27 квітня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/430/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати йому з 26.03.2022 по 27.05.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 26.03.2022 по 27.05.2022 перерахунок та виплату йому грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №740 від 30.08.2017 р. “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.19).
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зауважив про неправомірність застосування, військовою частиною НОМЕР_2 при обчисленні та виплаті йому грошового забезпечення нормативно правового акта, в частині, яка була визнана судовим рішення протиправною та скасована.
За твердженням позивача, розмір його посадового окладу, окладу за військовим званням та відповідно додаткових видів грошового забезпечення обчислювався, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VІІІ, в сумі 1762 грн., що підтверджено розмірами посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, наведеними у довідці та інших документах.
За аналізом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII), позивач робить висновок про те, що встановлено обов'язок застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
Позивач наголошував, що згідно з пунктом 4 Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Позивач вказує, що відповідно до Схеми тарифних розрядів за найменуванням його посади ("старший солдат") встановлено 4 тарифний розряд.
Згідно з Додатком 14 до Постанови №704 за військовим званням «майор» встановлено тарифний коефіцієнт - 0,34.
За період служби з 26.03.2022 року по 27.05.2022 року на посаді водія інженерно-саперного відділення інженерного взводу позивач мав право на розмір посадового окладу, обчисленого за правилами, передбаченими пунктом 4 Постанови №704, у редакції чинній з 01.01.2022 р., виходячи із розрахунку 2481 грн., а не 1762 грн. Також за період служби позивач мав право на оклад за присвоєним йому військовим званням «старший солдат», обчисленого за правилами передбаченими пунктом 4 Постанови №704, у редакції чинній з 01.01.2022 р.
Таким чином, розмір основних видів місячного грошового забезпечення, на які старший солдат ОСОБА_1 мав право, перебуваючи на посаді водія інженерно-саперного відділення інженерного взводу, повинен бути вищим.
Проте, відповідач за період служби позивача з 26.03.2022 року по 27.05.2022 року розміри посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення неправомірно обчислював за правилами, визнаного судовим рішенням протиправним та скасованим, пункту 4 Постанови №704, у редакції змін, затверджених пунктом 6 постанови №103, який, виходячи з розміру, установленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017р. № 2246-VІІІ прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2018 року становив 1762,00 грн., що підтверджено розмірами (сумами) посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , наведеними у копії довідки №47 від 26.12.2022 року (а.с.7).
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2023 витребувано у відповідача довідку про розміри нарахованих та/або виплачених сум грошового забезпечення (з розмежуванням на складові та на суми виплат) позивачу при звільненні з військової служби (а.с.19-20).
Вимог ухвали відповідач не виконав.
31.03.2023 року від військової частини надійшов відзив на позов, в якому зокрема, зазначено, що не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».
З огляду на викладене, відповідач вважає, що слід дійти обґрунтованого висновку про те, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (старший солдат) у період з 26.03.2022 року по 27.05.2022 року включно, проходив військову службу на посаді водія інженерно-саперного відділення інженерного взводу військової частини НОМЕР_2 (а.с.5-6).
З 27.05.2022 року ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, в зв'язку з зарахуванням у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 та вибуттям до нового місця служби - м.Чугуїв Харківської області, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2022р. №136 (а.с.6).
Судом встановлено, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (27 травня 2022 року), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому застосуванню підлягає така норма саме в даній редакції.
Відповідний правовий висновок було викладено у постановах Верховного Суду 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 02 березня 2023 року у справі №№ 460/14618/21.
Щодо суті спору.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням у зв'язку з розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, на думку суду, зазначення у пункті 4 постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX), Закон №1082-IX та Закон №1928-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Спір у подібних правовідносинах вже був предметом розгляду справи №440/6017/21, рішення у якій переглянуті Верховним Судом, який висловив правову позицію у постанові від 02.08.2022 та дійшов таких висновків:
«(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.»
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 року по справі №240/12647/21, яка підлягає застосуванню і до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини цих справ стосуються визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, розрахованих згідно з постановою №704.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених саме у постановах Верховного Суду. Водночас, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою від 30.01.2019р. у справі №755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Згідно частиною 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законом "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлений розмір прожиткового мінімум на працездатну особу в розрахунку на місяць на рівні 2481 грн.
Відповідно до доказів, наданих сторонами у справі, судом встановлено, що посадовий оклад позивача з 26.03.2022 року по 27.05.2022 року становив 2730,00 грн., оскільки вираховувався з прожиткового мінімуму в сумі 1762,00 грн. станом на 01.01.2018 року. Така ж ситуація склалась і з окладом за військове звання (а.с.7), а тому суд вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2-9, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 з 26.03.2022 року по 27.05.2022 року нарахування та виплати грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 р.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 р. за період з 29.01.2020 по 15.03.2022 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. Дегтярьова