03 травня 2023 року
м. Київ
справа №420/1255/21
провадження № Зв/990/10/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.,
розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: (1) визнати протиправним та скасувати рішення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 44 від 19 листопада 2020 року про неуспішне проходження прокурором Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; (2) визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 3050к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 грудня 2020 року; (3) поновити ОСОБА_1 на посаді в Чорноморській окружній прокуратурі Одеської області, рівнозначній посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області, з 31 грудня 2020 року; (4) стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 грудня 2020 року по дату постановлення судового рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про те, що умови, за яких мали проходити атестування прокурори місцевих прокуратур, були гіршими у порівнянні з тими, які були створені для прокурорів регіональних прокуратур. Звернув увагу також на те, що тестові питання не враховували спеціалізації прокурорів, що є вкрай важливо для належного оцінювання їх професійної компетентності, та на інші організаційні і процедурні аспекти атестації, які, на його думку, вплинули на результат атестування. Доводи позивача стосувалися також правових підстав для звільнення з посади прокурора за наслідками атестування, які, з його погляду, були застосовані неправильно.
2. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 3 червня 2021 року зазначений позов задовольнив частково; визнав протиправним і скасував наказ Одеської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 3050к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури України; поновив ОСОБА_1 на посаді в Чорноморській окружній прокуратурі Одеської області, рівнозначній посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області, з 31 грудня 2020 року; стягнув з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 січня 2021 року по 3 червня 2021 року у розмірі 106164,24 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовив.
Рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді і стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 20416,20 грн - було допущене до негайного виконання.
3. П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 8 вересня 2021 року залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора і залишив без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 червня 2021 року. Крім того, постановою від 13 жовтня 2021 року суд апеляційної інстанції залишив без задоволення також апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури (яка надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи), а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 червня 2021 року - без змін.
4. Верховний Суд постановою від 27 вересня 2022 року скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 червня 2021 року, постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2021 року та від 13 жовтня 2021 року у справі № 420/1255/21 в частині задоволених позовних вимог і прийняв в цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд касаційної інстанції констатував, що позивача, позаяк він неуспішно пройшов атестацію, набравши 48 балів на першому її етапі, правомірно звільнили з посади прокурора і з органів прокуратури з підстав, визначених підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (тут - у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 113-IX).
5. 22 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пижик В.В. звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Верховного Суду (постановлену у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду) від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21 за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У цьому зв'язку зазначив, що приводом для звернення до суду з цією заявою є Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора).
У цьому Рішенні Конституційний Суд України, відповідаючи на питання, порушені у конституційній скарзі її автора (щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, згідно з яким: «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), дійшов таких висновків: (1) оспорюваний припис Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6, частині другій статті 19, частині другій статті 85, частині другій статті 1311 Конституції України; (2) оспорюваний припис Закону № 113-IX не відповідає конституційному принципові верховенства права в аспекті вимоги юридичної визначеності, унаслідок чого цей припис не можна вважати «правом» у державі, керованій верховенством права (правовладдям).
З уваги на це Рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Пижик В. В. просить Верховний Суд прийняти нову постанову, якою залишити судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій [у справі № 420/1255/21] без змін, а касаційні скарги Офісу Генерального прокурора і Одеської обласної прокуратури на ці судові рішення- без задоволення.
Обґрунтовуючи заяву зазначив, з-поміж іншого, про те, що ОСОБА_1 звільнили на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», однак для цього не було відповідних передумов. Спираючись на Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023, а також цитуючи окремі положення статей 32, 40, 492 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зауважив, що позивача не повідомили належним чином про скорочення та/чи реорганізацію органу прокуратури, з яким пов'язувалося його «можливе звільнення» на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; так само не були вжиті заходи з метою залишити його в органах прокуратури, що теж передбачає КЗпП України за подібних умов. Переконує, що законних підстав для звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури за наслідками атестації не було, а саме ж звільнення, яке спричинило звернення до суду з позовом, є грубим порушенням права на працю і «права на приватне життя» позивача, тому, на думку заявника, висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21, про правомірність оспорених рішень відповідача є помилкові.
6. Ухвалою від 27 березня 2023 року Верховний Суд відкрив провадження за заявою представника ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21 та ухвалою від 1 травня 2023 року призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження на 3 травня 2023 року.
7. Офіс Генерального прокурора надіслав письмові пояснення щодо заяви позивача, у яких просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у цій справі.
Передовсім Офіс Генерального прокурора зазначив про те, що рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивної дії. З покликанням на статтю 152 Конституції України відповідач зазначив, що рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для тих правовідносин, які виникнуть після ухвалення цього рішення, та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до його прийняття.
Пояснив також, що ОСОБА_1 звільнили з посади і органів прокуратури за наслідками атестації відповідно до положень Закону № 113-ІХ. Тим самим Законом передбачені й підстави звільнення прокурора залежно від успішності проходження цієї атестації (її етапів). Нагадав, що на виконання положень пунктів 9, 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі і про намір пройти атестацію. Позаяк її результат - після першого етапу (іспит) - виявися для позивача неуспішним, був виданий спірний наказ про звільнення (згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Відповідач наголосив й на тому, що спірні правовідносини регулюються головним чином спеціальними положеннями Закону № 113-ІХ, а не положеннями КЗпП України, у чому переконує позивач. Як можна зрозуміти з доводів відповідача, першочергові заходи з реформи органів прокуратури, запроваджені Законом № 113-ІХ, виключають застосування приписів КЗпП України, на яких акцентував представник позивача, адже можливість продовження проходження служби на посаді прокурора пов'язувалася саме з успішними результатами атестації.
Додав також, що Рішенням Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 не визнані неконституційними норми Закону № 113-ІХ, які застосували суди у справі № 420/1255/21.
8. Одеська обласна прокуратура теж подала письмові заперечення, у яких зазначила про відсутність підстав для перегляду постанови Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21 за виключними обставинами. Так само як і Офіс Генерального прокурора цей відповідач також зазначив про те, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії, тому не змінює нормативного регулювання спірних правовідносин, яке існувало на час їх виникнення.
З погляду цього відповідача, встановлена Конституційними Судом України неконституційність пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ не вливає на вирішення цього спору, адже причиною звільнення позивача було неуспішне проходження атестації.
9. Від представника позивача - адвоката Пижика В. В. надійшло клопотання про повернення заперечень Одеської обласної прокуратури, мотивоване тим, що вони йому надійшли з невідомої електронної адреси, без електронного підпису й невстановленої форми.
Крім того представник позивача - адвокат Пижик В. В. надіслав суду заяву, у якій - зваживши на позицію Офісу Генерального прокурора - висловив додаткові аргументи на користь того, щоб задовольнити його заяву про перегляд постанови Верховного Суду в цій справі.
Зокрема зазначив про те, що перегляд судових рішень, які ухвалені на підставі положень закону, визнаних неконституційними, є одним з проявів «відповідальності» держави і відповідального публічного урядування. У такий спосіб держава виконує свій обов'язок поновити права, які вона сама і порушила, коли ухвалила акт, який потім визнаний неконституційним. Тож в цій справі заявнику залежить на тому, щоб постанова Верховного Суду в цій справі, позаяк вона ухвалена з урахуванням припису закону, визнаного неконституційним, була переглянута, а позиція суду по суті спору - змінена з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладеному в Рішенні від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023.
10. Колегія суддів при постановленні цієї ухвали керувалася таким.
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
За частиною шостою статті 361 КАС України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частини першої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення (частина друга статті 365 КАС України).
11. Зважаючи на підстави звернення представника позивача - адвоката Пижика В. В. з цією заявою, колегія суддів змушена нагадати, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема об'єднана палата Касаційного адміністративного суду розглядала це питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами з вказаної нормативної підстави.
У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цьому зв'язку висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. У тій самій постанові значиться також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічну позицію щодо застосування приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підтримала в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі № 600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року).
Крім того, дещо схожий підхід до перегляду судових рішень за виключними обставинами з мотивів встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, раніше висловила також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19. З уваги на текстуальний виклад пункту 1 частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (в якому немає застереження «якщо рішення суду ще не виконане») - на підставі якого у справі № 4819/49/19 і розглядалося питання про можливість перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами - цій постанові акцентується на тому, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
12. Тож дотримуючись окресленої правової позиції Верховного Суду щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, колегія суддів у цій справі виходить з того, що постанова Верховного Суду (ухвалена у складі колегії суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді) від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
З наведених мотивів варто додати також, що пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 і має значення для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
За частиною першою статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21.
Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21 - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
С. А. Уханенко