04 травня 2023 року
справа №380/8810/23
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши в порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (м. Львів, вул. Конотопська, 6/8, ЄДРПОУ 35009269) про визнання протиправними дій,-
Встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), в якій позивач просить визнати бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) протиправною та зобов'язати закінчити виконавче провадження порушене 21.11.2019 року за №60688548 постановою від 21.11.2019 року за №57343482.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.04.2023 року ним подано заяву до ВДВС Франківського району м. Львова та перелік документів, які підтверджують: повне погашення боргу по виконавчому документу від 02.02.2017 року, сплату витрат виконавчого провадження та сплату основної винагороди приватного виконавця. В заяві поставлена законна вимога про закінчення виконавчого провадження, скасування постанов про арешт майна та коштів боржника та внесення відомостей до реєстру речових прав, вилучивши будь-які застосовані обтяження. 14.04.2023 року ВДВС Франківського району м. Львова ОСОБА_1 надано відповідь за №36776, яку представником позивача отримано нарочно 24.04.2023 року, про відмову у задоволенні вимог зазначених у поданій ним заяві від 03.04.2023 року. Рішення суду ОСОБА_1 виконано повністю. Державним виконавцем фактичного виконання рішення суду досягнуто не було, виконавчий документ був повернутий стягувану. В подальшому виконавчий лист Франківського районного суду міста Львова, виданий судом 02 лютого 2017 року, переданий приватному виконавцю, який здійснив його виконання та стягнув винагороду. Приватному виконавцю, який здійснив виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 27.05.2016 року у справі № 465\318\16-ц сплачено основну винагороду приватного виконавця і з цих підстав ним закінчено ВП №60976946, про що винесено постанову від 31.03.2023 року. Стверджує, що фактично створено ситуацію подвійного стягнення, оскільки державний виконавець, не здійснивши виконання судового рішення та повернувши виконавчий документ, хоче стягнути виконавчий збір, а приватний виконавець, здійснивши фактичне виконання рішення суду, стягнув винагороду. Просив позов задовольнити.
Відповідач 2.05.2023 направив на адресу суду матеріали виконавчого провадження, а відзиву на позов не надав.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ухвалою судді від 27.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02 травня 2023 року о 11:30 год.
2 травня 2023 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 4.05.2023.
2 травня 2023 представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі та про розгляд справи у письмовому провадженні.
3.05.2023 на адресу суду надійшла заява представника відповідача, в якій просить розглядати справу без його участі.
У судове засідання представник позивача та представник відповідача не прибули, хоча були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27.05.2016 у справі № 465/318/16-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість в сумі 365493,00 грн.
На виконання вищезазначеного рішення суду стягувачу (ПАТ «Кредобанк») видано виконавчий лист від 02.02.2017 року, який було прийнято до виконання ВДВС Франківського району м. Львова.
21.11.2019 державним виконавцем ВДВС Франківського району м. Львова Бонковською Д.О. винесено постанову ВП №57343482 про повернення виконавчого листа стягувачу без виконання на підставі п.1. ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
21.11.2019 державним виконавцем ВДВС Франківського району м. Львова Бонковською Д.О. винесено постанову ВП №57343482 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 36823, 46 грн.
21.11.2019 державним виконавцем ВДВС Франківського району м. Львова Бонковською Д.О. винесено постанову про відкриття ВП № 60688548 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 36823, 46 грн.
14.01.2020 року за заявою ПАТ «Кредобанк» приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович на підставі виконавчого листа від 02.02.2017 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №60976946 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість в сумі 365493, 72 грн та 36823, 46 грн основної винагороди приватного виконавця.
31.03.2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович виніс постанову про закінчення ВП №60976946 у зв'язку з тим, що з боржника ( ОСОБА_1 ) повністю стягнуто борг по виконавчому документу, витрати виконавчого провадження та основну винагороду приватного виконавця.
03.04.2023 року ОСОБА_1 подав заяву до ВДВС Франківського району у м. Львові про закінчення виконавчого провадження ВП № 60688548 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 36823, 46 грн.
14.04.2023 року ВДВС Франківського району у м. Львові надав ОСОБА_1 відповідь за №36776 про відмову у закінченні виконавчого провадження ВП № 60688548 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 36823, 46 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо незакінчення виконавчого провадження ВП № 60688548 протиправною, ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ).
Частиною другою статті 74 Закону №1404-VІІІ обумовлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Статтею 1 Закону № 1404 встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з статтею 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент проведення виконавчої дії) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
21.11.2019 державним виконавцем ВДВС Франківського району м. Львова Бонковською Д.О. винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу без виконання на підставі п.1. ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
31.03.2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович виніс постанову про закінчення ВП №60976946 у зв'язку з тим, що з боржника ( ОСОБА_1 ) повністю стягнуто борг по виконавчому документу, витрати виконавчого провадження та основну винагороду приватного виконавця.
Частинами 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено право приватного виконавця на отримання винагороди.
Згідно зі статтею 31 вказаного Закону за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода (частина перша). Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (частина друга). Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). (частина четверта). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п'ята).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. (частина шоста).
Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону.
Аналіз наведених норм дає підстави суду вважати, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Відтак, за своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.
Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Суд встановив, що у ВП № 60688548 державним виконавцем фактичного виконання рішення суду досягнуто не було, виконавчий документ був повернутий стягувачу за заявою стягувача.
В подальшому виконавчий лист Франківського районного суду міста Львова, виданий судом 2 лютого 2017 року, переданий приватному виконавцю, який здійснив його виконання та стягнув винагороду.
Позивач стверджує, що фактично створено ситуацію подвійного стягнення, оскільки державний виконавець, не здійснивши виконання судового рішення та повернувши виконавчий документ, хоче стягнути виконавчий збір, а приватний виконавець, здійснивши фактичне виконання рішення суду, стягнув винагороду.
З матеріалів справи встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, виданого 2 лютого 2017 року Франківським районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості в сумі 365493,00 грн.
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Як вбачається з постанови від 21.11.2019 державний виконавець відповідно до п.1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернув виконавчий документ стягувачу за заявою стягувача.
За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Спір у цій справі виник у зв'язку з бездіяльністю та діями відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням рішення Франківського районного суду від 27.05.2016 приватним виконавцем та стягнення ним з боржника основної винагороди приватного виконавця.
Суд наголошує, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII).
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Тобто, стягнення виконавчого збору створило умови для подвійного стягнення із боржника виконавчого збору і винагороди приватному виконавцю за виконання одного виконавчого документу.
Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі 3160/695/22 вказав наступне:
« 54.Верховний Суд зауважує, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов'язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
55.Вказана проблематика зумовлена неповнотою законодавства і стосується також й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту (частина перша статті 2 КАС України), який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
56.У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
57.Розв'язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначає, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
58.Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
59.Так, частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
60.Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується правовідносин, що не є подібними до спірних, оскільки в останніх не було передачі виконавчого документа.
61.Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
62.Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
63.Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
64.Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв'язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.
65.Згідно із частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
66.За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
67.Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.
68.Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
69.У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
70.Застосування аналогії закону дозволяє Верховному Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
71.Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 у справі №320/6215/19.».
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, у передбачених законом випадках Верховний Суд викладає у своїх постановах висновки про те, як саме повинна застосовуватися та чи інша норма права, що була неоднаково застосована. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують ту чи іншу норму права та обов'язковим для врахування, зокрема судами першої інстанції.
Суд при розгляді вказаної справи враховує висновки Верховного Суду, викладені у пункті 68 постанови від 13.04.2023 у справі 3160/695/22: «Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується».
Судове рішення суду касаційної інстанції, як акт правосуддя, є кінцевим судовим актом, постановленим у формі процесуального документа, який завершує процесуальну діяльність адміністративного суду касаційної інстанції з розгляду та вирішення відповідної адміністративної справи та має властивості (компоненти) законної сили: 1) обов'язковість; 2) преюдиційність; 3) виключність; 4) незмінність і неспростовність.
Установлені процесуальним законодавством правила щодо здійснення судової процедури таким чином, щоб суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення тотожних спорів обов'язково враховували висновки Верховного Суду. Наведене сприяє тому, щоб запобігти безладу в судовому процесі, а також утвердити дію принципу правової визначеності, в основі якого лежить вимога щодо остаточності судового рішення (res judicata).
Оскільки, Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) не вчинив жодних дій щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 60688548, а тому вказана позовна вимога підлягає до задоволення.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) закінчити виконавче провадження ВП №60688548 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 36823, 46 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 268, 269, 271, 272, 287, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо незакінчення виконавчого провадження ВП № 60688548 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 36823, 46 грн.
Зобов'язати Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) закінчити виконавче провадження ВП № 60688548 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 36823, 46 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.М. Брильовський