Справа № 420/5747/21
02 травня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Левчук О.А.
судді Вовченко О.А.
судді Стефанова С.О.
за участю секретаря Гур'євої К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить суд переглянути рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року по справі № 420/5747/21, скасувати судове рішення та ухвалити нове рішенням, яким позовну заяву задовольнити.
В обґрунтування заяви заявник вказує, що під час розгляду справи судом не була врахована та відхилена позиція щодо незаконності застосування до нього п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-ІХ, відповідно до якого передбачалось, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2010 року № 1697, з підстав, що даний Закон на час розгляду справи судом діяв, не скасований та не визнаний неконституційним. Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 по справі № 3-5/2022 (9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-ІХ. Конституційним Судом України встановлено, що «оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє Верховну Раду України повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення ОСОБА_2 , іншого конкретного прокурора або всіх прокурорів із їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави вважати, що оспорюваний припис Закону № 113 Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис Закону № 113 є таким, що суперечить статті 6, частині другій статті 19, частині другій статті 85, частині другій статті 131-1 Конституції України. Використання в оспорюваному приписі Закону № 113 слів „можливе майбутнє звільнення“ призвело до суперечливості його змісту, оскільки суб'єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор із моменту набрання чинності (25 вересня 2019 року) оспорюваним приписом Закону № 113 могли вважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення з посади прокурора, або, з огляду на використання у ньому слів „можливе“ та „майбутнє“, що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора. Отже, суб'єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор, на яких було поширено дію оспорюваного припису Закону № 113, не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки його застосування та спланувати свої подальші дії. Таким чином, позивач під час винесення оскаржуваного наказу № 380к від 10.03.2021 не був попереджений пр. можливе звільнення з посади, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства України. Зазначені обставини мають суттєве значення для вирішення справи, є істотними для постановлення правильного рішення у справі та не могли бути відомі під час розгляду справи.
Представником відповідача Одеської обласної прокуратури до суду надано відзив на заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні заяви та вказує, що вирішуючи спір у цій справі, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії від 20.01.2021 № 3, оскільки остання, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення, суди виходили з того, що в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. При цьому, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Також, рішення Конституційного Суду України стосується саме процедури вивільнення працівника у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією та скороченням, а також необхідності з цих підстав вручення працівнику індивідуального попередження у зв'язку із змінами в організації виробництва. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено можливість звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації. За загальним правилом про розірвання трудового договору з працівником власник або уповноважений ним орган зобов'язаний під розписку попередити працівника особисто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, одночасно запропонувавши працівникові іншу роботу на цьому ж підприємстві. Проте позивача було звільнено не у відповідності до КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва, а відповідно до Закону № 113-ІХ, який визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, та є спеціальним законом у спірних правовідносинах і підставою для звільнення позивача стало рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а не ліквідація, реорганізація органу прокуратури та скорочення кількості працівників. Крім того, дія окремого положення пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), втратила чинність 01.03.2023. Отже, рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Представником відповідача Офісу Генерального прокурора до суду надано відзив на заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні заяви та вказує, що за змістом ст. 152 Конституції України рішення КСУ не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. При цьому, юридичних фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури, а тому його і не було попереджено про можливе майбутнє звільнення відповідно до ст. 49-2 КЗпП України. Рішення КСУ від 01.03.2023 стосується саме процедури вивільнення працівника у зв'язку з ліквідацією, реорганізацію та скороченням, а також необхідності з цих підстав вручення працівнику індивідуального попередження у зв'язку із змінами в організації виробництва. Разом з тим, позивача було звільнено не на підставах, передбачених КЗПП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва, а відповідно до Закону № 113-ХІ, який визначає першочергові заходи із реформи органів, та є спеціальним законом у спірних правовідносинах і підставою для звільнення позивача стало рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а не ліквідація, реорганізація органу прокуратури та скорочення кількості працівників. Встановлена КСУ неконституційність п. 6 розд. ІІ Закону № 113-ІХ жодним чином не впливає на права та обов'язки позивача, оскільки в даному випадку підставою для звільнення позивача стало неуспішне проходження атестації. На момент вирішення цієї справи та ухвалення рішення положення п. 6 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ були чинними.
Ухвалою суду від 12 квітня 2023 року відкрито провадження за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами та призначено судове засідання.
В судовому засіданні позивач заяву підтримав, просив її задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Одеської обласної прокуратури в судовому засіданні проти задоволення заяви про перегляд рішення суду за виключними обставинами заперечував, просив суд відмовити в її задоволенні.
Згідно ч. 2 ст. 368 КАС України неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і/ місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до суду та просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №3 від 20 січня 2021 року, згідно з якого позивач не пройшов атестацію, визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури №380к від 10.03.2021 року, яким позивача звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру”, поновити в Суворовській окружній прокуратурі міста Одеси на посаді прокурора та в органах прокуратури з 15.03.2021 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року по справі № 420/5747/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення №3 від 20 січня 2021 року, наказу №380к від 10.03.2021 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовлено в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
При цьому, встановлення Конституційним Судом України неконституційності окремого положення закону, застосованого судом при вирішенні справи, надає лише право на перегляд такого судового рішення за виключними обставинами, а не є беззаперечною обставиною за наявності якої суд зобов'язаний ухвалити судове рішення на користь особи, яка звертається із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 по справі № 3-5/2022(9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
При цьому, приписи пункту 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX регулювали порядок повідомлення прокурорів про їх можливе звільнення з посади.
В рішенні від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 по справі № 3-5/2022(9/22) Конституційний Суд України зазначив, що зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що ОСОБА_2 працював в органах прокуратури з 1998 року. Генеральний прокурор наказом від 4 листопада 2019 року № 1335ц (далі - Наказ) звільнив його з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697) 15 листопада 2019 року (на підставі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Наказ видано на підставі статті 9 Закону № 1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113 (неподання прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подано заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію (а.с. 219 т. 1).
20 січня 2021 року другою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №3 “Про неуспішне проходження прокурором атестації” (а.с. 129-134 т. 1).
10 березня 2021 року Одеською обласною прокуратурою, відповідно до ст. 11, п. 2 ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про прокуратуру», пп. 2 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прийнято наказ № 380к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» з 15.03.2021 року (а.с. 141 т. 1).
Підпунктом 2 пункту 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Тобто, позивача, ОСОБА_1 , було звільнено з посади прокурора не на підставі п. 6 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, який визнаний неконституційним, а у зв'язку з прийняттям рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Таким чином, рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 по справі № 3-5/2022(9/22) та визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункту розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX не вплинуло на результат розгляду даної справи № 420/5747/21.
При цьому, п. 2 рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 по справі № 3-5/2022(9/22) визначено, що пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ст. 52 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, з урахуванням приписів Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 слідує, що положення пункту 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 01.03.2023 року.
За таких підстав, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 по справі № 3-5/2022(9/22), та вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд дійшов висновку, що рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 по справі № 3-5/2022(9/22) на спірні правовідносини не впливає, а тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами.
При цьому, аналогічного висновку щодо оцінки як виключної обставини Рішень Конституційного Суду України дійшов Верховний Суд, зокрема в постановах від 23 грудня 2020 року по справі № 825/3135/15-а, від 23 грудня 2020 року по справі № 826/20084/14, від 28 жовтня 2020 року по справі № 823/2372/17.
Крім того, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.02.2021 року по справі № 808/1628/18 зазначив, що положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане. Слід звернути увагу, що словосполучення "ще не виконане", яке вживається у пункті 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також "розширеного тлумачення" про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу №808/1628/18 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством". Наявність Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.'' Окремо Суд зазначив: "…не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання".
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 361, 368, 369 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року по справі № 420/5747/21, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року по справі № 420/5747/21 залишити в силі.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 256 КАС України.
Повний текст ухвали складено та підписано 04 травня 2023 року.
Головуючий суддя О.А. Левчук
Суддя О.А. Вовченко
Суддя С.О. Стефанов