03 травня 2023 року
м. Рівне
Справа № 559/1914/20
Провадження № 22-ц/4815/277/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І. В.,
суддів: Майданіка В.В.
Шимківа С. С.
секретар - Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Рівнеторф»,
третя особа - тимчасово виконуючий обов'язки директора Державного підприємства «Рівнеторф» Ващук Сергій Володимирович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Рівнеторф», на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 листопада 2022 року, у складі судді Жуковської О.Ю., повне судове рішення складено 07 грудня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Рівнеторф», третя особа - тимчасово виконуючий обов'язки директора ДП «Рівнеторф» Ващук С. В. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Рівнеторф» (далі - ДП «Рівнеторф»), третя особа - тимчасово виконуючий обов'язки директора ДП «Рівнеторф» Ващук С. В. про поновлення на роботі головного енергетика ДП «Рівнеторф» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював на ДП «Рівнеторф» з 01 червня 1978 року. Наказом № 119-к від 17 серпня 2020 року звільнений у зв'язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переводу на іншу роботу за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним, так як накази № 59 від 11 червня 2020 року та № 119- к від 17 серпня 2020 року видані із порушенням норм законодавства України та є протиправними.
Так, у зв'язку із сімейними обставинами та необхідністю оздоровитись, у першій половині дня 11 червня 2020 року ОСОБА_1 написав заяву на т. в. о. директора ДП «Рівнеторф» про надання йому невикористаних днів щорічних відпусток з 12 червня 2020 року за період роботи з 28 квітня 2013 року по 2019 рік включно. Усно йому було відмовлено у прийнятті заяви, посилаючись лише на те, що такого типу заяви не приймаються. Цього ж дня засобами поштового зв'язку «Укрпошта» позивач відправив рекомендованим листом вищевказану заяву на адресу відповідача. У другій половині цього ж дня 11 червня 2020 року його викликали до кабінету т. в. о. директора ДП «Рівнеторф» та запропонували написати заяву на звільнення за власним бажанням, на що він відмовився, тоді його усно повідомили, що його посаду буде скорочено.
Відповідно до наказу відповідача № 119-к від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено, підставою звільнення позивача був наказ № 59 від 11 червня 2020 року, акт про відмову від підпису та ознайомлення про наявні вакантні посади від 31 липня 2020 року. Позивач вказує, що 31 липня 2020 року його не ознайомлювали з наявними вакантними посадами та останні йому не пропонувались.
Позивач просив поновити його на роботі головного енергетика на ДП «Рівнеторф» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалюючи постанову про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції не встановив, чи були запропоновані ДП «Рівнеторф» позивачу усі наявні вакантні посади та роботи, які може він виконувати та які відповідають його кваліфікації, що з'явилися на підприємстві протягом періоду вивільнення та існували на день звільнення, а також чим підтверджуються вказані обставини; залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, не з'ясував, чи дотримані ДП «Рівнеторф» вимоги, передбачені статтею 49-2 КЗпП України щодо запропонування ОСОБА_1 всіх вакантних посад в установі відповідача, які б він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, від переведення на які позивач відмовився. При цьому Верховним Судом взято до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що 25 червня 2021 року в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції свідок ОСОБА_2 повідомила, що серед вакантних посад, які пропонувались позивачу, була посада монтера колії. А відповідно до повідомлень про наявні посади від 22 червня 2020 року та 31 липня 2020 року, які були запропоновані позивачу для переведення, посада монтера колії відсутня.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 листопада 2022 року позов задоволено, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного енергетика на Державному підприємстві «Рінеторф», стягнуто з Державного підприємства «Рівнеторф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2020 року до 18 серпня 2021 року включно у сумі 212 000 гривень без виключення сум на податки, збори та обов'язкові платежі, справляння і сплата яких є обов'язком роботодавця.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві, але доказів його відмови від запропонованих посад, тобто від переводу на іншу роботу на підприємстві, матеріали справи не містять.
З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулось Державне підприємства «Рівнеторф». Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач, відповідно до ч.3 ст.49-2 КзпП України є таким, що виконав обов'язок по працевлаштуванню працівника, оскільки ОСОБА_1 з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору були запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які були на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення позивача.
Також вказує, що діючим законодавством не передбачено зобов'язання роботодавця щодо відібрання документів у працівника про його відмову від запропонованих посад, тобто від переводу на іншу роботу.
Таким чином ДП «Рівнеторф» було додержано норми трудового законодавства при звільненні позивача, а отже підстави для поновлення на роботі та стягнення компенсації за час вимушеного прогулу відсутні.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх безпідставними. Зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку що матеріали справи не містять доказів відмови позивача від запропонованих посад, тобто від переводу на іншу роботу на підприємстві. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на ДП «Рівнеторф» з 01 червня 1978 року.
11 червня 2020 року ДП «Рівнеторф» винесений наказ № 59 про скорочення штату, відповідно до якого посада головного енергетика, яку займав ОСОБА_1 , підлягала скороченню з 17 серпня 2020 року.
11 червня 2020 року провідним юрисконсультом ОСОБА_3 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_2 та диспетчером ОСОБА_4 складений та підписаний акт № 1 про відмову від підпису та ознайомлення з наказом ДП «Рівнеторф» № 59 від 11 червня 2020 року про скорочення штату, в якому зазначено, що головний енергетик ОСОБА_1 відмовився від підпису та ознайомлення з наказом ДП «Рівнеторф» № 59 від 11 червня 2020 року про скорочення штату, зміст наказу зачитано в присутності ОСОБА_1 .
Повідомленням від 22 червня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на вакантні посади на підприємстві.
ОСОБА_1 відмовився від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади, яке було зачитано в його присутності, про що складений акт про відмову від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади від 22 червня 2020 року.
31 липня 2020 року ОСОБА_1 повторно запропоновано переведення на вакантні посади на підприємстві згідно повідомлення про наявні вакантні посади вих. № 500 від 31 липня 2020 року. У повідомленні зазначено, що у разі відмови від запропонованих посад позивача буде звільнено 17 серпня 2020 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 відмовився від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади, яке було зачитано в його присутності, про що складений акт про відмову від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади від 31 липня 2020 року.
Наказом №119-к від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнений у зв'язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переводу на іншу роботу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Підставою для винесення наказу зазначено наказ № 59 від 11 червня 2020 про скорочення штату працівників, акт про відмову від підпису та ознайомлення про наявні вакантні посади ОСОБА_1 від 31 липня 2020 року. Бухгалтерію підприємства зобов'язано зробити повний розрахунок та виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та відпускні за відпрацьований період часу з 28 квітня 2013 року по 17 серпня 2020 року.
Відповідно до листів Первинної професійної спілки працівників ДП «Смигаторф» № 1 від 20 липня 2020 року, Первинної профспілкової організації ДП «Рівнеторф» РООПЗ № 10 від 04 серпня 2020 року, ОСОБА_1 не є членом двох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (статті 49-2 КЗпП України).
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ДП «Рівнеторф» 11 червня 2020 року було видано наказ № 59 «Про скорочення штату», відповідно до якого, посади головного енергетика, яку займав ОСОБА_1 та начальника РММ, яку займав ОСОБА_5 , підлягають скороченню з 17 серпня 2020 року. Вказаним наказом доручено головному економісту внести відповідні зміни до штатного розпису підприємства та ввести його в дію з 17.08.2020 року (а.с. 30).
На підтвердження факту скорочення штату підприємства, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, представником відповідача надано штатний розпис апарату управління Державного підприємства «Рівнеторф», який вводився в дію з 18 серпня 2020 року, яким підтверджено, що відбулося скорочення штату підприємства, в тому числі посад головного енергетика та начальника РММ. Відповідно до штатних розписів, наданих відповідачем, станом на 01 січня 2020 року штат підприємства налічував 57,5 одиниць, станом на 01 липня 2020 року - 52 одиниці, станом на 18 серпня 2020 року - 48 одиниць.
Відповідно до статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, безпідставно вдався до оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату підприємства, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, за результатами якого було винесено рішення від 25 червня 2021 року, у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .. Свідок ОСОБА_2 на запитання суду про наявні вакантні посади, які пропонувались позивачеві, назвала перелік вакантних посад, які пропонувались позивачеві, в їх числі назвала посаду монтера колії. Разом з тим, в повідомленнях про наявність вакантних посади, що були надані та зачитані ОСОБА_1 22 червня 2020 року та 31 липня 2020 року посада монтера колії відсутня.
На вказаний факт звернув увагу судів Верховний Суд у своїй постанові від 21 вересня 2022 року.
Суд першої інстанції під час нового розгляду справи 30 листопада 2022 року повторно допитав свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 працював головним енергетиком і був звільнений. Вона була присутня в кабінеті директора 11.06.2020, коли ОСОБА_1 зачитали наказ про скорочення: він прочитав його і відмовився від підпису. Було складено Акт від 11.06.2020 року. Тоді були присутні т.в.о. директора, юрист, вона як кадровик, диспетчер ОСОБА_4 , яка в той час виконувала функції секретаря на заміні, сам ОСОБА_1 і ще ОСОБА_5 , посада якого теж скорочувалась. ОСОБА_5 все підписав. Потім ще 22.06.2020 року та 31.07.2020 року були присутні всі ті самі люди, окрім ОСОБА_5 . 22.06.2020 ОСОБА_1 було зачитано повідомлення про вакантні посади, а він відмовився від підпису про ознайомлення. Від переведення на вакантні посади теж відмовився, бо він сказав, що його це не цікавить. Взагалі все робив мовчки - відсунув від себе документи. Він з вищою освітою і йому це не підходило, як вона зрозуміла. Було складено акт про відмову 22.06.2020 року. 31.07.2020 змінився штатний розпис, тому було підготоване повідомлення про нові вакантні посади. ОСОБА_1 запросили в кабінет, він його послухав і знову відмовився підписувати. Всі вакантні посади йому було запропоновано. Їй заяву про відпустку ОСОБА_1 не надавав у відділ кадрів. Чи відмовився від отримання копії наказу, то вважає, що йому прочитали наказ і він не підписав його, а чи наказ йому надавали не пам'ятає. Про ті посади він навіть чути не хотів. Посади монтера колії не було. Під час першого розгляду вона перерахувала всі вакантні посади і думає, що вона просто перехвилювалась. Посади монтера колій на момент звільнення ОСОБА_1 і за два місяці до того не було. Наразі не може перерахувати ті посади, пам'ятає лише, що був спеціаліст з корупції і посади правильно вказані в повідомленні.
Під час перегляду справи апеляційним судом з метою перевірки наявності вакантної посади монтера колії представником відповідача було надано штатні розписи робітничих професій ДП «Рівнеторф» станом на 01 липня 2019 року та на 01 липня 2020 року, шатні розписи апарату управління ДП «Рівнеторф» станом на 01 січня 2020 року та станом на 01 липня 2020 року згідно яких на підприємстві передбачено 13 штатних одиниць «монтер колії». Також представником відповідача на підтвердження того, що вказані посади не були вакантні, надано 11 наказів про прийняття на роботу працівників у різний період часу (до 11 червня 2020 року) та наказ № 6-к про зарахування працівників до облікового складу ДП «Рівнеторф» від 30 квітня 2014 року та додаток до вказаного наказу з переліком працівників, що зараховуються до особового складу. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що з вказаного переліку працівників станом на 11 червня - 17 серпня 2020 року на посаді «монтер колії» працювали ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Отже відповідачем належними та допустими доказами доведено, що посада монтера колії на час попередження позивача про скорочення штату та на час його звільнення з посади не була вакантна.
Всі інші вакантні посади були запропоновані позивачеві. Такого ж висновку дійшов суд першої інстанції, рішення суду у вказаній частині ніким не оскаржується.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів відмови позивача ОСОБА_1 від запропонованих посад, тобто від переводу на іншу роботу на підприємстві.
Так, згідно Акту № 1 від 11 червня 2020 року про відмову від підпису та ознайомлення з наказом ДП «Рівнеторф» №59 від 11 червня 2020 року про скорочення штату, складеного провідним юрисконсультом ОСОБА_3 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_2 , диспетчером ОСОБА_4 , головний енергетик ОСОБА_1 11 червня 2020 року відмовився від підпису та ознайомлення з наказом ДП «Рівнеторф» № 59 від 11 червня 2020 року про скорочення штату (скорочення посади головного енергетика), зміст наказу зачитано в присутності головного енергетика ОСОБА_1 (а.с. 31 т.1).
22 червня 2020 року головному енергетику ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що посада головного енергетика з 17 серпня 2020 року підлягає скороченню Повідомленням було запропоновано переведення на такі вакантні посади: токар, водій автотранспортних засобів, електромонтер з ремонту обмоток та ізоляції, технік із системного адміністрування, діловод, архіваріус, головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції, обліковець з реєстрації бухгалтерських даних, диспетчер з випуску готової продукції, комірник (а.с. 32 т.1).
Згідно Акту про відмову від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади головного енергетика ОСОБА_1 від 22 червня 2020 року складеного провідним юрисконсультом ОСОБА_3 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_2 , диспетчером ОСОБА_4 , головний енергетик ОСОБА_1 22 червня 2020 року відмовився від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади ДП «Рівнеторф» № 387 від 22 червня 2020 року, яке зачитано в присутності головного енергетика ОСОБА_1 (а.с. 33 т.1).
31 липня 2020 року головному енергетику ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що посада головного енергетика з 17 серпня 2020 року підлягає скороченню Повідомленням було запропоновано переведення на такі вакантні посади: секретар-друкарка, токар, водій автотранспортних засобів, технік із системного адміністрування, головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції. (а.с.34 т.1).
Згідно Акту про відмову від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади головного енергетика ОСОБА_1 від 31 липня 2020 року складеного провідним юрисконсультом ОСОБА_3 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_2 , диспетчером ОСОБА_4 , головний енергетик ОСОБА_1 31 липня 2020 року відмовився від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади ДП «Рівнеторф» № 500 від 31 липня 2020 року, яке зачитано в присутності головного енергетика ОСОБА_1 (а.с. 35).
Наказом №119-к від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнений у зв'язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переводу на іншу роботу, п. 1 ст.40 КЗпП України (а.с.8 т.1).
Отже, відповідачем належними та допустими доказами доведено, що позивачу були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві.
Відповідно до положень ч.1 статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, у разі згоди на переведення на іншу посаду працівник має надати роботодавцю згоду на таке переведення. Оскільки позивач не надав згоду на переведення на якусь із наявних на підприємстві вакантних посад, тобто не звернувся до роботодавця з заявою про переведення, слід вважати що він відмовився від переведення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є юридично обґрунтованими, такими, що заслуговують на увагу. Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 382, 384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Рівнеторф» задовольнити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Рівнеторф», третя особа - тимчасово виконуючий обов'язки директора ДП «Рівнеторф» Ващук С.В., про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 травня 2023 року.
Головуючий І. В. Вейтас
Судді: В. В. Майданік
С. С. Шимків