04 травня 2023 року Справа № 160/5070/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.03.2023 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-1), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за №046350012306 від 06.03.2023 року про відмову в призначенні мені - ОСОБА_1 - пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити мені - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 лютого 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 27.02.2023 вона через управління обслуговування громадян відділ обслуговування громадян № 23 м.Павлоград звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із особистою заявою і документами на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»), оскільки працювала на підприємствах вугледобувної галузі та була зайнята повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, які відповідно переліку виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, які віднесені до Списку №2. Листом від 08.03.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача про те, що згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046350012306 від 06.03.2023 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вона не досягла пенсійного віку. Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає, що відповідачем-1 не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Позивач зазначає, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV. З огляду на досягнення необхідного 50-річного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, наявності необхідного загального страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, тому просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2023 прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5070/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у відповідача-2 засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
У зв'язку з недостатнім фінансуванням суду на здійснення витрат на закупівлю поштових марок та оплати послуг відправлення поштової кореспонденції, копія ухвали від 17.03.2023 була направлена сторонам засобами електронного зв'язку та доставлена, про що свідчить довідка про успішне доставлення електронного листа. Крім того, копію ухвали суду від 17.03.2023 разом із копією позову з додатками вручено відповідачу-2 у паперовому вигляді 10.04.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про отримання.
11.04.2023 відповідачем-2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 15.02.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява Позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 046350012306 від 06.03.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Рішення про відмову в призначені пенсії було надіслано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на адресу позивача листом від 08.03.2023 № 0400-010226-8/29747. За таких обставин, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії. Щодо застосування при призначенні пільгової пенсії п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ та рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 відповідачем зазначено, що позивач в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №2 з 27.02.2023 посилається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Водночас, Законом №2148-VIII внесено зміни до Законів №1788-ХІІ та №1058, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років передано в сферу застосування лише Закону №1058. Положення Закону 2148-VIII, якими внесено такі зміни, не конституційними не визнавались. Рішення Конституційного Суду, на яке спирається позивач, не відновлює дію Закону №1788-ХІІ і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин, та впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. З огляду на зазначене, вважає, що відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач набуде право на призначення пенсії на пільгових умова при досягненні 55 років.
До відзиву відповідачем-2 долучено витребувані докази.
11.04.2023 від відповідача-1 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву (вих.№1000-0905-7/51053 від 05.04.2023), в якому зазначає, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.02.2023, звернулася з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та доданими до заяви документами. Заяву було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та рішенням від 06.03.2023 № 046350012306 позивачці було відмовлено у призначені пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як такій, що не набула права на пенсійну виплату. На момент звернення заявниці виповнилось повних 50 років. Водночас, відповідно до частини 1 та пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом міністрів України та за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Відповідач зауважує, що починаючи з 11 жовтня 2017 року зниження пенсійного віку громадянам, які працювали за Списком №1 та Списком №2 відбувається, виключно, на підставі ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 1058-ІУ від 09 липня 2003 року. Тобто, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ вже не є визначальною для даних цілей. Таким чином, порядок виконання рішення, у тому числі застосування норм внесення змін до яких визнано неконституційними, є дискреційними повноваженнями Конституційного Суду України. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 зобов'язань на Пенсійний фонд України та його територіальні органи не покладалося. Підсумовуючи вищенаведене відповідач-1 вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте на підставі чинного законодавства, оскільки на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України позивачка не набула права на пенсійну виплату, а саме не досягла необхідного для цього пенсійного віку у 55 років.
Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 13.04.2004 Тернівським МВ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
27.02.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (відділ обслуговування громадян №23 (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Згідно із розпискою-повідомленням до заяви від 27.02.2023 за №501 долучено копії наступних документів: диплома, ідентифікаційного коду, довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах №183 від 21.02.2023, інший документ 006698995, наказу №1155к від 05.11.2003, паспорта, свідоцтв про народження дитини, свідоцтв про шлюб, трудової книжки.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатом розгляду заяви позивача від 27.02.2023 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.03.2023 №046350012306 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням пенсійного віку.
Означене рішення відповідача-1 обґрунтоване наступним.
Пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить не менше 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах із важкими і шкідливими умовами праці визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить 10 років. Зниження пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) особам, які набули не менше половини необхідного стажу у важких і шкідливих умовах праці на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи жінкам. Вік заявниці 50 років. Страховий стаж особи становить 25 років 06 місяців 18 днів. Пільговий стаж за Списком №2 становить 14 років 04 місяці 09 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за даними документами до страхового та пільгового стажу зараховані всі періоди. Право на пенсійну виплату набуде 22.02.2028. Враховуючи викладене, слід відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла пенсійного віку.
Копію рішення від 06.03.2023 №046350012306 направлено позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з повідомленням від 08.03.2023 №0400-010228-8/29747.
Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 046350012306 на дату звернення 27.02.2023, загальний страховий стаж позивача складає 25 років 06 місяців 18 днів, до пільгового стажу за Списком №2 зараховано наступні періоди:
з 02.07.1996 по 16.05.2001 - Список №2 - 04 роки 10 місяців 15 днів;
з 01.06.2001 по 31.12.2003 - Список №2 - 02 роки 07 місяців 0 днів;
з 01.01.2005 по 25.12.2005 - Список №2 - 01 рік 0 місяців 0 днів;
з 26.12.2005 по 11.08.2006 - Список №2 - 0 років 08 місяців 10 днів;
з 01.01.2007 по 23.10.2007 - Список №2 - 0 років 10 місяців 0 днів;
з 31.10.2007 по 31.10.2007 - Список №2 - 0 років 01 місяць 0 днів;
з 01.11.2007 по 01.09.2010 - Список №2 - 02 роки 11 місяців 0 днів;
з 29.05.2017 по 14.01.2019 - Список №2 - 01 рік 08 місяців 08 днів.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за Списком №2, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».
Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, положення зазначених законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
За вказаних обставин, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності прийняття відповідачем-1 рішення від 06.03.2023 №046350012306 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 27.02.2023.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова у призначені пенсії обґрунтована єдиною підставою - відсутністю на час звернення за призначенням пенсії (27.02.2023) необхідного віку, встановленого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.
Водночас, на час звернення позивача із заявою про призначенням пенсії 27.02.2023 вона досягла 50-річного віку, мала 25 років 06 місяців 18 днів страхового стажу, пільгового стажу за Списком №2 - 14 років 04 місяці 09 днів, про що відсутній спір сторонами та не заперечено відповідачами.
Тобто, позивач на час звернення за призначенням пенсії (27.02.2023) досягла необхідного віку, мала необхідний страховий і пільговий стаж, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов'язковими необхідними умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №2, тому суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав недосягнення нею 55 років, відповідач-1 діяв протиправно.
Щодо доводів відповідача-2 про те, що станом на момент звернення 27.02.2023 позивачці виповнилось лише 50 рік, що не дає право на призначення пенсії за Списком №2 за чинним пенсійним законодавством, суд повторно зазначає.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII є чинним.
Обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Пільговий стаж позивача не є спірним у справі.
Як вбачається з роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер номер ПС: 046350012306 на дату звернення 27.02.2023, пільговий стаж позивача за Списком №2 становить 14 років 04 місяці 09 днів та зарахований відповідачем, починаючи з 02.07.1996 по 16.05.2001; з 01.06.2001 по 31.12.2003; з 01.01.2005 по 25.12.2005; з 26.12.2005; з 01.01.2007 по 23.10.2007; з 31.10.2007 по 31.10.2007; з 01.11.2007 по 01.09.2010; з 29.05.2017 по 14.01.2019.
За таких обставин, станом на 01.04.2015 позивач працювала на посадах за Списком №2, тобто на роботах у важких і шкідливих умовах, відтак мала легітимні очікування щодо настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію на пільгових умовах, тому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (пункт «б» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII).
При цьому, права позивача порушені саме рішенням відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії від 06.03.2023 №046350012306 (реєстраційний номер листа 8228/03-16 від 06.03.2023).
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.03.2023 №046350012306 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах винесене не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 призначити, нарахувати та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 27.02.2023, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 лише через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії від 27.02.2023 досягла необхідного пенсійного віку, тому у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, 21.02.2023 і матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася 27.02.2023, тобто у межами трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 22.02.2023.
За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 22.02.2023.
Позовні вимоги в частині зобов'язання «нарахувати та виплатити пенсію» не підлягають задоволенню, оскільки є такими, що заявлені на майбутнє. Позаяк, на час розгляду справи питання про призначення пенсії позивачу ще не вирішено. Водночас, судовому захисту підлягають лише реально порушені права. Захист непорушених прав не узгоджується із завданням на принципами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом у розмірі 1073,60 грн., підлягають стягненню з відповідача-1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Києв, вул. Ярославська, 40) від 06.03.2023 № 046350012306 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 22.02.2023.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Києв, вул. Ярославська, 40) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення суду складено 04.05.2023.
Суддя М.М. Бухтіярова