04 травня 2023 року
м. Полтава
Полтавський районний суд Полтавської області:
суддя Харабадзе К. Ш.,
Справа № 545/1416/23
Номер провадження № 2-з/545/13/23
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговими розписками без повідомлення учасників справи
03.05.2023 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд доходить до такого.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов'язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до роз'яснень викладених в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.10.2018 року по справі №183/5864/17-ц достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Позивач звернувся з позовом, в якому зазначив, що між позивачем та відповідачем 12.12.2019 було укладено договір позики згідно якого відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 120 000 гривень, які він зобов'язувався повернути до 12.04.2023. Також, 05.11.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики згідно якого відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 200 000 гривень, які він зобов'язувався повернути до 12.04.2023. На виконання умов договору, позивач 10.09.2021 повернув грошові кошти у розмірі 13000 гривень, та 04.10.2021 у розмірі 7000 гривень. Борг за договором позики від 12.12.2019 складає 100000 гривень, та за договором позики від 05.11.2021 у розмірі 200000 гривень
Провадження у справі було відкрито.
03.05.2023 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову з проханням накласти арешт на 1/3 частини квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 в спільній сумісній власності, стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, в обґрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20.10.1997 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15855412 від 07.09.2007 на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Інше майно відсутнє. Відповідач є боржником у ВП № 64417314 про стягнення на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_2 боргу - 354221,42 грн., 3% річних - 2014,58 грн, штрафу - 5000 грн., судового збору 5283,54 грн., що реально може стати підставою для реалізації майна боржника та те, що відповідач ухиляється від повернення зазначеної суми коштів, то не вжиття запобіжного заходу - накладенні арешту на частку відповідача в спільній сумісній власності квартири АДРЕСА_2 , істотно утруднить виконання судового рішення.
Тобто, на виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Райда О.С. перебуває виконавче провадження ВП 64417314 з примусового виконання судового наказу № 917/386/20, виданого 22.09.2020 Господарським судом Полтавської області про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 345221 гривні 42 копійки - основного боргу, 2014 гривень 58 копійок - 3% річних, 5000 гривень 00 копійок - штрафу, 5283 гривні 54 копійки - відшкодування витрат на сплату судового збору.
Дослідивши подану заяву, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, беручи до уваги не тільки позивача, а й іншого учасника процесу, права якого може бути порушено у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, суд дійшов переконання, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки заявником не обґрунтовано, яким саме чином незабезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ускладнення чи унеможлення виконання майбутнього рішення суду, не додано доказів на підтвердження наявності реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, позивачем не підтверджено жодним доказом наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування забезпечення позову, не надано доказів, які можуть свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, не обґрунтована відповідність застосування обраного позивачем виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, припущення заявника що не накладення арешту на майно може значно ускладнити виконання рішення суду, не доведене.
Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суддя
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговими розписками - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу
Суддя Карина ХАРАБАДЗЕ