Справа № 366/2373/22
Провадження № 2-н/366/5/23
Іменем України
26 квітня 2023 року смт. Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Гончарук О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу по справі № 366/2373/22 таким, що не підлягає виконанню,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви зазначив, що 02.02.2023 року Іванківським районним судом Київської області видано судовий наказ, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.12.2022 року і до досягнення дитиною повноліття, та стягнуто судовий збір в розмірі 268,40 грн. Боржник вважає, що судовий наказ не підлягає виконанню, у зв'язку з його добровільним виконанням. Зазначив, що у заявника відсутні будь-які підстави для звернення до суду з заявою про видачу судового наказу, зважаючи на те, що з дитиною час проводиться порівну, та ОСОБА_2 хоче забезпечити або покращити своє життя за його кошти.
На підставі вищевикладеного просив визнати таким, що не підлягає виконанню повністю судовий наказ № 366/2373/22 від 02.02.2023 року, виданий Іванківським районним судом Київської області за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню. До розгляду заяви зупинити провадження за виконавчим документом, а саме вищезазначеним наказом, та стягнути з ОСОБА_2 на його користь одержане стягувачем безпідставно одержані кошти.
Боржник та його представник в судовому засіданні заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню підтримали та дали пояснення аналогічні викладеним в заяві.
Стягувач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась. Звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи за її відсутності, зазначила, що подана боржником ОСОБА_1 заява не ґрунтується на вимогах матеріального закону та просила в задоволенні відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вирішуючи дане клопотання, суд враховує наступне.
Звертаючись з заявою про видачу судового наказу в грудні 2022 року, ОСОБА_2 посилалася на те, що 12 липня 2018 року нею було укладено шлюб з ОСОБА_1 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . В провадженні Іванківського районного суду Київської області перебуває цивільна справа про розірвання шлюбу, однак рішення не ухвалено. Дитина знаходиться на утриманні ОСОБА_2 та проживає разом з нею, що підтверджується довідкою виданої Іванківською селищною радою Вишгородського району Київської області. Боржник добровільно коштів на утримання дитини не надавав, зазначила, що стан здоров'я боржника задовільний, матеріально забезпечений, аліменти іншим особам не виплачує, інших утриманців не має, є працездатною особою, працює в Центральній виборчій комісії - водієм.
На підставі вищевикладеного просила видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.12.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
До заяви додано довідку Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 21.09.2022 року №263 про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсно проживають за адресою АДРЕСА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
02.02.2023 року Іванківським районним судом Київської області видано судовий наказ, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.12.2022 року і до досягнення дитиною повноліття, та стягнуто судовий збір в розмірі 268,40 грн.
Звертаючись до суду з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 посилався на те, що дитина частково проживає з ним, а між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини, відтак у заявника відсутнє суб'єктивне право вимоги до боржника про видачу судового наказу про стягнення з нього аліментів.
До заяви додано: копію судового наказу, зворотне повідомлення про отримання судового наказу, копію супровідного листа про виклик в судове засідання, копію ухвали Іванківського районного суду Київської області про надання строку на примирення від 13.12.2022р., копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копію рішення Іванківської селищної ради від 19.09.2022р. №221 про визначення способу участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини, копію заяви до органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини; витяг з реєстру територіальної громади від 5.12.2022р.; копію акту ОСББ «Прип'ять-30» № 11 від 25.11.2022р.; копію інформації про зареєстроване місце проживання особи ОСОБА_4 ; копію довідки з Центру первинної медико-санітарної допомоги №2 Деснянського району м.Києва відносно того, що ОСОБА_3 спостерігається в КНП ЦПМДС №2; копії квитанцій; копію видаткової накладної №5253 від 29.12.2022р., копію переписки у месенджері-Viber з ОСОБА_5 , фотокартки дитини.
Оцінюючи обґрунтованість доводів, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Способом захисту права є передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому необхідно наголосити, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у господарських відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
За змістом п. п. 4, 5 ч. 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. 172 ЦПК України у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п'яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, коли судовий наказ набирає законної сили у день його видачі.
Згідно з частиною восьмою статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Частиною другою статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Крім того, відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Згідно ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Під іншими причинами, за роз'ясненнями згаданого узагальнення, слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.
Завершенням судового захисту є фактичне виконання рішення суду, тому наведеними положеннями Основного Закону України встановлено обов'язковість до виконання судових рішень.
Виняток з цього правила становлять перелічені в статті 432 ЦПК України причини, якими може бути обумовлено невиконання рішення суду.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
Суд враховує, що право на звернення до суду із позовом чи заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним, тобто таким, що не обтяжено необхідністю існування жодної умови чи то дотримання якогось порядку, тобто, таке право є абсолютним, належить особі, з якою проживають діти та яка забезпечує умови їх проживання.
Звертаючись до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, ОСОБА_2 довела наявність у себе такого права, надавши суду копію свідоцтва про народження дитини і довідку, що дитина проживає з нею.
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 аргументував заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, наявністю спору щодо визначення місця проживання дитини та фактичним проживанням дитини з ним, а отже посилався на істотні для справи обставини, що не були встановлені судом при видачі судового наказу.
Разом з тим, наданим йому правом на подання заяви про скасування судового наказу за нововиявленими обставинами в установленому ст. 170, 423 ЦПК України порядку ОСОБА_1 не скористався, обравши інший спосіб захисту відповідно до ст. 173 ЦПК України.
Таким чином, судом при видачі судового наказу встановлено наявність обов'язку боржника, і оскільки судовий наказ не переглядався за нововиявленими обставинами в порядку, встановленому ст. 170, 423 ЦПК України, зазначені обставини боржником не спростовано.
Вирішуючи заяву по суті, суд виходить із того, що наведені боржником обставини проживання дитини разом з ним та перебування на повному його утриманні, що, на його думку, свідчить про відсутність суб'єктивного права вимоги до боржника, не підпадають під перелічені в цивільному процесуальному законі підстави для визнання виконавчого документа (судового наказу) таким, що не підлягає виконанню, оскільки не доводять відсутності обов'язку боржника, встановленого судовим рішенням у формі судового наказу від 2.02.2023 року, який за нововиявленими обставинами не переглядався.
Враховуючи наведене, суд не знаходить передбачених ст. 432 ЦПК України підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржником не доведено, що судовий наказ було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Крім того, суд враховує, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У даному випадку суду необхідно якнайкраще забезпечити інтереси дитини, на утримання якої за судовим наказом № 366/2373/22 від 02.02.2023 року стягуються аліменти.
Керуючись ст. 161, 170, 173,423, 432, 475 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу, виданого Іванківським районним судом Київської області 02.02.2023 року по справі № 366/2373/22 (стягувач - ОСОБА_2 , боржник - ОСОБА_1 ), таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду.
Повний текст ухвали виготовлено 01 травня 2023 року.
Суддя О.П. Гончарук