Справа № 369/2168/23
Провадження № 2/369/3061/23
Іменем України
12.04.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Волчко А.Я.,
за участі секретаря Миголь А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя сторона, що не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, та відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, та відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги мотивував тим, що 27 липня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Черкаському міському відділі реєстрації актів громадянського стану.
Від шлюбу сторони мають дві доньки, а саме: неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис № 985, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 08.11.2005 року; малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис № 652, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 16.06.2010 року.
Сімейне життя між подружжям не склалось через постійні сварки та різні погляди на життя на даний час шлюб існує формально, сторони не підтримують сімейні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету. Позивач, вказав, що після припинення спільного проживання вони не можуть дійти згоди щодо проживання їх дітей, відповідач забрала дітей з собою проживати, куди саме, відповідач не казала.
Позивач зазначив, що діти постійно просять їх забрати, оскільки відповідач з дітьми час не проводить, не бере участі у вихованні та розвитку дітей, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та не хоче спілкуватись із позивачем з приводу якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
При вирішенні спору просив врахувати, що він працює, має стабільний дохід. Також, позивачем вказано в позовній заяві про те, що вихованням доньок, розвитком їх здібностей, контролем за їх здоров'ям та лікуванням до того як сторони почали жити окремо займався повністю позивач та продовжує займатись.
В квартирі де проживає позивач створені належні умови для комфортного проживання, відпочинку та повноцінного розвитку дітей, в кожної доньки є своя кімната, щодо відповідача, то вона постійно переїжджає та не має змоги забезпечити належні умови житла для дітей.
Зазначив, що доньки хочуть проживати разом із батьком, оскільки це відповідає їх інтересам. А також, вважає, що це сприятиме їх стабільному психоемоційному стану спокою, належному навчанню та розвитку, а також максимально ефективній адаптації дітей до життя після розлучення батьків. Тому в найкращих інтересах дітей буде визначити місце проживання доньок разом з ним.
Враховуючи викладене просив суд розірвати шлюб, відібрати дітей у матері без позбавлення батьківських прав та визначити місце проживання дітей, а саме неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 та малолітньої доньки - ОСОБА_4 із батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Києва-Святошинського районного суду Київської області суду від 22.02.2023 відкрито підготовче провадження у справі.
Ухвалою Києва-Святошинського районного суду Київської області від 03.03.2023 закрито підготовче провадження у справі.
24.03.2023 в судове засідання з'явився позивач, представник відповідача ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_6 .
В подальшому розгляд справи був призначений на 30.03.2023 на 09:00 год.
30.03.2023 в судове засідання з'явилися позивач ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_5 та представник третьої особи Тарасова О.В. , судом оголошено перерву до 12.04.2023 року, для надання висновків щодо предмету спору третьою особою.
12.04.2023 позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав через канцелярію суду заяву за вх.№17276., в якій просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсяз, просив позов задовольнити.
Відповідач в суде засідання не з'явився, відзиву на позов не надала, представник відповідача ОСОБА_5 надав до канцелярії суду заяву від 12.04.2023 завх.№ 17276 про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову у частині розірвання шлюбу та вимог про визначення місця проживання дітей з батьком не заперечували, щодо вимоги про відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав заперечували, просили в цій частині позову відмовити.
Представник служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення до суду не надходило. 12.04.2023 надіслали лист за вх. №17269, де зазначили, що 10.04.2023 гр. ОСОБА_2 направлено лист щодо отримання пояснень/заперечень стостовно питання визначення місця проживання дітей. Після отримання запитуваної інформації, обстеження умов проживання, оцінки потреб сім'ї, питання визначення місця проживання дітей буде винесено на засідання Комісії з питань захситу прав дитини при Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено, що 27 липня 2002 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрували шлюб, актовий запис № 970, підтвердженням чого є свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_3 , видане Черкаським міським відділом реєстрації актів громадянського стану 27.07.2002 року.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис № 985, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 08.11.2005 року; малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис № 652, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 16.06.2010 року.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Відповідно до ст. ст. 21, 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Оскільки судом встановлено, що сторони спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують, тому шлюб між ними може бути розірваним.
Щодо вимоги про визначення місця проживання дітей з батьком, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 ЦПК України відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Згідно ст.19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Згідно зі ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Крім того, поняття "розлучення дитини та матері" не є тотожним поняттю „визначення різних місць проживання матері та дитини", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.
Таким чином положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.
Як роз'яснено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Частинами 1, 2 ст.171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й ст.12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення.
З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання, сторони не можуть дійти згоди щодо проживання їх дітей, відповідач забрала дітей з собою проживати, куди саме, відповідач не вказала.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено при розгляді справи, ОСОБА_2 разом із доньками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 2021 року та по теперішній час проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 30.01.2023 року № 04-19/188 видана Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області.
Також, встановлено судом, що діти постійно просять їх забрати, оскільки відповідач з дітьми час не проводить, не бере участі у вихованні та розвитку дітей, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та не хоче спілкуватись із позивачем з приводу якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Позивач працює, має стабільний дохід, що підтверджується Випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 397015325769 від 29.07.2021 року.
Вихованням доньок, розвитком їх здібностей, контролем за їх здоров'ям та лікуванням до того як сторони почали жити окремо займався повністю позивач та продовжує займатись.
В квартирі де проживає позивач створені належні умови для комфортного проживання, відпочинку та повноцінного розвитку дітей, в кожної доньки є своя кімната, щодо відповідача, то вона постійно переїжджає та не має змоги забезпечити належні умови житла для дітей. Зазначене, сприятиме стабільному психоемоційному стану спокою, належному навчанню та розвитку дітей, а також максимально ефективній адаптації дітей до життя після розлучення батьків. Тому в найкращих інтересах дітей буде визначити місце проживання доньок разом із позивачем.
В судовому засіданні 24.03.2023 свідок ОСОБА_6 пояснила, що діти бажають проживати разом з батьком, постійно просяться до нього, при телефонній розмові. Також зазначила, що батько має належні умови для проживання дітей, діти знаходяться повністю на його утриманні, вихованням доньок, розвитком їх здібностей, контролем за їх здоров'ям та лікуванням займається батько.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої та неповнолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дітей, забезпечує їх матеріально та піклується про них, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дітей. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує дітей усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про їх фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров'я та успіхами. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дітей разом з ним, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток. Відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дітей, не утримує їх матеріально та не займається їх розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання спільних дітей разом з батьком, про що свідчить відповідна заява представника відповідача про визнання позовних вимог цій частині.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дітей разом з батьком не суперечитиме інтересам дітей, прихильність дітей до батька, зв'язок з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог в частині визначення місця проживання дітей на даний час разом з батьком.
В частині позовних вимог про відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що відповідач ухиляється від покладеного на неї обов'язку визначеного ст. 180 СК України щодо утримання дітей.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.121 права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно ч. 4 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Частиною 2 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно ч. 2 ст. 157 СК України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
З аналізу зазначених вище норм вбачається, що батьки несуть відповідальність за розвиток дитини, забезпечують її матеріальний та духовний розвиток, а права та обов'язки батьків повинні ґрунтуватися на принципі інтересів дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст. 33 Конституції України.
Відповідно до ст.51 Конституції України, ст.5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.
Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням їх інтересів.
Відповідно до ст. 291 Цивільного Кодексу України фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація) 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)
Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).
Статтею 180 СК України закріплено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблею ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Частиною 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. 1 ст.170 СК України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
В абзаці 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ч. 7, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Судом встановлено, що відповідач постійно змінює своє місце місця проживання, на теперішній час переїхала до іншого населеного пункту, не попередевши позивача, де проживають діти та які умови створені для їх проживання, діти мають бажання проживати разом з батьком. Відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дітей, не займається їх розвитком, не утримує дітей, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання дітей разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог в цій частині позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015 року).
Також суд застосовує рекомендації ЄСПЛ, сформульовані під час розгляду наступних справ, а саме: - гендерні стереотипи, які диктують сприйняття жінки як особи, яка здебільшого піклується про дітей, а чоловіка як годувальника, самі по собі не можуть становити достатнє виправдання різниці у поводженні (п. 143 рішення у справі «Konstantin Markin v. Russia» від 22.03.2012 року, № 30078/06); - що стосується твердження про особливу ролі жінки у вихованні дітей, Європейський суд зазначає, що у справі «Петровіц проти Австрії» він відмічав про поступову еволюцію суспільства в сторону рівного поділу обов?язків чоловіків і жінок по вихованню дітей (п. 139 рішення у справі «Konstantin Markin v. Russia»); - різниця у ставленні є дискримінаційною, якщо немає жодних об?єктивних чи обґрунтованих причин для цього (п. 125 рішення у справі «Konstantin Markin v. Russia»); - відмінність у ставленні не може бути виправдана традиціями, які панують у країні (п. 142 рішення у справі «Konstantin Markin v.Russia»).
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність відібрання дітей - неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис №985, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 08.11.2005 року) та малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис № 652, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 16.06.2010 року) у матері ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), без позбавлення її батьківських прав та передати дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , їх батьку - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ), який зареєстрований в АДРЕСА_2 у зв'язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом і відповідач, відповідно до ч.3 ст.170 СК України, не позбавлена можливості повернути дітей.
Керуючись ст. ст. 3, 110-112, 114, 109, 41, 161, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 200, 258, 206, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя сторона, що не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 27 липня 2002 року, між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) Черкаським міським відділом реєстрації актів громадянського стану, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 970 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_3 ) - розірвати.
Відібрати дітей - неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис №985, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 08.11.2005 року) та малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис № 652, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 16.06.2010 року) у матері ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), без позбавлення її батьківських прав та передати дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , їх батьку - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ), який зареєстрований в АДРЕСА_2 .
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис №985, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 08.11.2005 року) та малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис № 652, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції від 16.06.2010 року) разом із батьком - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ), який зареєстрований в АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Інформація про позивача - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адресою: АДРЕСА_2 .
Інформація про відповідача - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, 01030, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 26/4.
Суддя: Андрій Волчко