03 травня 2023 року м. Житомир справа № 240/2821/23
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Житомирській області) щодо призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання її призначити.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення 54 років звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як особі, що проживає на території радіоактивного забруднення. Проте, відповідач відмовив їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи це тим, що згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №344/9747/17 громадяни, громадянам, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менше як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 року, надано державною право саме на пенсію в повному розмірі - у розмірі не меншому за мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», - розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначений законом.
Ухвалою суду від 03 лютого 2023 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без викликів учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
10 березня 2023 року до суду надійшов відзив разом з витребуваними судом документами, у якому відповідач 1 просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що згідно поданих позивачем документів до страхового стажу не зараховано період роботи з 12 грудня 1994 року по 03 лютого 1998 року, оскільки в довідці Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» відсутні відомості про фактичну зайнятість позивача у період роботи у колгоспі. За наявними документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії становить 19 років 01 місяць 15 днів. Ураховуючи положення статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсія за віком призначається за умови наявності страхового стажу 23 роки. Отже, на момент звернення позивача з відповідною заявою вона не мала страхового стажу у визначеному законодавством розмірі, а тому не набула права на призначення пенсії.
Додаткового зауважує, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу за принципом екстериторіальності приймало Головне управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, а тому вимога про його скасування заявлена до неналежного відповідача.
13 березня 2023 року суд постановив ухвалу, якою запропонував позивачу залучити до участі у справі як співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та зупинив провадження у справі до дати отримання інформації про прийняте позивачем рішення.
17 березня 2023 року позивач подала уточнену позовну заяву з проханням залучити до участі у справі співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Ухвалою суду від 20 березня 2023 року поновлено провадження у справі, прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Харківській області) та визначено останньому строк для подання відзиву на позов.
20 квітня 2023 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Харківській області, в якому наведені заперечення проти задоволення позову з підстав, аналогічних тим, що наведені у відзиві ГУ ПФУ в Житомирській області.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням.
Після досягнення 54 років позивач неодноразово зверталася до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 28 грудня 2022 року №0600-0217-8/113957 відповідач 1 повідомив позивача, що рішенням відповідача 2 від 22 грудня 2022 року, за результатами розгляду заяви від 19 грудня 2022 року, відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу роботи (23 роки). Одночасно повідомлено, що тривалість страхового стажу 19 років 1 місяць 15 днів дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після досягнення 65 років.
Уважаючи таке рішення ГУ ПФУ в Харківській області протиправним, ОСОБА_3 звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини 1 статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави».
У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи частини 2 статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Згідно із статтею 9 цього Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно абзацу 1 частини 1 статті 55 цього Закону України №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 цієї правової норми передбачено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
За змістом заяв по суті сторонами визнається набуття позивачем права на зниження пенсійного віку і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії на 6 років, на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України №796-ХІІ.
На момент звернення із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 54 років, тобто вона досягла пенсійного віку.
Згідно довідки Олевської міської ради Житомирської області від 15 листопада 2022 року №1267, позивач дійсно зареєстрована та проживала в селі Джерело Коростенського (Олевського) району Житомирської області, яке відносить до зони гарантованого добровільного відселення (3 зони) з 25 листопада 1986 року по 15 лютого 1990 року та з 10 квітня 1998 року по даний час.
Щодо висновків ГУ ПФУ в Харківській області стосовно того, що страховий стаж позивача становить тільки 19 років 01 місяць 15 днів, оскільки в довідці Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» від 25 жовтня 2022 року №29 відсутні відомості про фактичну зайнятість заявника, то суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як зазначено вище Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених вище норм права дозволяє прийти висновку, що в разі відсутності в трудовій книжці необхідних записів або їх неправильному чи неточному оформленні за періоди роботи до 01 січня 2004 року, зарахування таких періодів роботи до страхового стажу здійснюється на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно частини 4 статті 24 Закону України №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно положень статті 56 Закону України №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Судом установлено, що з 25 лютого 1990 року по 03 лютого 1998 року позивач працювала в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Нива» на посаді доярки.
Довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» від 25 жовтня 2022 року №28 підтверджено, що таке є правонаступником КСП «Нива», згідно рішення зборів від 25 лютого 2000 року, оформленого протоколом №3.
Довідкою цього ж товариства від 25 жовтня 2022 року №29 підтверджено, що позивач була членом колгоспу з 25 лютого 1990 року по 03 лютого 1998 року.
Згідно відомості про кількість вироблених трудоднів (людиноднів) трудову участь в колгоспному виробництві ОСОБА_1 у 1990 - 1992 роках перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років, у 1993 році встановлено трудовий мінімум 186 трудоднів, відпрацьовано 186, у 1994 році встановлено трудовий мінімум 62 трудодні, відпрацьовано 62, у 1995 році встановлено трудовий мінімум 220 трудодні, відпрацьовано 14, у 1996 та 1998 роках не встановлено трудового мінімуму та не відпрацьовано, у 1997 році встановлено трудовий мінімум 220 трудодні, відпрацьовано 13.
З огляду на наведені вище положення статті 56 Закону України №1788-ХІІ, а також надану позивачем відомість, суд приходить до висновку, що період трудової діяльності з 25 лютого 1990 року по 31 грудня 1994 року підлягає зарахуванню до трудового стажу позивача, оскільки протягом зазначеного періоду позивач виконала встановлений мінімум трудової участі або не виконала такий з огляду на існування поважної причини - догляд за дитиною до досягнення трирічного віку.
За таких обставин страховий стаж позивача на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком становив більше 23 років.
Тим часом суд не приймає до уваги посилання позивача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №344/9747/17.
Як убачається зі змісту зазначеної постанови, спірним питанням у справі, що розглядалась, було визначення розміру пенсії, на який позивач має право. До того ж спірні правовідносини виникли між сторонами станом на 10 грудня 2016 року. Тим часом, положеннями статті 26 Закону України №1058-IV закріплено, що до 31 грудня 2017 року особи мають право на призначення пенсії а наявності страхового стажу не менше 15 років, а з 01 січня 2022 року - не менше 29 років.
Отже спірні правовідносини у зазначеній справі не є релевантними до тих, що виступають предметом судового дослідження у цій справі.
З урахуванням наведених вище положень статті 26 Закону України №1058-ІV та статті 55 Закону України №796-ХІІ, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, її страховий стаж мав становити 23 роки.
Такий висновок узгоджується з позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 18 лютого 2020 року у справі №460/3055/19, від 20 січня 2021 року у справі 460/2991/20 та від 25 серпня 2022 року у справі №140/2073/22.
Оскільки за результатами розгляду справи суд установив, що на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком, її страховий стаж становив більше 23 років, рішення відповідачам 2 №064050003651 від 22 грудня 2022 року, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду цієї справи відповідачі не довели правомірність оскаржуваного позивачем рішення.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім окремих випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Ураховуючи те, що єдина підстава, зазначена відповідачем на обґрунтування рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ, спростована за результатами розгляду справи, суд приходить до висновку, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування спірного рішення та зобов'язання відповідача 1 прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, починаючи з 19 грудня 2022 року.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 26 квітня 2021 року у справі №120/6776/20-а та від 02 лютого 2022 року у справі №560/9868/21 та Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №460/711/21.
З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З огляду на те, що виникнення спірних правовідносини обумовлено прийняттям саме ГУ ПФУ в Харківській області рішення, яке за результатами розгляду справи, визнане протиправним, суд приходить до висновку, що вся сума судового збору підлягає стягненню з останнього.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22 грудня 2022 року №064050003651 про відмову ОСОБА_4 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_4 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, починаючи з 19 грудня 2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис