справа № 380/21162/21
03 травня 2023 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - період з 05 липня 2019 року по 28 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - період з 05 липня 2019 року по 28 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що в період з 16 грудня 2004 року по 04 липня 2019 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що перебуває у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . З 04 липня 2019 року позивачку виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
На момент виключення позивачки зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з нею повний розрахунок, а саме не виплатив їй грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексацію грошового забезпечення.
12 грудня 2019 року відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 69556,39 грн.
29 жовтня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 380/4134/20 відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років у розмірі 22479,00 грн.
29 жовтня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 380/4553/20 відповідач виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення у розмірі 85700,50 грн.
Позивачка вважає, що оскільки відповідач нею провів з нею під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 29 жовтня 2021 року, виплативши грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексацію грошового забезпечення, то вона відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - також КЗпП України) має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку за період з 05 липня 2019 року по день фактичного розрахунку - 28 жовтня 2021 року, яке відповідач повинен їй нарахувати та виплатити, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
Зважаючи на вищенаведене, адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу.
Зазначає, що позивачці було надано право, передбачене спеціальним законодавством, залишатися на військовій службі та отримувати грошове забезпечення до моменту проведення з нею всіх необхідних розрахунків, однак позивачка ним не скористалася. Тому вимога позивачки щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства.
Звертає увагу на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього грошового забезпечення із встановленим розміром заборгованості. Зауважує, що стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні повинно бути адекватним та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.
Зважаючи на вищенаведене, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 26 листопада 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про виплачені ОСОБА_1 суми за останні два місяці, що передують місяцю її звільнення зі служби, а також про усі виплачені ОСОБА_1 суми на момент її звільнення зі служби.
Ухвалою суду від 15 березня 2022 року провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 04 квітня 2023 року провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 04 квітня 2023 року витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про виплачені ОСОБА_1 суми за останні два місяці, що передують місяцю її звільнення зі служби, а також про усі виплачені ОСОБА_1 суми на момент її звільнення зі служби.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 липня 2019 року № 142 позивачку з 04 липня 2019 року виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
12 грудня 2019 року відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 69556,39 грн, що підтверджується випискою по її картковому рахунку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 380/4134/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 04 липня 2019 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 04 липня 2019 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 380/4553/20 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року, з урахуванням березня 2015 року, як базового місяця індексації та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця індексації та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
29 жовтня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 380/4134/20 відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, у розмірі 22479,00 грн, що підтверджується випискою по її картковому рахунку.
29 жовтня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 380/4553/20 відповідач виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення у розмірі 85700,50 грн, що підтверджується випискою по її картковому рахунку.
Позивачка вважає, що оскільки виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексації грошового забезпечення відповідач у день її звільнення не провів, то вона відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Суд встановив, що позивачка виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 04 липня 2019 року, натомість виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексації грошового забезпечення відповідач здійснив позивачці 12 грудня 2019 року та 29 жовтня 2021 року відповідно.
Таким чином, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачкою розрахунок у повному обсязі.
За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
З огляду на викладене суд відхиляє твердження відповідача про те, що оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, то норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на них.
Суд зазначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі ж невиконання такого обов'язку настає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.
Оскільки грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексацію грошового забезпечення позивачці не виплачено в день її виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (04 липня 2019), то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачкою повний розрахунок.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачці середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «… передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду».
Твердження відповідача про те, що позивачці було надано право, передбачене спеціальним законодавством, залишатися на військовій службі та отримувати грошове забезпечення до моменту проведення з нею всіх необхідних розрахунків, однак позивачка ним не скористалася, суд оцінює критично, оскільки позивачка не надавала згоди на виключення її зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення до проведення з нею повного розрахунку відповідно до абзацу третього пункту 242 Положення, що виключало б вину відповідача у невиплаті на момент звільнення позивачки з військової служби усіх належних їй сум та як наслідок звільняло від відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Суд також ураховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачкою на день її виключення зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивачка відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку.
За таких обставин належить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 липня 2019 року по 28 жовтня 2021 року (включно), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, а позовну вимогу у цій частині задовольнити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 липня 2019 року по 28 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби суд зазначає таке.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається, суд встановивши право позивачки на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.
Щодо суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку суд враховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наданої відповідачем довідки військової частини НОМЕР_1 від 21 квітня 2023 року № 350/486/200/384 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням розмір грошового забезпечення позивачки за два останні місяці служби перед звільненням (04 липня 2019 року) становив 23063,58 грн (11239,58 за травень 2019 року та 11824,00 грн за червень 2019 року).
Кількість календарних днів за травень - червень 2019 року становить 61 день.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивачки за два останні місяці служби перед звільненням складає 378,09 грн (23063,58 грн/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 05 липня 2019 року по 28 жовтня 2021 року (включно) становить 847 календарних днів.
Таким чином, середнє грошове забезпечення, яке підлягає виплаті позивачці у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, становить 320342,23 грн (378,09 грн х 847 календарних днів).
Разом з тим порівнюючи розмір несвоєчасно виплачених сум (177735,89 грн) з розміром середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (320342,23 грн) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними, оскільки несвоєчасно виплачена сума майже в два рази перевищує суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд відзначає, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Ураховуючи наведене, та, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно з пунктом 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Національного банку України, середньозважена облікова ставка за кредитами становила: з 05.07.2019 по 18.07.2019 (14 днів) - 17,5% річних; з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) - 17% річних; з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) - 16,5% річних; з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) - 15,5% річних; з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) - 13,5% річних; з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) - 11% річних; з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) - 10% річних; з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) - 8% річних; з 12.06.2020 по 04.03.2021 (266 днів) - 6% річних; з 05.03.2021 по 15.04.2021 (41 день) - 6,5% річних; з 16.04.2021 по 22.07.2021 (97 днів) - 7,5% річних; з 23.07.2021 по 09.09.2021 (48 днів) - 8% річних; з 10.09.2021 по 29.10.2021 (49 днів) - 8,5% річних.
З огляду на розмір несвоєчасно виплаченої позивачці грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексації грошового забезпечення (177735,89 грн) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, що недоотримав належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 29486,01 грн.
Розрахунок:
1) 17,5% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 05.07.2019 по 18.07.2019 (14 днів) в розмірі 177735,89 грн х 0,05% х 14 днів = 1244,15 грн);
2) 17% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) в розмірі 177735,89 грн х 0,05% х 49 днів = 4354,53 грн);
3) 16,5% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) в розмірі 177735,89 грн х 0,05% х 49 днів = 4354,53 грн);
4) 15,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) в розмірі 177735,89 грн х 0,04% х 49 днів = 3483,62 грн).
12 грудня 2019 року відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 69556,39 грн, відповідно з цієї дати на вказану суму зменшується розмір заборгованості відповідача перед позивачкою (177735,89 грн - 69556,39 грн) та становить 108179,95 грн. Вказану суму (108179,95 грн) суд застосовує при наступних обрахунках, починаючи з 13 грудня 2019 року:
1) 13,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) в розмірі 108179,95 грн х 0,04% х 49 днів = 2120,33 грн);
2) 11% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) в розмірі 108179,95 грн х 0,04% х 42 дні = 1817,42 грн);
3) 10% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) в розмірі 108179,95 грн х 0,03% х 42 дні = 1363,10 грн);
4) 8% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) в розмірі 108179,95 грн х 0,02% х 49 днів = 1060,16 грн);
5) 6% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 12.06.2020 по 04.03.2021 (266 днів) в розмірі 108179,95 грн х 0,02% х 266 днів = 5755,17 грн);
6) 6,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 05.03.2021 по 15.04.2021 (34 дні) в розмірі 108179,95 грн х 0,02% х 34 дні = 735,62 грн);
7) 7,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 16.04.2021 по 22.07.2021 (97 днів) в розмірі 108179,95 грн х 0,02% х 97 днів = 2098,69 грн);
8) 8% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 23.07.2021 по 09.09.2021 (48 днів) в розмірі 108179,95 грн х 0,02% х 48 днів = 1038,53 грн);
9) 8,5% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 10.09.2021 по 29.10.2021 (49 днів) в розмірі 108179,95 грн х 0,02% х 49 днів = 1060,16 грн);
Отже, загальна сума розміру ймовірних майнових втрат складає 29486,01 грн.
За таких обставин сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05 липня 2019 року до дня фактичного розрахунку 29 жовтня 2021 року, яку, на переконання суду, необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки з урахуванням критеріїв співмірності становить 29486,01 грн.
Зважаючи на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд з огляду на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат розмір грошового відшкодування у сумі 29486,01 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Крім того, суд зазначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.
В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Ураховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивачки грошового відшкодування у сумі 29486,01 грн.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн, відтак, ураховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 454,00 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 липня 2019 року по 28 жовтня 2021 року (включно), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 липня 2019 року по 28 жовтня 2021 року (включно) в сумі 29486,01 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 454,00 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 03 травня 2023 року.
Суддя Клименко О.М.