справа № 380/138/23
03 травня 2023 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 82231,05 грн, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82231,05 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 січня 2013 року по 30 липня 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по день її фактичної виплати 14 грудня 2022 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 30 липня 2018 року позивачку виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Станом на момент виключення позивачки зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не нарахував та не виплатив їй індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по 30 липня 2018 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 380/1058/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01 березня 2018 року по 30 липня 2018 року - із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року, з урахуванням раніше виплачених коштів.
На виконання вказаного рішення суду відповідач частинами, а саме 30 червня 2022 року та 14 грудня 2022 року виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення на загальну суму 82370,84 грн.
Позивачка вважає, що оскільки відповідач не провів з нею під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 14 грудня 2022 року, виплативши індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, то вона відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - також КЗпП України) має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», із застосуванням принципу співмірності (істотність частки), становить 82231,05 гривень.
Також позивачка зазначає, що оскільки факт несвоєчасної виплати сум індексації грошового забезпечення із затримкою на один і більше календарних місяців з моменту виникнення права на її отримання встановлений рішенням суду у справі № 380/1058/21, то вона має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. Відтак бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати такої компенсації є протиправною.
Зважаючи на вищенаведене, адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Зазначає, що з прийняттям судового рішення статті 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із сплати заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним рішенням суду. Вважає, що вимога позивача у цій частині є безпідставною, неправомірною та такою, що суперечить вимогам нормативно-правових актів.
Зважаючи на вищенаведене, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 05 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 16 січня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 липня 2018 року № 151 позивачку з 30 липня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 380/1058/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 30 липня 2018 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01 березня 2018 року по 30 липня 2018 року - із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року, з урахуванням раніше виплачених коштів.
На виконання вказаного рішення суду відповідач виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення 30 червня 2022 року у сумі 16992,85 грн та 14 грудня 2022 року у сумі 65377,99 грн, разом - 82370,84 грн (а.с.15-16).
Позивачка вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідач у день її звільнення не провів, то вона відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку (з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб), а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по день її фактичної виплати 14 грудня 2022 року, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для: 1) стягнення з відповідача на користь позивачки середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення (з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб); 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по день її фактичної виплати 14 грудня 2022 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Стосовно позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82231,05 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення № 1153) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Суд встановив, що позивачка виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30 липня 2018 року, натомість індексація грошового забезпечення виплачена їй відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 380/1058/21 30 червня 2022 року та 14 грудня 2022 року.
Таким чином, станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачкою розрахунок у повному обсязі.
За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивачки з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивачки з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачці індексації грошового забезпечення, тобто проведення з нею остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Щодо покликань відповідача на те, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, крім того, з прийняттям судового рішення статті 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із сплати заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права, суд звертає увагу на таке.
Нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі ж невиконання такого обов'язку настає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У той же час якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.
Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачці не виплачено в день її виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачкою повний розрахунок.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачці середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «… передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду».
Суд також ураховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачкою на день її виключення зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивачка відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачці середнє грошове забезпечення, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 липня 2018 року № 151 позивачку виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30 липня 2018 року.
Остаточний розрахунок з позивачкою проведено 14 грудня 2022 року.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 31 липня 2018 року по 13 грудня 2022 року (включно) та становить 1597 календарних днів.
Водночас суд бере до уваги, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачкою (14 грудня 2022 року) суд уважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А відтак із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 181 календарний день з 31 липня 2018 року (перший день після звільнення) по 27 січня 2019 року (включно).
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається, суд, встановивши право позивачки на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної у матеріалах справи Довідки військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2020 року № 350/490/85/1164пс про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивачки за два останні місяці служби перед звільненням (30 липня 2018 року) становив 17239,20 грн (8619,60 грн за травень 2018 року та 8619,60 грн за червень 2018 року).
Кількість календарних днів за травень-червень 2018 року становить 61 день.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивачки за два останні місяці служби перед звільненням складає 282,61 грн (17239,20 грн/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачці середнє грошове забезпечення з урахуванням норми статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 181 календарний день.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивачка за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 51152,41 грн (282,61 грн х 181 календарний день).
Разом з тим надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, який належить виплатити позивачці за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.
Встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Ураховуючи наведене, та, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно з пунктом 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Національного банку України, середньозважена облікова ставка за кредитами становила: з 31.07.2018 по 06.09.2018 (38 днів) - 17,5% річних; з 07.09.2018 по 25.04.2019 (231 день) - 18% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 дні) - 17,5% річних; з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) - 17% річних; з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) - 16,5% річних; з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) - 15,5% річних; з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) - 13,5% річних; з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) - 11% річних; з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) - 10% річних; з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) - 8% річних; з 12.06.2020 по 04.03.2021 (266 днів) - 6% річних; з 05.03.2021 по 15.04.2021 (41 день) - 6,5% річних; з 16.04.2021 по 22.07.2021 (97 днів) - 7,5% річних; з 23.07.2021 по 09.09.2021 (48 днів) - 8% річних; з 10.09.2021 по 09.12.2021 (90 днів) - 8,5% річних; з 10.12.2021 по 21.01.2022 (43 дні) - 9% річних; з 22.01.2022 по 03.06.2022 (133 дні) - 10% річних; з 03.06.2022 по 14.12.2022 (194 дні) - 25% річних.
З огляду на розмір несвоєчасно виплаченої позивачці індексації грошового забезпечення (82370,84 грн) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, що недоотримав належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 49027,15 грн.
Розрахунок:
1) 17,5% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 31.07.2018 по 06.09.2018 (38 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,05% х 38 днів = 1565,05 грн);
2) 18% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 07.09.2018 по 25.04.2019 (231 день)в розмірі 82370,84 грн х 0,05% х 231 день = 9513,83 грн);
3) 17,5% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 дні) в розмірі 82370,84 грн х 0,05% х 84 дні = 3459,58 грн);
4) 17% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,05% х 49 днів = 2018,09 грн);
5) 16,5% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,05% х 49 днів = 2018,09 грн);
6) 15,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,04% х 49 днів = 1614,47 грн);
7) 13,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,04% х 49 днів = 1614,47 грн);
8) 11% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) в розмірі 82370,84 грн х 0,04% х 42 дні = 1383,83 грн);
9) 10% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) в розмірі 82370,84 грн х 0,03% х 42 дні = 1037,87 грн);
10) 8% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,02% х 49 днів = 807,23 грн);
11) 6% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 12.06.2020 по 04.03.2021 (266 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,02% х 266 днів = 4382,13 грн);
12) 6,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 05.03.2021 по 15.04.2021 (34 дні) в розмірі 82370,84 грн х 0,02% х 34 дні = 560,12 грн);
13) 7,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 16.04.2021 по 22.07.2021 (97 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,02% х 97 днів = 1598,00 грн);
14) 8% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 23.07.2021 по 09.09.2021 (48 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,02% х 48 днів = 790,76 грн);
15) 8,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 10.09.2021 по 09.12.2021 (90 днів) в розмірі 82370,84 грн х 0,02% х 90 днів = 1482,68 грн);
16) 9% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 10.12.2021 по 21.01.2022 (43 дні) в розмірі 82370,84 грн х 0,02% х 43 дні = 708,39 грн;
17) 10% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 22.01.2022 по 03.06.2022 (133 дні) в розмірі 82370,84 грн х 0,03% х 133 дні = 3286,60 грн;
18) 25% річних/365 днів року = 0,07% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 03.06.2022 по 14.12.2022 (194 дні) в розмірі 82370,84 грн х 0,07% х 194 дні = 11185,96 грн.
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат складає 49027,15 грн.
За таких обставин сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31 липня 2018 року по 27 січня 2019 року (включно), яку, на переконання суду, необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки з урахуванням критеріїв співмірності становить 49027,15 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Крім того, суд зазначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.
В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Ураховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивачки грошового відшкодування у сумі лише 49027,15 грн.
Щодо позовної вимоги в частині проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок № 44) суд зазначає таке.
Порядком № 44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Однак необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв'язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Проте суд зауважує, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
До того ж обов'язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв'язку з виконанням позивачкою обов'язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а право на виплату таких сум позивачка набула не у зв'язку з виконанням обов'язків під час військової служби (пункт 2 Порядку № 44), а саме через протиправну бездіяльність відповідача, як це встановлено судом, що пов'язана з несвоєчасним розрахунком при звільненні.
З урахуванням викладеного суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачкою у змісті позовних вимог щодо нарахування та виплати їй компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивачки суперечать пунктам 1 та 2 Порядку № 44.
Таким чином, вимога позивачки щодо проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 січня 2013 року по 30 липня 2018 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по день її фактичної виплати 14 грудня 2022 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.
Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».
Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.
Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по 30 липня 2018 року відповідач виплатив позивачці у повному обсязі на виконання рішення суду у справі № 380/1058/21 14 грудня 2022 року.
Суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачкою права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Ураховуючи періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачці, та час її фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачці індексації грошового забезпечення.
Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивачка одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд доходить висновку про наявність у позивачки права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 року по день фактичної виплати - 14 грудня 2022 року.
Покликання відповідача на те, що коли суми грошових доходів нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації втрати частини доходів виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, суд оцінює критично, оскільки умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 816/1627/18.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2013 року по день фактичної виплати - 14 грудня 2022 року.
У зв'язку з цим, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивачки, за захистом якого вона звернулася до суду, належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки із 01 січня 2013 року по день фактичної виплати - 14 грудня 2022 року.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 858,88 грн, відтак, ураховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 512,07 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 82231,05 грн, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2018 року по 27 січня 2019 року (включно) в сумі 49027,15 грн.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2013 року по день фактичної виплати - 14 грудня 2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки із 01 січня 2013 року по день фактичної виплати - 14 грудня 2022 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 512,07 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 03 травня 2023 року.
Суддя Клименко О.М.