04 травня 2023 року м. Житомир справа № 240/17743/20
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Шуляк Л.А., суддів Єфіменко О.В., Окис Т.О,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про скасування наказу та визнання протиправною бездіяльність,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати п.2 наказу керівника Житомирської обласної прокуратури від 11.09.2020 №109к в частині закріплення ОСОБА_1 за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури;
- визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо не призначення ОСОБА_1 па посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури шляхом переведення з прокуратури Житомирської області;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру в особі її керівника призначити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури шляхом переведення з прокуратури Житомирської області.
В обґрунтування позову вказувала, що вона має статус одинокої матері та виховує дитину віком до чотирнадцяти років - сина 2015 року народження. Однак, незважаючи на те, що вона 15.10.2019 подала заяву про намір продовжувати проходити службу в органах прокуратури, її після утворення обласних прокуратур так і не було призначено на посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури шляхом переведення з прокуратури Житомирської області. Вказала, що відповідачем порушено її права та гарантії, які передбачені Конституцією, Законами України та міжнародними договорами. Закріплення за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури, на її думку, відбулося без законних підстав, а відповідачем не дотримано принципу правової визначеності.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року у справі №240/17743/20 відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2021 року та рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року залишено без змін.
29.03.2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року у цій справі за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України.
Заява мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справі №3-5/2022(9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, тоді як саме вказану норму було застосовано судами у даній справі як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, що у відповідності до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України є підставою для перегляду рішення від 16.04.2021 року за виключними обставинами.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 відкрито провадження за виключними обставинами.
Відповідачем надано до суду заперечення на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, в яких він просить відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі. Заперечуючи проти заяви, відповідач послався на те, що за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Позивачем подано відповідь на заперечення, в яких зазначено про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача.
Ухвалою суду від 26.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі, що відображено у протоколі судового засідання від 26.04.2023.
Заявник в судовому засіданні 26.04.2023 підтримала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення заяви.
Заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість продовжити розгляд заяви в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, про що ухвалено рішення, яке відображено у протоколі судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу пояснення та докази в їх сукупності, а також, надаючи оцінку обставинам, зазначеним заявником у заяві про перегляд рішення суду за виключними обставинами, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом при первинному розгляді, ОСОБА_1 працює в органах Житомирської обласної прокуратури на різних посадах з червня 2001 року. Відповідно до наказу від 25.01.2016 №101к її переведено на посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Житомирської області.
Позивач має статус одинокої матері та виховує дитину віком до чотирнадцяти років - сина 2015 року народження.
На виконання пункту 10 Порядку проходження прокурорами атестації № 221 від 03.10.2019 Генеральному прокурору заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію ОСОБА_1 не було подано.
Як зазначив відповідач, позивачем подано заяву, в якій вона відмовилася від написання такої заяви та просила врахувати вимоги Кодексу законів про працю України, не звільняти її з посади прокурора.
Відповідно до наказу керівника Житомирської обласної прокуратури від 11.09.2020 №109к ОСОБА_1 було закріплено за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури з визначенням робочого місця.
Вважаючи вказаний наказ протиправним в частині закріплення ОСОБА_1 за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури, а також що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не призначення її па посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури шляхом переведення з прокуратури Житомирської області позивач звернулась до суду з позовом.
При розгляді справи суд зазначив, що спеціальні норми права, пов'язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені у Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ (надалі Закон №1697 в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ (діє з 25 вересня 2019 року, далі - Закон №113-IX).
Статтю 51 Закону №1697 доповнено частиною п'ятою такого змісту:
"5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження". Згідно з пунктом 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що з початку роботи Житомирської обласної прокуратури, у зв'язку із відсутністю рішення про успішне проходження позивачем атестації, ОСОБА_1 не може бути переведеною до штату обласної прокуратури на адміністративну посаду.
Водночас, Законом України "Про прокуратуру" та Законом №113-ІХ не врегульовано питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, одиноких матерів.
Відтак, відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 184 Кодексу законів про працю України, яка забороняє звільнення для жінок, які є одинокими матерями, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства та за умови обов'язкового працевлаштування.
Враховуючи наведене суд прийшов до висновку, що наказ керівника Житомирської обласної прокуратури від 11.09.2020 №109к в частині закріплення ОСОБА_1 за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури є таким, що прийнятий у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Надаючи правову оцінку обставинам заяви позивача про перегляд рішення суду за виключними обставинами, суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справі №3-5/2022(9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
Пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення
Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні положення містяться у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Таким чином, пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX не підлягає застосуванню з 01.03.2023 року, що прямо встановлено Рішенням №3-5/2022(9/22).
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, наявність Рішення №3-5/2022(9/22) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Твердження позивача про те, що правовідносини між нею та органом прокуратури тривають й після 01.03.2023 суд вважає хибним, оскільки після винесення наказу керівника Житомирської обласної прокуратури від 11.09.2020 №109к в частині закріплення ОСОБА_1 за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури, відносини щодо вирішення питання про подальше проходження позивачем служби в новостворених органах прокуратури припинились, як наслідок того, що позивач не проходила атестації, але й не могла бути звільнена в силу наявності гарантій, встановлених для одиноких матерів.
Також колегія суддів враховує, що предметом розгляду Конституційного Суду було питання щодо дотримання процедури повідомлення про звільнення прокурорів, яка була передбачена пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, водночас, дана обставина не була зазначена як підстава для заявлення первинних позовних вимог у даній адміністративній справі.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 6 ст. 361 КАС України при перегляді судового рішення за виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Крім того, колегія суддів зазначає, що положеннями частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Колегія суддів зазначає, що положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
Слід звернути увагу, що словосполучення ще не виконане, яке вживається у пункті 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також розширеного тлумачення. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства, а також, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду 16.04.2021 року у справі №240/17743/20, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернулась ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено, колегія суддів зазначає, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.
Вказана правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі №140/2217/19 та від 19.02.2021 року у справі № 808/1628/18.
Відповідно до частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року у справі №240/17743/20.
Керуючись статтями 243, 248, 256, 361-369 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення від 16.04.2021 за виключними обставинами в адміністративній справі №240/17743/20 .
Залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 року у справі №240/17743/20.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали складено 04.05.2023
Головуючий суддя Л.А.Шуляк
Судді О.В. Єфіменко
Т.О. Окис