03 травня 2023 р. № 400/7081/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороз А. О. у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі-відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нового розрахунку позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 по 2017 рік; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 по 2017 рік, з урахуванням раніше проведених виплат; зобов'язати відповідача виплатити позивачу матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та здійснити виплату недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період з 2014 по 2017 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він в період з 2014 по 2017 рік проходив військову службу і в зазначений період відповідач мав виплатити йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. На його заяву щодо виплати йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач відповіді не надав, нарахування та виплату не провів.
Ухвалою судді від 01.09.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки згідно п.1.2 розділу І наказу МО України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 №260 до складу грошового забезпечення входять:посадові оклади, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, матеріальна допомога не входить до складу додаткових видів грошового забезпечення. Відповідач зазначив, що винагорода, передбачена постановою №889 не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується і виплачується одноразова грошова допомога. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим військовослужбовцям, перелік яких наведеній у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; винагорода виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Крім того, відповідач звернув увагу, що позивача виключено зі списків 2 грудні 2016 року, тому виплата матеріальної допомоги з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у 2017 році є взагалі безпідстваною.
Ухвалою від 20.11.2021 суд відмовив відповідачу у залишенні позовної заяви без руху.
13.06.2022 ухвалою суд зупинив провадження у справі.
11.04.2023 ухвалою суд поновив провадження у справі.
Суд розглянув справу відповідно до вимог ст. 262 КАС України без проведення судового засідання, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і Наказом командира військової частини від 07.12.2016 № 369 позивача виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.
Однак, позивач зазначає, що йому не було проведено нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 по 2017 роки.
Позивач звернувся із заявою 17.07.2021 року, в якій зокрема, просив нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 по 2017 рік. Але, відповідь на свою заяву не отримав, нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач не провів.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина четверта статті 9 Закону).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 7 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 указано Постанови №1294 було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Разом з тим, п. 2 Постанови №704 (чинної з 01.03.2018) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
При цьому, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу здійснено обчислення таких виплат, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (Постанова №889), граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Суд враховує, що п.п. 1, 2 пункту 1 Постанови № 889 (чинної до 28.02.2018) встановлено, що така винагорода виплачується:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), зокрема: з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09. 2010 №889" для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80% місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
З огляду на копії особових рахунків, позивачу в періоді з 2015 - 2018 рр. виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода.
Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісяця до втрати чинності Постановою № 889, тобто мала постійний (систематичний) характер.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.02.2021 по справі № 620/3346/19, відповідно до якого, оскільки останні 15 місяців перед звільненням на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
На виконання Постанови №889, наказом Міністерства оборони України №550 від 24.10.2016 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (далі - Інструкція №550).
Інструкція №550 визначала порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Згідно з п. 3 Інструкції №550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Пункт 3 Інструкції №550 містить перелік складових грошового забезпечення, з якого має обраховуватися і виплачуватися винагорода, та який за обсягом є меншим за перелік складових грошового забезпечення, встановлений частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII.
Пунктом 5 Інструкції №550 визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктом 8 Інструкції №550 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік (п. 9 Інструкції №550).
Відповідно до положень п. 10 Інструкції №550, командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за наявності обставин, передбачених у цьому пункті.
Аналогічні норми містилися і в наказі Міністерства оборони України №595 від 15.11.2010 року “Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України”, що був чинним до 16.12.2016, тобто до затвердження Інструкції №550.
Щодо доводів відповідача, про те , що винагорода, передбачена постановою №889 не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується і виплачується одноразова грошова допомога суд звертає увагу, що застосовуючи Інструкції № 595 та № 550, як спеціальні нормативно-правових актів, що визначають структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Суд зазначає, що ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.Відтак, посилання відповідача, що щомісячна грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення військовослужбовців є безпідставними та підлягають відхиленню.
Як зазначено судом вище, ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечить вимогам указаного Закону.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 30.04.2021 у справі № 620/561/20.
Окремо слід звернути увагу, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладеною в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 у справі № 520/3505/19, від 24.10.2019 у справі № 820/3211/17, від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18, від 14.04.2020 у справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 у справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 у справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 у справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 у справі 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Також така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.
До суду відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували твердження позивача про те, що у спірний період відповідач включив суми щомісячної додаткової грошової винагороди позивача до складу грошового забезпечення, з якого обчислював матеріальну грошову допомогу.
Отже, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 є безпідставними, а тому позов підлягає до задоволення в цій частині.
Ефективним способом відновлення порушених протиправною бездіяльністю відповідача прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 роки, включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
При цьому, не підлягає задоволенню вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання виплатити, оскільки його виключено зі списків всіх вдів грошового забезпечення у грудні 2016 року, що підтверджується Наказом від 07.12.2016 № 369.
Також, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо здійснення виплати недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період з 2014 по 2017 рік через не надання доказів її виплати не в повному обсязі.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 по 2016 рік.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 по 2016 рік.
4. У задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нового розрахунку позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2017 рік, зобов'язання виплатити її та зобов'язання здійснити виплату недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період з 2014 по 2017 рік, відмовити.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз