Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В.
Єдиний унікальний номер справи №755/1636/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7503/2023
Іменем України
03 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року про повернення позовної заяви у справі за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У лютому 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року відкрито провадження у справі.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
За правилами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 06 лютого 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: надання суду належно посвідчених копій документів, що додані до позовної заяви та перекладу на державну (українську) мову додатків, викладених іноземною мовою, відповідно до кількості учасників судового процесу, оскільки зазначені документи унеможливлюють дослідження їх змісту у судовому засіданні.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року позовну заяву АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки, викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, позивачем не були усунуті повністю, оскільки позивач не надав суду перекладу анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк та заявки на актуалізацію даних про преміальній карті на державну (українську) мову.
При цьому, висновок про залишення позовної заяви без руху в цій частині, суд першої інстанції мотивував тим, що відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Крім того відповідно до 1 статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою, а сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини 3 статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року №2р-2018 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня 2012 року №5029-VI, зі змінами, визнаний неконституційним, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.
Крім того, суд посилався на рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, у якому зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації того), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята ст. 10 Конституції України), а також на правові висновки Верховного Суду викладені в ухвалах від 31 березня 2020 року у справі №636/398/19, провадження №61-5685ск20; від 19 березня 2020 року у справі № 629/5741/19, провадження №61-5019ск20; від 02 березня 2020 року у справі №623/4072/19, провадження №61-2581ск20; від 27 лютого 2020 року у справі №638/6372/19, провадження №61-2956ск20, відповідно до яких що подані судові документи повинні бути викладенні державною мовою.
Тому суд дійшов висновку, що позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» не відповідає вимогам щодо її форми і змісту та підлягає поверненню.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набула чинності для України з 11 вересня 1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1статті 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 174 ЦПК України).
Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в статтях175 і 177 ЦПК України.
У ч.ч. 1, 3 ст. 175 ЦПК України зазначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Відповідно до ч.1ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, встановивши, що позовна заява АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не відповідає вимогам ст.ст. 175,177 ЦПК України, 13 лютого 2023 року постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надав позивачу строк для усунення її недоліків.
На виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року про залишення позовної заяви без руху, АТ КБ «ПриватБанк» подало заяву з додатками - засвідченими копіями документів.
В поданій заяві позивач зазначав, що на момент укладення кредитного договору АТ КБ «Приватбанк» не належав ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування, тому не мав жодних заборон щодо мови підписання договору.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року позовну заяву АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, оскільки позивач не усунув усі вказані в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року, а саме - не надав перекладу на державну (українську) мову додатків, викладених іноземною мовою.
Положення ст. 185 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.
За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.
З огляду на викладене не можна вважати, що позивач АТ КБ «Приват Банк», отримавши копію ухвали про залишення позовної заяви без руху, ухилився від виконання зазначених в ній вимог, оскільки на її виконання (у межах встановленого судом строку для усунення недоліків) ним до суду першої інстанції направлено відповідну заяву про усунення недоліків.
Зі змісту позовної заяви, яка викладена українською мовою, тобто позовна заява відповідає вимогам ЦПК України, Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року, а також заяви про усунення недоліків вбачається, що позивачем зазначено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до матеріалів справи він надав докази, якими, на його думку, ці обставини підтверджуються.
Як визначено ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ч.ч. 1-2 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач зазначив обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до матеріалів справи він надав докази якими, на її думку, ці обставини підтверджуються.
Згідно з роз'ясненнями пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. Позивач виправив недоліки позовної заяви на власний розсуд.
Колегія суддів вважає, що позивач виконав вимоги суду першої інстанції, а тому підстав повертати йому позовну заяву у суду не було.
Крім цього, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, а недоліки, встановлені судом, могли бути усунуті під час підготовчого провадження та дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачеві.
Таким чином, не можна визнати обґрунтованою ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з зазначених судом підстав.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції безпідставно визнано неподаною та повернуто позовну заяву позивачу.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості.
Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув позовну заяву.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З урахуванням викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 379, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Ігнатченко
С.І. Савченко