04 травня 2023 року Справа № 160/4256/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Чернеччинської сільської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення сесії Чернеччинської сільської ради № 2104-12/VIII від 24.12.2021 року про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю;
- зобов'язати Чернеччинську сільську раду дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,7 умовних кадастрових гектар на території Чернеччинської сільської ради.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.08.1984 року був прийнятий в члени колгоспу ім.Ілліча, реорганізованого в колективно-дольове сільськогосподарське підприємство ім.Ілліча. В подальшому, колективно-дольове сільськогосподарське підприємство ім.Ілліча було реорганізовано в ПП «Приорілля». З 01.12.1993 року позивач був звільнений з членів КДСП.
Позивач зазначає, що на підставі Указу Президента України від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам» керівництвом КДСП ім.Ілліча було здійснено розпаювання земель сільськогосподарського призначення. Однак, в процесі розпаювання земель КДСП було порушено право позивача як члена колективного господарства на отримання земельної частки/паю, оскільки після отримання КДСП ім.Ілліча державного акту на право колективної власності на землю (13.08.1993 року) позивач, як член даного колективного сільськогосподарського підприємства повинен бути внесений у список до державного акту на право колективної власності.
Позивач посилається на приписи статті 25 Земельного Кодексу України та зазначає, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Тому, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю як колишньому члену КДСП ім.Ілліча.
Однак, рішенням сесії Чернеччинської сільської ради № 2104-12/VIII від 24.12.2021 року позивачу було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації для виділення вказаного земельного паю.
Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Відповідач, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Магдалинівським РС ГУ ДМС України в Дніпропетровській області.
Відповідно до записів у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 01.08.1984 року було прийнято в члени колективно-дольового сільськогосподарського підприємства ім.Ілліча, правонаступника колгоспу ім.Ілліча.
Надалі колективно-дольове сільськогосподарське підприємство ім.Ілліча було реорганізовано в Приватне підприємство «Приорілля».
01.12.1992 року позивач був звільнений з членів КДСП.
На підставі Указу Президента України від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам» керівництвом КДСП ім. Ілліча здійснено розпаювання земель сільськогосподарського призначення.
Як стверджує позивач, розмір земельної частки (паю) в КДСП ім. Ілліча складає 5,7 га.
При цьому, 13.08.1993 року КДСП ім. Ілліча видано державний акт на право колективної власності на землю.
Позивачем отримано довідку від 16.10.2020 року №544, видану виконавчим комітетом Чернеччинської сільської ради, в якій зазначено, що за межами населених пунктів Чернеччинської сільської ради наявні землі запасу сільськогосподарського призначення кожної категорії, які не надані у власність чи користування.
29.11.2021 року позивач звернувся до Чернеччинської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю, як колишньому члену КДСП ім.Ілліча.
24.12.2021 року на 6 сесії VІІІ скликання Чернеччинською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 2104-12/VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю гр. ОСОБА_1 ».
У спірному рішенні зазначена підстава відмови, як ненадання позивачем сертифікату на право, на земельну частку (пай).
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Приписами статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Положеннями статті 25 Земельного кодексу України встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Пунктом 8 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.
Тобто, позивач, як член колективно-дольового сільськогосподарського підприємства ім. Ілліча, правонаступника колгоспу ім.Ілліча, має гарантоване право на отримання паю при приватизації земель колективно-дольового сільськогосподарського підприємства.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Водночас, частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов'язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України.
З огляду на викладене слідує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Разом з тим, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У розумінні змісту частини 2 статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Так, з матеріалів справи слідує, що підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю є ненадання сертифікату на право, на земельну частку (пай).
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону право на земельну частку мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Згідно пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Тобто, особа набуває право на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала у цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Так, з матеріалів справи слідує, що державний акт на право колективної власності на землю КДСП ім. Ілліча, правонаступника колгоспу ім.Ілліча, датований 13.08.1993 року.
При цьому, факт членства позивача у КДСП ім. Ілліча, правонаступника колгоспу ім.Ілліча, на момент отримання останнім державного акта на право колективної власності на землю, є підтвердженим записами у трудовій книжці, відповідно до якої ОСОБА_1 був звільнений із членів КДСП лише 01.12.1993 року.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання, відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Отже, з огляду на вказані положення, право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай). Це право є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 01.08.1984 року було прийнято в члени колективно-дольового сільськогосподарського підприємства ім.Ілліча, правонаступника колгоспу ім.Ілліча.
Як стверджує позивач, з моменту реорганізації КДСП в Гупалівській сільській раді, яка діяла на той час, ОСОБА_1 відмовляли у видачі земельної частки у зв'язку з відсутністю земель запасу, а також у подальшому повідомляли про передачу резервних земель до відання адміністрації.
Лише своєю довідкою від 16.10.2020 року №544 Чернеччинська сільська рада повідомила, що за межами її населених пунктів наявні землі запасу сільськогосподарського призначення кожної категорії, які не надані у власність чи користування.
Відтак, позивач через об'єктивні обставини за строком давності розпаювання земель КДСП ім.Ілліча не мав можливості отримати сертифікат, який вимагає відповідач.
Однак, при прийнятті рішення суд враховує, що позивач має право на земельну частку (пай) в силу положень ст.25 Земельного кодексу України, як член колективно-дольового сільськогосподарського підприємства ім. Ілліча, правонаступника колгоспу ім.Ілліча, на момент розпаювання земель.
З огляду на викладене слідує, що прийняте відповідачем рішення сесії № 2104-12/VIII від 24.12.2021 року про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято за відсутності визначених Земельним кодексом України підстав для його прийняття.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,7 умовних кадастрових гектар на території Чернеччинської сільської ради, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Таким чином, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому, не підлягає задоволенню.
Разом з тим, відповідно до приписів статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Чернеччинську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю, як колишньому члену КДСП ім.Ілліча від 29.11.2021 року та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Чернеччинської сільської ради підлягає сума 496,20 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.2462803422.1 від 17.02.2022 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення сесії Чернеччинської сільської ради № 2104-12/VIII від 24.12.2021 року про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю.
Зобов'язати Чернеччинську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення документації для виділення земельного паю, як колишньому члену КДСП ім.Ілліча від 29.11.2021 року та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з Чернеччинської сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань (код ЄДРПОУ 20241361, вул.Гарькавого, 5А, с.Чернеччина, Магдалинівський район, Дніпропетровська область, 51111) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 04.05.2023 року.
Суддя І.О. Лозицька