03 травня 2023 року Справа № 160/1997/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
06.02.2023 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.01.2023р. № 046050014887 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. а) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 03 січня 2023 року.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 03.01.2023 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1 відповідно до п.«а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На момент звернення їй виповнилося 45 років, страховий стаж становив 37 років 11 місяців 20 днів, пільговий стаж роботи за Списком№1 - 12 років 11 місяців 24 дні. Відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 11.01.2023 № 046050014887, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного пенсійного віку 50 років. Позивач не погоджується з відмовою відповідача, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. У резолютивній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін від 02.03.2015 № 213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. З огляду на викладене, а також досягнення необхідного 45-річного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, наявність необхідного загального та пільгового стажу, що підтверджено оспорюваним рішенням, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова відповідача протиправна, тому просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 позов залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позову.
28.02.2023 на адресу суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшов лист, до якого долучено адміністративний позов (уточнений) із зазначенням відомостей про адресу електронної пошти позивача, докази звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 03.01.2023 щодо призначення пільгової пенсії за Списком №1 відповідно до п. а) ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», розписку-повідомлення до заяви про долучені до неї документи, докази сплати судового збору, засвідчені копії паспорту, свідоцтва, трудової книжки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2023 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1997/23; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та розрахунку її страхового стажу (в тому числі пільгового) на дату звернення 03.01.2023.
У зв'язку з недостатнім фінансуванням суду на здійснення витрат на закупівлю поштових марок та оплати послуг відправлення поштової кореспонденції, копія ухвали від 02.03.2023 була направлена сторонам засобами електронного зв'язку та доставлена, про що свідчить звіт про успішне доставлення електронного листа. Крім того, копію ухвали суду від 02.03.2023 разом із копією позову з додатками вручено відповідачу-2 у паперовому вигляді 21.03.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про отримання.
20.03.2023 від відповідача-1 на електронну пошту суду надійшов відзив на позовну заяву, не скріплений електронним цифровим підписом, прирівняного до власноручного підпису, що виключає його розгляду судом.
21.03.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно надіслано відзив на позовну заяву (№0200-0902-8/26193 від 17.03.2023), в якому відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. ОСОБА_1 03.01.2023 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. За результатами розгляду документів до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці відсутня печатка. Зауважуємо, що не зарахування зазначеного періоду позивачкою не оскаржується. Таким чином, згідно з наданими документами та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 склав 37 років 11 місяців 20 днів (в тому числі 12 додаткових років за Списком №1). Стаж роботи за Списком №1 - 12 років 1 місяць 24 дні. Однак, станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивачка не досягла віку, що визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 - 50 років, адже вік ОСОБА_1 на момент звернення - 45 років. За вказаних обставин, Головним управлінням 11.01.2023 прийнято правомірне та обґрунтоване рішення №046050014887 про відмову у призначенні пенсії за віком за Списком №1 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (745/15) як на підставу виникнення у неї прав на призначення пільгової пенсії у віці 50 роки є, на переконання відповідача-1, необґрунтованим, оскільки вказаним рішенням визнано статтю 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ неконституційною, а отже недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. У спірних правовідносинах можливе застосування лише положень Закону №1058-ІV, який є пріоритетним та визначає принципи, засади та механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, призначення перерахунку та виплати пенсій.
23.03.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Позивач 03.01.2023 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, розгляд якої за принципом екстериторіальності визначено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області. За наслідками розгляду заяви та долучених до неї документів було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з недосягнення пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є пріоритетним у спірних правовідносинах. Відповідач вказує, що у сферу дії цього Закону повністю передані питання регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Позивач в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №1 з 03.01.2023 посилається на ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (745/15) впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017, тобто досягти віку, передбаченого Законом №1788-ХІІ для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України, особі необхідно було до 11.10.2017. Однак, позивач станом на 11.10.2017 не досягла 45-річного віку. Положення Закону №1058-ІV в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні неконституційними не визнавались. За таких обставин, відповідач-1 вважає, що при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області діяло у відповідності до вимог законодавства. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання вчинити певні дії, відповідачем зауважено на дискреційних повноважень адміністративного органу щодо призначення пенсії. З огляду на викладені обставини, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
До відзиву відповідачем-2 долучено витребувані докази.
06.04.2023 від позивача до суду засобами поштового зв'язку надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає про не погодження із відзивом відповідача, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20.
10.04.2023 від позивача до суду засобами поштового зв'язку надійшла відповідь на відзив, аналогічного змісту, надісланому 06.04.2023.
Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 22.02.2000, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
03.01.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (відділ обслуговування громадян №16 (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Згідно із розпискою-повідомленням до заяви від 03.01.2023 за вх.№68 долучено копії наступних документів: диплома, довіреності №347, ідентифікаційного коду, довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах №1451, №1848; документи про виконання роботи, яка надає право на певний вид пенсій №300, №399, №347, №315; паспорта; свідоцтв про народження дитини, про шлюб, трудової книжки.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За результатом розгляду заяви позивача від 03.01.2023 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.01.2023 №046050014887 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Означене рішення відповідача-1 обґрунтоване наступним.
Пенсійний вік визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) 50 років. Необхідний страховий стаж визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 20 років. Страховий стаж особи 37 років 11 місяців 20 днів. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1), становить 7 років 6 місяців. Пільговий стаж особи: за Списком № 1 - 12 років 1 місяць 24 дні. Вік заявника 45 років. За наданими документами до пільгового стажу зараховані усі періоди. До страхового стажу не зараховано періоди роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці відсутня печатка. Для зарахування періодів роботи згідно трудової книжки необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи. Враховуючи зазначене, слід відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з недосягненням пенсійного віку 50 років.
Копію рішення від 03.01.2023 №046050014887 направлено позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з повідомленням від 13.01.2023 №0400-010219-8/5970.
Відповідно до протоколу від 11.01.2023 за пенсійною справою тривалість стажу позивача на дату звернення 0301.2023 становить 37 років 11 місяців 20 днів, в тому числі роботи за Списком №1 - 12 років 1 місяць 24 дні.
Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 046050014887 на дату звернення 03.01.2023 до пільгового стажу за Списком № 1 зараховано наступні періоди:
з 08.05.2009 по 07.08.2012 - Список №1 - 03 роки 0 місяців 05 днів;
з 09.08.2013 по 25.11.2013 - Список №1 - 0 років 04 місяці 0 днів;
з 27.11.2013 по 13.08.2014 - Список №1 - 0 років 10 місяців 0 днів;
з 04.09.2014 по 09.04.2015 - Список №1 - 0 років 08 місяців 0 днів;
з 11.04.2015 по 18.06.2015 - Список №1 - 0 років 03 місяці 0 днів;
з 20.06.2015 по 04.08.2016 - Список №1 - 1 рік 03 місяці 0 днів;
з 26.08.2016 по 16.07.2022 - Список №1 - 06 років 0 місяців 0 днів;
з 19.07.2022 по 20.07.2022 - Список №1 - 0 років 01 місяць 0 днів;
з 23.07.2022 по 17.08.2022 - Список №1 - 0 років 02 місяці 0 днів.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».
Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
З огляду на викладене, враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
За таких обставин, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами підтверджено, що на час звернення позивача із заявою про призначенням пенсії 03.01.2023 вона досягла 45-річного віку, мала 37 років 11 місяців 20 днів страхового стажу та 12 років 01 місяць 24 дні пільгового стажу за Списком №1, про що відсутній спір та не заперечено відповідачами.
Тобто, позивач на час звернення за призначенням пенсії (03.01.2023) досягла необхідного віку, мала необхідний загальний страховий і пільговий стаж, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов'язковими умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №1.
За наведених обставин, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з підстав недосягнення нею 50 років, відповідач-1 діяв протиправно.
Доводи відповідача-2 про те, що станом на 01.04.2015 пільговий стаж позивача за Списком №1 менше 7 років 6 місяців, що не дає право на призначення пенсії за Списком №1 відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не враховуються судом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII є чинним.
Обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Як вбачається з роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 046050014887 на дату звернення 03.01.2023, до пільгового стажу позивача за Списком №1 зараховано відповідачем з 08.05.2009 по 07.08.2012; з 09.08.2013 по 25.11.2013; з 27.11.2013 по 13.08.2014; з 04.09.2014 по 09.04.2015; з 11.04.2015 по 18.06.2015; з 20.06.2015 по 04.08.2016; з 26.08.2016 по 16.07.2022; з 19.07.2022 по 20.07.2022; з 23.07.2022 по 17.08.2022.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджено, що до 01.04.2015 позивач працювала на посадах за Списком №1, відтак мала легітимні очікування щодо настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію на пільгових умовах, тому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (п. «а» ст. 13 Закону).
При цьому, права позивача порушені саме рішенням відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 11.01.2023 №046050014887.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.01.2023 № 046050014887 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 винесене не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.01.2023, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою від 03.01.2023 про призначення пенсії досягла необхідного пенсійного віку, мала необхідний страховий стаж та пільговий стаж за Списком №1, тому у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах 17.06.202, водночас матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася 03.01.2023, тобто поза межами трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, пенсія за віком має бути призначена з дня звернення за пенсією, тобто з 03.01.2023.
За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 03.01.2023.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60грн., підлягають стягненню з відповідача-1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. ст.9,72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21028, Вінницька область, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21028, Вінницька область, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7) від 11.01.2023 №046050014887 про відмову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 03.01.2023.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: 21028, Вінницька область, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова