79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.04.2023 Справа № 914/1177/22
За позовом: Фермерського господарства "Рисовський", с.Зубра Пустомитівського району Львівської області,
до відповідача: Солонківської сільської ради, с. Солонка Пустомитівського району Львівської області,
про стягнення 1'206'000,00 грн матеріальної шкоди,
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники сторін:
від позивача: І. Рисовський,
від відповідача: Б. Корилкевич.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.
СУТЬ СПОРУ. На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства "Рисовський" до Солонківської сільської ради про стягнення з відповідача матеріальної шкоди за період 1995-2009 рр. на загальну суму 694'018,00 грн. У позовній заяві позивач на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" просив суд розглянути її без сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі №5/79 упродовж тривалого часу. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 у справі №914/1109/19 визнано бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області по виконанню наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.94 у справі №5/79. У 2018 році повноваження розпоряджатися земельною ділянкою із якої і необхідно було надати земельну ділянку господарству за рішенням суду, перейшли до Солонківської сільської ради, яка також не виконала його. Це призвело до порушення прав ФГ "Рисовський". Неотримані доходи розраховані позивачем на підставі довідок статистики про вартість сільськогосподарської продукції у період 1995-2009 р.р.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09 червня 2022 року справу №914/1177/22 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; встановлено строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Ухвала суду була надіслана за адресою позивача та відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Подальший хід розгляду справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
28.06.2022 відповідач подав суду клопотання (вх.№13986/22) про залишення позову без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.226 ГПК України.
У період з 06.08.2022 по 14.11.2022 включно суддя Яворський Б.І. перебував на лікарняному у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
19.12.2022 (вх.№26120/22) позивачем на розгляд суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій фермерське господарство загалом просить стягнути з відповідача 1'206'000,00 грн матеріальної шкоди за період 1995-2009р.р. Докази надіслання відповідачу долучено до матеріалів справи.
03.01.2023 позивач подав суду додаткове обгрунтування позовної заяви (вх.№165/23).
Ухвалою від 03.01.2023 суд прийняв заяву ФГ «Рисовський» про збільшення розміру позовних вимог. Оголосив перерву в судовому засіданні до 02.02.2023, яка згодом продовжувалася.
30.01.2023 відповідач подав клопотання (вх.№2135/23), у якому просив суд закрити провадження у справі, адже з позовних вимог випливає те, що шкоди завдано не фермерському господарству, а фізичній особі Рисовському І.Г., голові господарства, тому даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
09.02.2023 позивач подав відповідь на клопотання (вх.№3401/23), де зазначив, що відповідач зашкодив підприємницькій діяльності позивача та отриманню доходів.
21.02.2023 відповідач подав відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх.№4467/23), у якому додатково зазначив, що І. Рисовським не надано суду доказів того, що голова господарства у період з 1995-2009 р.р. не перебував у трудових відносинах з іншими підприємствами, установами чи організаціями, тому, з огляду на дію норми ч.7 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», розглядатися можуть лише позовні вимоги за період з 01.01.1995 до 22.11.2000; норми наведеного Закону не містили перешкод позивачу займатися іншими видами діяльності, що не заборонені законодавством України. Вимога про стягнення з відповідача заявленої вимоги за період 1995-2009 є неправомірною, оскільки відповідач набув статусу боржника у виконавчому провадженні з виконання наказу у справі №5/79 лише 31.12.2020; просив відмовити у задоволенні позову.
02.03.2023 позивач подав відповідь на клопотання (вх.№5325/23), у якому вчергове зазначив, що справа повинна розглядатись у порядку господарського судочинства.
У підготовчому засіданні 02.03.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справу по суті на 23.03.2023, участь сторін визнано обов'язковою. У судовому засіданні 23.04.2023 оголошувалась перерва до 27.04.2023.
У судове засідання 27.04.2023 представники сторін з'явились, позивач просив суд задоволити позовні вимоги, відповідач вимоги заперечив.
У судовому засіданні 27.04.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю щодо виконання наказу господарського суду № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству “Рисовський” 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства “Львівське”.
Ухвалою Господарського суду Львівської області замінено сторону відповідача з Зубрянської сільської ради правонаступником у спірних правовідносинах - Пустомитівською районною державною адміністрацією. 09.04.2013 ухвалою Господарського суду Львівської області здійснено заміну сторони відповідача з Пустомитівської РДА її правонаступником - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області. Ухвалою суду від 17.08.2016 замінено боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області на його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 у справі №914/1109/19 визнано бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Львівській області №5/79 від 13.10.1994, що призвело до порушення прав фермерського господарства «Рисовський».
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.12.2020 по справі №5/79 у виконавчому провадженні замінено боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на Солонківську сільську раду Пустомитівського району.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2021 у справі №914/2546/20 стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 131'123,85 грн моральної шкоди; відмовлено в задоволенні решти позовних вимог про стягнення 585'596,00 грн матеріальної шкоди та 1'740'876,15 грн моральної шкоди. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021, з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 про виправлення описки у вступній частині зазначеної постанови, рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог у сумі 258'876,15 грн скасовано; прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у зазначеній частині задоволено; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ФГ «Рисовський» 390'000,00 грн моральної шкоди; у решті рішення залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 31.05.2022 закрито касаційне провадження у справі №914/2546/20.
Крім того, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/3502/21 про стягнення з Солонківської сільської ради моральної та матеріальної шкоди за період 2017-2021 рр. на загальну суму 1'023'360,00 грн., з яких 360'000,00 грн. моральної шкоди та 663'080,00 грн матеріальної шкоди. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 у справі №914/3502/21, прийнято відмову позивача від позовних вимог про стягнення з Солонківської сільської ради моральної шкоди за період 06.06.2018 та закрито провадження у справі у цій частині; присуджено до стягнення з сільської ради 304'525,00 грн моральної шкоди за період 06.06.2018-01.04.2022 та 4567,86 грн судового збору в доход Державного бюджету України; у задоволенні позовних вимог про стягнення 663'080,00 грн матеріальної шкоди відмовлено. Означеним судовим рішенням встановлено, що надання позивачу земельної ділянки не може гарантувати отримання прибутку внаслідок її використання. Судом з'ясовано, що матеріали справи не містять документів, які свідчать про ведення позивачем господарської діяльності, і позивач перебуває у стані припинення з 2008 року (такий висновок зроблено судами також у справах №914/2546/20, № 914/340/15, № 914/1633/17, №914/977/18, №914/263/19, №914/1734/20). Таким чином, фермерським господарством не доведено наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди з відповідача у вигляді упущеної вигоди за період 2017-2021. Крім того, встановлено, що до 06.06.2018 сільська рада не вправі була розпоряджатися відповідною земельною ділянкою. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі №914/3502/21 рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 залишено без змін. Ухвалою від 19.04.2023 Верховний Суд закрив касаційне провадження за скаргою ФГ «Рисовський» на постанову ЗАГС від 22.11.2022 у справі №914/3502/21.
ОЦІНКА СУДУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України наведені вище обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 914/3502/21 та №9014/2546/20, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді справи №914/1177/22, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Відповідно до ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, необхідною умовою для стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень органу місцевого самоврядування, є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У разі відсутності хоча б одного з наведених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Факт порушення прав позивача не виконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 встановлено рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1109/20, яке набрало законної сили 16.02.2020. Крім того, Західний апеляційний господарський суд у постанові від 07.10.2021 по справі №914/2546/20 відзначив, зокрема, що Солонківська сільська рада отримала право розпоряджатися земельною ділянкою лише з 06.06.2018.
Як уже відзначалося, рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3502/21, яке набрало законної сили, відзначено, що до предмета доказування у справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень органу місцевого самоврядування, належить встановлення юридичних фактів матеріально правового характеру щодо: 1) неправомірних дій органу місцевого самоврядування чи його посадових або службових осіб; 2) наявності шкоди; 3) причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У разі відсутності хоча б одного з наведених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
При пред'явленні вимоги про відшкодування шкоди у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивачу необхідно довести підстави та розмір неодержаних доходів, адже пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Як вбачається з поданого розрахунку матеріальної шкоди, для розрахунку суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач зазначає, що він використав середньостатистичні показники та ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію, яку б він міг виростити та зібрати у разі наявності у нього відповідної земельної ділянки.. Однак, отримання позивачем земельної ділянки ще не гарантує отримання ним прибутку внаслідок її використання і саме у такому розмірі, як визначив позивач. Тому сама наявність довідок статистики не доводить наявність підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди за період 1995-2009.
Таким чином, з огляду на недоведеність наявності складу цивільного правопорушення, позовна вимога про стягнення з Солонківської сільської ради 1'206'000,00 грн матеріальної шкоди за період 1995-2009 р.р задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості справи господарському суду, суд відзначає, що позивачем у даній справі є виключно фермерське господарство. Рисовський Г.І. подавав позов виключно в інтересах господарства як його голова, що і підтвердив у судовому засіданні. З огляду на викладене клопотання задоволенню не підлягає.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.13 ч.2 ст. 3 Закону України “Про судовий збір” судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору у даній справі, а позовні вимоги задоволенню не підлягають, судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 04.05.2023.
Суддя Б. Яворський.