11 квітня 2023 року Справа № 160/1367/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянув у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (вул.В.Липинського, б.7, м.Дніпро,49000), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
26 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, у якій позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 22.12.2022 року № 12031400000524 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі раніше поданих документів громадянкою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . Паспорт тип НОМЕР_1 виданий 19.06.2021 р. Орган , що видав : «МВД»);
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . Паспорт тип НОМЕР_1 виданий 19.06.2021 р. Орган , що видав : «МВД») посвідку на тимчасове проживання.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 28.11.2022 року звернулась до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою про черговий обмін посвідки на тимчасове проживання, проте останнім прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. Після цього, на думку позивача, відповідачем з необґрунтованих підстав було вручено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Позивач наголошує, що рішення щодо примусового повернення позивача не відповідає критерію пропорційності та розсудливості, адже відповідачем не взяті до уваги обставини, що мають значення для його прийняття.
Позивач зазначає, що є громадянкою російської федерації та з 2-21 року перебуває на території України на законних підставах із укладанням шлюбу з громадянином України ОСОБА_2 , отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні 08.07.2021 року строком на 26.06.2022 року, тому дії міграційного органу, оформлені оскаржуваними рішеннями, є протиправними, такими, що порушують її права та інтереси, а рішення прийняте безпідставно та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 31 січня 2023 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення підготовчого засідання, призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 14 лютого 2023 року о 11:30 год.
В подальшому розгляд справи суд переніс на 14.02.2023 року.
Ухвалою від 14.02.2023 року суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління СБУ у Дніпропетровській області (вул. Святослава Хороброго, 23, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000, код ЄДРПОУ 20001496).
Наступне судове засідання суд призначив на 07.03.2023 року 11:30 год.
Ухвалою від 07.03.2023 року суд витребував від Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області належним чином засвідчені документи, на підставі яких ним прийнято й сформовано лист від 15.12.2022 року № 55/2-4187нт-вих.
Наступне судове засідання суд призначив на 30.03.2023 року та на 11.04.2023 року.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти позовних вимог, зважаючи на їх безпідставність та необґрунтованість з огляду на таке.
Відповідачем зазначено, що громадянка російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до ГУ ДМС у Дніпроптеровській області з документами на обмін посвідки на тимчасове проживання.
З метою мінімізації загроз у сфері національної безпеки в умовах воєнного стану Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було направлено запит вих. № 1201.3.1- 19345/12.3-22 до відділу контррозвідки Управління СБУ у Дніпропетровській області щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформленні (обміні) посвідки на тимчасове проживання на території України.
15.12.2022 року на адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшло клопотання від 14.12.2022 за вих.№ 55/2-4187 Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, щодо громадянки рф ОСОБА_1 (копія надається).
У вищезазначеному поданні СБУ міститься наступна інформація, а саме: «Управлінням СБ України в Дніпропетровській області відповідно до п.13 ч.1 ст.24 Закону України «Про службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі пунктів 7,11, п. 61 Постанови КМУ № 322 від 25.04.2018року.»
Таким чином, у відповідача наявна підстава для відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання, яка прямо передбачена нормами чинного законодавства України.
Відповідач вважає, що оскаржуване рішення є таким, що прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства.
Представником третьої особи на виконання ухвали суду направлено запити до відповідних підрозділів із проханням надати інформацію, яка стала підставою для надання відповіді №55/2-4038 від 07.12.2022 року та для прийняття відповідачем рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. На виконання запитів встановлено, що документи і матеріали, які стали підставою для відповіді від 15.12.2022 року № 55/2-4187нт-вих., містять гриф таємності.
У судовому засіданні представником третьої особи наголошено, що СБУ володіє інформацією з грифом «Таємно», яка і стала підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, які в подальшому надано суду.
В судовому засіданні від 11.04.2023 року суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Представники сторін в судовому засіданні 11.04.2023 року проти розгляду справи в письмовому провадженні не заперечували.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем народження Пермська область СРСР та є громадянкою російською федерації.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , копія якого наявна в матеріалах справи.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
28.11.2022 року позивач звернулась до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з заявою щодо обміну посвідки на тимчасове проживання з підстав закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання від 19.06.2021 року.
У свою чергу, Головне управління ДМС у Дніпропетровській області звернулось до Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області з запитом від 30.11.2022 року № 1201.3.1-19345/12.3-22 щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформленні (обміні) посвідки на тимчасове проживання на території України, за результатом розгляду якого Управлінням Служби Безпеки України у Дніпропетровській області надано відповідь від 15.12.2022 року № 18219/1/1201-1201-22, де зазначено, що подальше документування громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі пп. 7,11, п. 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 року.
З урахуванням наданої інформації, Управлінням Служби Безпеки України у Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 22.12.2022 року № 12031400000524, яке отримано позивачем 27.12.2022 року, що підтверджується матеріалами справи.
Не погоджуючись з рішенням про відмову у видачі посвідки, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Державну міграційної служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Державна міграційна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Основними завданнями Державної міграційної служби є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення, Державна міграційна служба відповідно до покладених на неї завдань: приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Згідно із частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 №3773-VI (далі Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI возз'єднання сім'ї це в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до пункту 14 статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частин першої та третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 3773-VI в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.
Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI).
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону № 3773-VI встановлено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.
Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному частиною чотирнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI становить один рік. Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
Наведені норми Закону № 3773-VI передбачають право для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України з метою возз'єднання сім'ї за наявності укладеного шлюбу з громадянином України та посвідки на тимчасове проживання.
Приписами чинного законодавства встановлено чіткий порядок дій органу міграційної служби щодо розгляду поданих заяв іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, для оформлення посвідок.
Частиною першою статті 26 № 3773-VI передбачено, що «іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції...».
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі Порядок №322) відповідно до пункту 1 якого посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 322 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання.
Згідно із пунктом 19 Порядку № 322 у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.
Відповідно до абзацу 3 пункту 21 Порядку № 322 іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.
Відповідно до положень пунктів 53-59 Порядку № 322 видача іноземцеві або особі без громадянства посвідки здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб'єктом, який прийняв документи для її оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обміну.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли, у тому числі, отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином; в інших випадках, передбачених законом (пп. 7, 11, п. 61 Порядку № 322 від 25.04.2018 року).
Пунктом 67 Порядку № 322 передбачено, що після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк знятися з реєстрації місця проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
З аналізу наведених норм слідує, що після закінчення строку дії посвідка на тимчасове проживання в Україні підлягає обміну, для чого іноземцю необхідно подати до територіального органу ДМС відповідну заяву та документи у строк не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку дії посвідки, або після закінчення строку дії посвідки в семиденний строк знятися з реєстрації місця проживання та виїхати за межі України, здавши посвідку до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 964-IV «Про основи національної безпеки» загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Суб'єктом забезпечення національної безпеки є Служба безпеки України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2229-XII на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону № 2229-XII Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.
З матеріалів справи видно, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем став лист Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області від 14.12.2022 року №55/2-4187, в якому зазначено, що подальше документування громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за посвідкою на тимчасове проживання недоцільно на підставі пп.7, 11 п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 року.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено та дія якого триває на час розгляду справи.
Судом при прийнятті рішення у цій справі враховані досліджені документи надані Управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали від 07 березня 2023 року з грифом «Таємно», які підтверджують висновоки третьої особи стосовно недоцільності продовження тимчасової посвідки ОСОБА_1 , оскільки дії позивача загрожують національній безпеці України та громадському порядку, які можуть призвести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України.
Доказі на спростування цих висновків позивач суду не надав.
Слід зазначити, що факт перебування позивача у зареєстрованому шлюбі із громадянином України, не є правовою підставою для автоматичного залишення його на території України поза межами встановлених строків та чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України.
Доводи позивача та його представника спростовуються дослідженими у справі доказами та встановленими обставинами. Позивач не надала жодних обґрунтованих обставин на підтвердження власної правової позиції.
Суд вважає, що оскаржуване рішення відповідає всім критеріям, які визначені ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості, який відображає принцип обґрунтованості рішення або дії суб'єкта владних повноважень. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, запит ДМС тощо.
Згідно із частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
За вказаних обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також беручи до уваги, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 не має визначених законом підстав для перебування на території України, суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати розподілу не підлягають, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 9,73-77,139,241-246,255,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (вул.В.Липинського, б.7, м.Дніпро,49000), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. перебувала у щорічній відпустці з 12.04.2023 року по 21.04.2023 року.
Повний текст рішення складено 04.05.2023 року.
Суддя С.В. Ніколайчук