03 травня 2023 року Справа № 280/1220/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 26.01.2023 №2459/03-16 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача 1 зарахувати до пільгового стажу позивача періоди роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 за Списком №2;
зобов'язати відповідача 1 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням дати подання заяви;
зобов'язати відповідача 2 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 18.01.2023 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що у січні 2023 року звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак отримала рішення відповідача 1 від 26.01.2023 №2459/03-16 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку із тим, що вона не досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що відповідач 1 протиправно розглянув її заяву без урахування п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Зазначає, що рішення відповідача 1 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним, а тому вона була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою судді від 28.02.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач 2 позов не визнав, 14.03.2023 через систему «Електронний Суд» надіслав відзив, в якому вказує, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частинi визначення права на пенсію за вислугу poків для осіб, якi на день набрання чинності 3аконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148 мають вислугy poків та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Таким чином, з набранням чинності з 11.10.2017 змін до Закону №1058 щодо положень ст. 114, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються на умовах виключно зазначеної статті. Щодо посилання позивача на Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 зауважує, що зазначене рішення КСУ не може бути застосоване для вирішення питання призначення о положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частинi визначення права на пенсію за вислугу років, зв'язку з чим у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, на переконання відповідача-2, на спiрнi правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивача. Звертає увагу суду, що норми ст. 114, п. 2 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами, у зв'язку із чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач 1 позов також не визнав, на адресу суду надав відзив (вх. №12042 від 24.03.2023), у якому пояснює, станом на дату звернення ОСОБА_1 досягла 53 роки 08 місяців, страховий стаж позивача становить 39 років 06 місяців 05 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 36 років 06 місяців 20 днів, відповідно, відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах станом на дату звернення у зв'язку із відсутністю 55-річного віку. Отже, у зв'язку з недосягненням позивачем пенсійного віку на дату звернення, їй було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Щодо застосування при призначенні пільгової пенсії п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 наголошує, що позивач, в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №2 з 16.08.2022, посилається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Зауважує, що 09.07.2003 прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-VI, який, є пріоритетним та, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Також, зазначено, що за поданими документами до страхового та пільгового стажу за Списком №2 не зараховано період трудової діяльності з 01.01.2001 до 31.12.2001, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб. Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 від 23.03.2000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 13.07.1987 позивач з 13.07.1987 позивач була прийнята до зборочного цеху монтажником радіоелектронної апаратури та приладів по третьому розряду (запис №2, наказ №847к від 08.07.1987). 27.03.1992 позивач переведена до цеху магнітофонів на посаду монтажника радіоелектронного обладнання по четвертому розряду (запис №4, наказ №378к від 26.03.1992), з якої звільнена 15.10.1996 за ст. 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням (запис №5, наказ №851-к від 15.10.1996). 24.02.1997 позивач прийнята до міськпсихдиспансера на посаду санітарки (запис №6, наказ №28 від 12.02.1997), з 01.04.1998 посада санітарки перепрофільована на молодшу медсестру палатну (запис №7, наказ №54 від 23.03.1998). 30.06.2017 позивач звільнена з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (запис №16, наказ №116-о від 22.06.2017).
При цьому, зі змісту записів №8 (наказ №115к від 20.06.2001), №11 від 13.03.2006 (наказ №144 від 22.06.2006), №13 від 20.03.2009 (наказ №126-Адм від 12.06.2009), №15 від 01.04.2014 (наказ №95-Адм від 20.06.2014) підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 професії молодша медична сестра згідно з атестацією робочих місць за умовами праці.
18.01.2023 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, однак отримала рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 25.01.2023 №084050013678 про відмову в призначенні пенсії, відповідно до якого зазначено, що станом на дату звернення страховий стаж позивача становить 39 років 06 місяців 05 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 36 років 06 місяців 20 днів, вік заявника (позивача) - 53 роки 08 місяців. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за даними документами до страхового та пільгового стажу не зараховано період діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2001, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб. Право на пенсійну виплату набуде 29.10.2023.
Не погоджуючись із рішенням відповідача 1 про відмову в призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Так, судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачкою пенсійного віку, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, відповідачем, на час прийняття оскарженого рішення, не заперечувалось.
Щодо досягнення позивачем необхідного віку, який би давав останній право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема 55 років».
За приписами ст. 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.»
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. "б" ст. 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч.2 ст. 14, п. "б" - "г" ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст. 14, п. "б" - "г" ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що ст.13, ч.2 ст. 14, п. "б" - "г" ст. 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють одно предметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абзац другий п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням встановлених обставин справи та висновків Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що в даному випадку рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 25.01.2023 №084050013678 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, як особі, яка досягла 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 зарахувати до пільгового стажу позивача періоду роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 за Списком №2, суд вважає за необхідне вказати про таке.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із абзацом першим ч. 1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 11 Закону №1058-IV визначено осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Так, відповідно до п. 1 ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.
При цьому, як передбачено п. 1 ст. 14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
За змістом ч. 5 та 6 ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у п. 1, 2, 4 ст. 14 цього Закону є календарний місяць.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових норм дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Як встановлено під час розгляду справи, позивач має відповідні записи в трудовій книжці НОМЕР_3 від 13.07.1987, а саме: 24.02.1997 позивач прийнята до міськпсихдиспансеру на посаду санітарки (запис №6, наказ №28 від 12.02.1997), з 01.04.1998 посада санітарки перепрофільована на молодшу медсестру палатну (запис №7, наказ №54 від 23.03.1998). 30.06.2017 позивач звільнена з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (запис №16, наказ №116-о від 22.06.2017), що підтверджено також довідкою Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» від 28.10.2022 №162.
Пільговий стаж за спірний період за професією молодша медсестра, що передбачено Списком №2 розділ ХХІV, підрозділ 2260000 в Постанови КМУ від 11.03.1994 №162, Списком №2 розділ ХХІV, позиція 24в Постанови КМУ від 16.01.2003 №36, Списком №2 розділ ХХІV, Постанови КМУ від 26.06.2016 №461, підтверджено позивачем додатково довідкою Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» №161 від 28.10.2022 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Разом із цим, з довідки форми ОК-5 щодо позивача вбачається, що інформація про сплату страхових внесків за період його роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 відсутня у відомостях Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, підстави відсутності відомостей не вбачається можливим встановити.
За змістом ч. 6 ст. 21 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відомості про осіб, зазначених у п. 1, 2, 5-10, 12-15, 18 ст.11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
Пунктами 3, 4 розділу IV "Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них" Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 .№10-1 (далі - Положення) передбачено, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником.
У разі припинення, або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.
Відомості про застрахованих осіб та звіти щодо сум нарахованих страхових внесків за період до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою страхувальника, та вносяться до Реєстру застрахованих осіб на підставі наказу керівника відповідного територіального органу у десятиденний строк після узгодження результатів перевірки.
Тож у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника законодавець визначив єдиний алгоритм внесення змін та уточнень до відомостей Реєстру - судове рішення, а у разі необхідності внесення змін за період до 01.01.2011 за умови діючою юридичної особи - шляхом проведення відповідної перевірки територіальним органом Пенсійного фонду.
За змістом довідки №162 від 28.10.2022 вбачається, що Запорізький міський психоневрологічний диспансер перейменовано на Комунальну установу «Запорізький міський психоневрологічний клінічний диспансер» на підставі рішення Запорізької обласної ради від 09.06.2004 №724р, яка в свою чергу на підставі рішення Запорізької обласної ради від 23.12.2005 №28 перейменовано на Комунальну установу «Обласна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради. На підставі рішення Запорізької обласної ради від 24.11.2011 №29 Комунальна установа «Обласна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради перейменована на Комунальну установу «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради, в результаті перетворення якої на підставі рішення Запорізької обласної ради від 27.02.2020 №13 створено Комунальне некомерційне підприємство «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради.
Таким чином, правонаступником страхувальника, яким можливо подання змін до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду наразі є Комунальне некомерційне підприємство «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР.
Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
За приписами п. 2, 3 ч. 1 ст. 14-1 Закону №2464-VI Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідач 2 не був позбавлений можливості самостійно (без рішення суду, що набрало законної сили) внести зміни або уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо періоду роботи ОСОБА_1 з 01.01.2001 по 31.12.2001 шляхом проведення відповідної перевірки Комунальної установи «Обласна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради. Проте, відповідачем жодних дій з цього приводу вчинено не було.
При цьому, на переконання суду, встановлення недостовірності (неповноти) відомостей у реєстрі застрахованих осіб через допущені помилки (описки) не позбавляє органи пенсійного фонду при наявності достатніх та достовірних підтверджуючих документів враховувати інші (дійсні, фактичні) відомості про застрахованих осіб.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивач у спірний період 01.01.2001 по 31.12.2001 перебував у трудових відносинах з Комунальною установою «Запорізький міський психоневрологічний клінічний диспансер», за нього у порядку, визначеному законодавством, нараховувались та сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що вказує на наявність підстав для зарахування вказаного періоду до його страхового та пільгового стажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з ч.1 ст. 45 Закону № 1058-ІV, яка визначає загальні умови щодо строків призначення (перерахунку) та виплати пенсії, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Так, порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3, 4.10 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало ГУ ПФУ в Житомирській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.
Так, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
У спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, обираючи одне із альтернативних рішень, прийшов до висновку про те, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії.
Тобто, відповідачем 1 було реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскарженого рішення.
У спірному випадку встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначені пенсії була позиція органу ПФУ про недосягнення останньою 55-ти річного віку. При цьому, органом ПФУ не заперечувалось та підтверджено в оскаржуваному рішенні наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Оскільки позиція органу ПФУ відносно того, що для призначення пільгової пенсії позивач повинна досягти 55-ти річного віку, судом визнана неправомірною, а інших підстав для відмови у призначенні пенсії відповідачами висловлено не було, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання призначити пенсію, оскільки це буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказаний спосіб захисту порушеного права не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскарженого рішення, яке були предметом судового контролю у межах цієї справи.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде саме зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII) з дня звернення за пенсією - 18.01.2023.
Разом із тим, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача 2 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 18.01.2023 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки спору з відповідачем 2 щодо призначення та виплати позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на час звернення до суду немає.
Відповідач 2 ще не ухвалював рішення щодо призначення та виплати призначеної позивачу пенсії за віком на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, як передчасних.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
У силу вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, буд.7, код ЄДРПОУ 13559341), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.01.2023 №084050013678 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового та пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 період її роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001 у Комунальній установі «Запорізький міський психоневрологічний клінічний диспансер» на посаді молодшої медсестри палатної.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати подання заяви - з 18.01.2023.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак