Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
03 травня 2023 року № 520/1520/23
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тітов О.М., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до 6 прикордонного Волинського загону (м. Луцьк) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) Начальника 3 відділення інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " віпс " ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 6 прикордонного Волинського загону (м. Луцьк) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321661), Начальника 3 відділення інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " віпс "Ягодин" лейтенанта ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №3228 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 01 грудня 2022 року, прийняте начальником з відділення інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " віпс " ОСОБА_4 " лейтенантом ОСОБА_5 .
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю, на думку позивача, та необґрунтованістю прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення, через що були порушені права та законні інтереси позивача.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.
Представником відповідача було надано відзив, де суб'єкт владних повноважень просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача надано відповідь на відзив - позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Оскільки на території м. Харкова з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя у період з 12.12.2022 по 27.12.2022 та з 02.01.2023 по 08.01.2023 знаходився у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач є студентом денної форми навчання Академії Прикладних Наук ім.. К. Мєшка І (м. Познань, Республіка Польша).
Прямуючи на навчання, на міжнародному пункті пропуску для залізничного транспорту «Ягодин», інспектором Державної прикордонної служби позивача було знято з потягу та прийнято рішення № 3228 від 01.12.22, яким відмовлено у перетині державного кордону України.
Рішення мотивоване відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки громадянин не надав на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що діяв згідно чинного законодавства та визнав, що 01.12.2022 року для перетину державного кордону на виїзд у України до Польщі на навчання ОСОБА_1 було надано документи, які підтверджують його навчання у закордонному навчальному закладі, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довідку територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Посвідчення про приписку до призовної дільниці.
Разом з тим, Відповідач наголосив, що надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав для прийняття рішення про надання дозволу про перетин державного кордону України, уповноваженими посадовими особами, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, адже позивач намагався перетнути державний кордон у якості здобувача вищої освіти, тому оскаржуваним рішенням було відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнною стану в Україні з 24.02.2022р.»
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та встановленим обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII (далі Закон №3857). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. На даний час воєнний стан є діючим.
Пункт 3 вказаного вище Указу визначає, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Положеннями ст. 2 вказаного Закону визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин діяв воєнний стан та здійснювалася мобілізація, позивач є призовником.
З матеріалів справи судом також встановлено, що позивач має право відстрочку від призову на строкову військову службу відповідно до ч.9 ст.17 ЗУ «Про військовий обов'язок та віськову службу», про що у Посвідченні про приписку до призовної дільниці (далі - Посвідчення) зроблено відповідний запис. Також Посвідчення містить відмітку про зняття ОСОБА_1 з військового обліку від 26.11.22..
Також позивачем надано довідку Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №2/341 від 26.11.2022р. для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, виданою позивачу, вказано, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає.
Відповідно до положень статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачена можливість відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Серед перелічених категорій осіб звільних від призову під час мобілізації, абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Позивач надав до суду копію студентського квитка, довідку з ВНЗ, та копію договору з навчальним закладом про отримання освітніх послуг.
Відповідно до положень ст. 1 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України», завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні покладаються на Державну прикордонну службу України.
Основними функціями Державної прикордонної служби України, згідно ст. 2 вказаного законодавчого акту, є, в тому числі, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Частиною 3 ст. 6 ЗУ «Про прикордонний контроль» встановлено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про прикордонний контроль»).
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначають Правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі Правила).
Так, згідно п. 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п. 2-6 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Однак, згідно з п. 2-6 Правил таке право не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 - 8 ч. 3 статті 23 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а саме: здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Судом встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб, зазначених в абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Питання щодо можливості його виїзду за межі України повинно було вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи, а рішення суб'єкта владних повноважень з цього питання мало бути законним та обґрунтованим, тобто ухваленим з дотриманням вимог чинного законодавства та дійсних обставин справи.
Суд вважає, що частково заслуговують на увагу доводи відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, поданому суду з приводу того, що право відстрочення від призову на військову службу та право на перетин державного кордону під час мобілізації є різними за своєю правовою природою, законодавчими нормами, якими такі регулюються, та органами, що визначають їх наявність. Тому, наявність в особи відстрочки від призову не гарантує такій особі беззаперечного права перетину кордону.
Разом з тим, суд зауважує, що межі судового контролю при розгляді справ з приводу законності рішень (дій або бездіяльності) суб'єктів владних повноважень визначено статтею 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про прикордонний контроль», згідно якої громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Зі змісту даної норми вбачається, що нею передбачено дві окремі підстави для відмови у перетинанні громадянину України державного кордону, а саме: відсутність документів, необхідних для в'їзду до держави прямування (тобто іншої, ніж Україна) або транзиту, а також у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», зокрема: він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Відповідачем в оскаржуваному рішенні, прийнятому, в тому числі, з посиланням на ЗУ «Про прикордонний контроль», який має відсильні норми з приводу обмеження права виїзду за кордон на ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не визначено жодної з передбачених вказаною вище статтею ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» підстав для такого обмеження.
Натомість, ухвалюючи оскаржуване рішення, відповідач посилався на те, що позивач не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Водночас, відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які повинні були бути подані позивачем для виїзду за кордон, однак не надані. Так само, відповідачем не вказано конкретного переліку необхідних документів і під час розгляду справи в суді.
Суд наголошує, що можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від чіткого визначення конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено не було.
На переконання суду наведене свідчить про ухвалення оскаржуваного рішення не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, без належного правового обґрунтування, яке міститься у рішенні, що призводить до його неоднакового тлумачення та вказує на непропорційність та неврахування конкретних обставин справи.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до 6 прикордонного Волинського загону (м. Луцьк) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ 14321661), Начальника 3 відділення інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " віпс " ІНФОРМАЦІЯ_2 " лейтенанта ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення №3228 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 01 грудня 2022 року, прийняте начальником з відділення інспекторів прикордонного контролю відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " віпс " ОСОБА_4 " лейтенантом ОСОБА_5 .
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 1073 грн (одна тисяча сімдесят тригривні) 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Тітов О.М.