Всього по приміщенню №180 загальна площа становить 82,3 кв.м., з яких основна - 58,6 кв.м., допоміжна - 23,7 кв.м. (т.1, а.с.93)
Отже, встановлено факт зміни геометричних розмірів фундаментів у плані багатоквартирного будинку за рахунок прибудинкової території площею 25,3 кв.м., що становить різницю між первинною площею квартири АДРЕСА_3 (57 кв.м.) та її плошею після рекострукції (82,3 кв.м.).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, Одеська міська рада вважає порушеним своє право, як власника земельної ділянки, на якій без відповідного рішення та дозволу самочинно зведено прибудову до багатоквартирного будинку з подальшою реєстрацією в реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим самовільно збудований об'єкт підлягає знесенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права:
Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини 1 статті 80 ЗК України).
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини 1 та 2 статті 83 ЗК України).
У частині 2 статті 152 ЗК України зазначено, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частина 3 статті 152 ЗК України визначає способи захисту порушених прав, а саме: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування. (частина 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»)
Згідно із частинами першою - третьою та восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1)містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.
Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника.
Судом під час розгляду справи, встановлено, що відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 10.02.2020р. даних про надання містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки не значиться. (а.с. 35)
Доказів щодо наявності відповідних дозволів та містобудівних умов ОСОБА_1 в ході судового розгляду не надала та доводи апеляційної скарги не містять інформації про їх надання забудовнику.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 у порушення статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не подавала заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, а також не отримувала містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва прибудови до будинку АДРЕСА_5 .
Завдання на проектування об'єктів будівництва складається і затверджується замовником за погодженням із проектувальником. Завдання на проектування визначає обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об'єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складається з урахуванням технічних умов, містобудівних умов та обмежень (частини 9 та 10 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Однак, в порушення частин дев'ятої та десятої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у відповідача відсутнє завдання на проектування, затверджене ними та погоджене з проектувальником, щодо будівництва спірної прибудови. Доказів протилежного відповідачем суду не було надано. Також, відповідачем не отримані належні вихідні дані для будівництва прибудови до буд. АДРЕСА_5 , чим порушено визначений законом порядок будівництва.
Згідно частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.39 цього Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановлені обставини про те, що земельна ділянка під зведену прибудову відповідачу не виділялась, прибудова до квартири на першому поверсі багатоквартирного будинку, розміщена на земельній ділянці прибудинкової території вказаного будинку АДРЕСА_5 , зведена без надання та затвердження у встановленому законодавством порядку проектної та відповідної дозвільної документації на її реконструкцію із збільшенням загальної площі із 57 кв.м до 82,3 кв.м, а тому суд першої інстанції правильно визнав таке будівництво самочинним, внаслідок чого підлягають захисту права позивача, як власника земельної ділянки, належної до земель комунальної власності у відповідності до приписів ст. 152 ЗК України та ч.4 ст. 376 ЦК України.
Відповідно до частини десятої статті 39 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
З урахуванням встановленої обставини про самочинну реконструкцію квартири, що належить на праві власності відповідачці, зміни її геометричних розмірів із 57 кв.м до 82,3 кв.м, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що декларація оформлена замовником реконструкції із порушеннями, у зв'язку з чим її реєстрація підлягає скасуванню в судовому порядку. Такий спосіб поновлення прав позивача відповідає Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
У даному випадку саме зареєстрована декларація порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , на якій на підставі цієї зареєстрованої Декларації збудована прибудова до першого поверху цього будинку.
При цьому, ця декларація стала підставою для оформлення відповідачкою ОСОБА_2 права власності на спірну прибудову внаслідок прийняття державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дишлевою Т.В. рішення від 21.12.2019року за індексним № 50378813 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1777018451101.
Тому суд відхиляє посилання відповідача про те, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення, оскільки встановлено подання замовником декларації недостовірної інформації, яка відображена у п.13, де зазначається, що реконструкція проведена без зміни розміру, тоді як в п.14 декларації вказана зміна загальної площі 82,3, а це суперечить первинним документам, де загальна площа квартири вказана 57 кв.м.
Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, згідно з якою Велика Палата Верховного Суду виходить з можливості вирішення в судовому порядку вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації для відновлення становища власника у спірних правовідносинах. Будівництво об'єкта на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проекту, у межах території, на якій заборонене будівництво, повинно мати наслідком скасування реєстрацію декларації судом.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 звертала увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності немає. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 909/526/18, від 01 липня 2020 року № 755/3782/17, від 08 липня 2020 року в справі № 922/1349/18, від 15липня 2020 року в справі № 915/476/19.
Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19.11. 2019 року № ОД 14119232247 та, як наслідок, скасування рішення від 21.12.2019 року за індексним номером 50378813, прийняте державним реєстратором, є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що спростовує підстави оформлення права власності за ОСОБА_2 на побудовану, розміщену на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_5 прибудову до першого поверху цього будинку, яка позначена у технічному паспорті від 02.12. 2019 року, виготовленому ТОВ «АРХЕКСПЕРТБУД», як приміщення № НОМЕР_1 площею 24,1 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 , що відповідає завданням цивільного судочинства.
Не спростовують висновок суду і доводи апеляційної скарги про відсутність доказів проведення реконструкції з істотним порушенням будівельних норм і правил та недоведеності порушення прав позивача, які потребують захисту шляхом знесення прибудови, оскільки сам факт самовільної забудови на прибудинковій земельній ділянці, яка не виділялась під забудову, виключає необхідність встановлення відповідності зведеного об'єкту будівельним нормам і правилам у випадку, коли будівництво здійснено самочинно без належного дозволу та проектування.
Окрім того, неприйнятними є посилання апелянта на незаконне втручання позивача та порушення прав ОСОБА_2 на мирне володіння майном, що гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (20.03.1952р), оскільки тлумачення цієї норми викладено у рішенні ЕСПЛ у справі «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, де Суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
У свою чергу Суд зазначає, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
У даному випадку судом встановлений факт порушення вимог національного законодавства, що регламентують порядок здійснення будівництва із відповідним дозволом уповноваженого органу та наданням земельної ділянки її власником під таку забудову, що відповідачем здійснено не було, а тому відновлення прав позивача, Одеської міської ради, як уповноваженого органу здійснювати врядування з дотриманням вимог законодавства, обов'язкового для застосування при здійсненні будівництва чи реконструкції, переслідує легітимну мету на підставі діючого законодавства та спрямоване на забезпечення однакового для всіх застосування законодавчих обмежень у спірних правовідносинах.
Оскільки справу розглянуто з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для її задоволенні відсутні.
Керуючись ст. ст.374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеса від 19 грудня 2022 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 05 травня 2023 року.
Головуюча: ________________ Н.В.Орловська
Судді: ________________ Л.А.Приходько
________________ Л.В.Пузанова