Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
27.04.2023м. ХарківСправа № 922/2417/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Красовському В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61058, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98-А),
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Групп Нафта» (61082, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 273, офіс 27),
про стягнення коштів у розмірі 1 409 544, 78 грн
за участю представників:
не з'явились
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд", м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Групп Нафта», м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки № 858 від 06.09.2021, в розмірі 1 409 544, 78 грн, підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов укладеного договору в частині вчасної та в повному обсязі оплати за поставлений позивачем товар. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати, які складаються з суми сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.
Ухвалою від 21.12.2022 Господарський суд Харківської області призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 26.01.2023 о 12:00 год.
05.01.2023 відповідачем надано відзив на позов (вх. № 236), в якому проти позову заперечує у повному обсязі, вказуючи на таке. До позову позивач надав видаткові накладні, але не надав доказів того, що вони отримувались відповідачем свого часу та доказів того, що вони підписані, не надано доказів передачі товару на адресу відповідача, а як наслідок - не надано доказів того, що відповідач отримав право власності на ПММ, про які вказується в позові. На думку відповідача, надані позивачем до позову документи не підтверджують факту приймання - передачі палива від позивача на адресу відповідача. Щодо податкових накладних, доданих до позову, та їх реєстрації, відповідач вказує, що він скористувався правом на податковий кредит по ПДВ, після того, як податкові зобов'язання по ПДВ були зареєстровані з боку позивача, який через систему МЕДОК відправив відомості до податкової, що сталося внаслідок недбалості працівників бухгалтерії відповідача, які поквапилися скористатися податковим кредитом по ПДВ, не перевіривши настання певної події. Відповідач вказує, що позивач, на виконання вимог Податкового кодексу України склав акцизні накладні та зареєстрував їх у встановленому законом порядку, так як на момент складання акцизних накладних мав інформацію про пересувний акцизний склад. У свою чергу відповідач зареєстрував вказані акцизні накладні у відповідному законом порядку, так як очікував отримання ПММ від позивача через пересувний акцизний склад. Натомість, за твердженням відповідача, надані позивачем та додані до позову зареєстровані у встановленому законом порядку акцизні накладні, не підтверджують факт передачі та отримання ПММ від позивача на адресу відповідача та не підтверджують настання права власності на товар у відповідача; на товар, який їде в дорозі від продавця до покупця. На підставі викладеного вважає вимоги позивача не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Протокольними ухвалами розгляд підготовчого засідання неодноразово відкладався.
Відповіді на відзив на позов, у визначений ухвалою суду термін, позивачем до господарського суду надано не було.
Ухвалою господарського суду від 16.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12 квітня 2023 року о 12:30 год.
У судовому засіданні 12.04.2023 оголошено перерву до 27.04.2023 о 15:00 год. Проведення судового засідання, за клопотанням представника відповідача, призначено в режимі відеоконференції.
У судове засідання 27.04.2023 представник позивача не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.
Представник відповідача у судовому засіданні участь не прийняв. Відповідно до протоколу судового засідання від 27.04.2023 на запрошення до приєднання до відеоконференції не відреагував, до засідання не приєднався.
Натомість, надав до суду клопотання про перенесення судового засідання (вх. № 10514), у зв'язку із захворюванням представника позивача.
Дослідивши матеріали справи та подане відповідачем клопотання, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Приписами ст. 194 ГПК України унормовано, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 216 ГПК України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Проте, представником відповідача не наведено обставин, які є перешкодою для подальшого розгляду справи без участі його представника. Крім того, останнім не наведено жодного доказу, який, у розумінні ст. 73-79 ГПК України, може суттєво вплинути на розгляд даного спору по суті, а наявні матеріали справи в повній мірі характеризують взаємовідносини сторін. А зазначена у клопотанні підстава для відкладення судового засідання, не є підставою, визначеною нормами ГПК України.
Окрім цього, суд зауважує, що господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участі в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Суд зауважує, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. А, отже, причини неявки керівника відповідача в судове засідання останнім суду не повідомлені.
Тому суд вважає, що клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання, не підлягає задоволенню.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 27.04.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, господарським судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін під час розгляду даного спору, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Овіс Трейд» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайм Групп Нафта» (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 858 від 06.09.2021 (договір), згідно з умовами якого позивачем було поставлено відповідачу бензин автомобільний Shebel-А-92-Євро5-Е0 та бензин автомобільний Shebel-А-95-Євро5-Е0 (товар) за накладними:
- від 15.02.2022 № 2091 на суму 319 410, 00 грн;
- від 15.02.2022 № 2092 на суму 310 300, 00 грн;
- від 15.02.2022 № 2094 на суму 310 850, 00 грн.
Відповідачем було прийнято у власність товар згідно зазначених накладних у повному обсязі.
У відповідності до п. 2.5 договору, факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару, в рамках цього договору, може підтверджуватися або актами приймання-передачі товару або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару, вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару. Продавець не несе відповідальність за пошкодження чи втрату партії товару з моменту поставки (передачі) її покупцеві, відповідно до умов цього договору.
Згідно з п. 2.7. договору, право власності на товар (партію товару) виникає у покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення податкової накладної (акту приймання-передачі), в порядку, передбаченому п. 2.5. договору.
П. 4.4. договору сторони узгодили, що покупець повинен повнiстю розрахуватися (провести повну оплату) з продавцем за переданi товари.
Договір набирає чинності з дати його укладання (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за договором (п. 7.1 договору).
Видаткові накладні були надані відповідачу при постачанні товару, а також відповідно до умов п. 8.2. договору також були направлені відповідачу в електронному вигляді за допомогою сервісу MEDOC.
Загальна вартість поставленої відповідачу товару становить 940 560, 00 грн, що підтверджується договором з додатковими угодами, видатковими накладними, податковими та акцизними накладними.
Поставку було здійснено без попередньої оплати за домовленістю сторін.
Відповідач прийняв товар згідно видаткових документів про що свідчить також зареєстровані та прийняті відповідачем податкові накладні та акцизні накладні. Податкова накладна є документом в електронній формі та використовується платниками ПДВ для обліку податкового зобов'язання та податкового кредиту, які виникають з цього податку. Реєстрація податкової накладної у базі ДПС (ЄРПН) є необхідно умовою для отримання покупцем права на податковий кредит та обов'язком продавця.
Як вбачається з наданих роздруківок податкових накладних відповідач прийняв податкові накладні по оспорюваних поставках та встановив податковий кредит на суму цих поставок.
Згідно з п. 3.3 партія товару, що була поставлена продавцем покупцю без часткової або повної передплати, підлягає повній та остаточній оплаті в термін, що не перевищує 2-х (двох) календарних днів від дати поставки, вказаній у видатковій накладній.
Отже позивачем було виконано зобов'язання з поставки товару, згідно з умовами договору поставки № 858 від 06.09.2021.
Натомість, як вказує позивач, відповідач оплату за поставлений товар не здійснив чим порушив умови договору, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних від 15.02.2022 № 2091 на суму 319 410, 00 грн; від 15.02.2022 № 2092 на суму 310 300, 00 грн; від 15.02.2022 № 2094 на суму 310 850, 00 грн, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 940 560, 00 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 06.09.2021, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 940 560, 00 грн.
Додатковим підтвердженням отримання відповідачем товару, позивач зазначає про реєстрація акцизних накладних відповідачем.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач вказує, що надані позивачем та додані до позову зареєстровані у встановленому законом порядку акцизні накладні, не підтверджують факт передачі та отримання ПММ від позивача на адресу відповідача та не підтверджують настання права власності на товар у відповідача; на товар, який їде в дорозі від продавця до покупця. Також відповідач вказує, що зареєстрував вказані акцизні накладні у відповідному законом порядку, так як очікував отримання ПММ від позивача через пересувний акцизний склад.
З приводу даних заперечень відповідача, суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 231 ПК України при реалізації пального або спирту етилового з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий, складається одна акцизна накладна на реалізацію пального з акцизного складу на такий інший акцизний склад із зазначенням у такій акцизній накладній ідентифікаційних даних такого акцизного складу пересувного.
Перехід права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, від одного суб'єкта господарювання до іншого вважається реалізацією пального або спирту етилового з одного акцизного складу пересувного до іншого. При цьому суб'єкт господарювання, від якого переходить право власності на таке пальне або спирт етиловий, вважається особою, яка реалізує пальне, а суб'єкт господарювання, до якого переходить право власності на таке пальне або спирт етиловий, вважається отримувачем пального або спирту етилового.
Право на складання акцизних накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники акцизного податку в порядку, передбаченому ст. 212 цього Кодексу.
Підтвердженням особі, яка реалізує пальне або спирт етиловий, про прийняття її акцизної накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру акцизних накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання акцизної накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, отримувач пального або спирту етилового надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру акцизних накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію акцизної накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних та акцизну накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі акцизна накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі акцизних накладних та отриманими отримувачем пального або спирту етилового.
З метою отримання особою, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зареєстрованого в Єдиному реєстрі акцизних накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі акцизних накладних отримувачем пального або спирту етилового, така особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру акцизних накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді.
Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі акцизних накладних та отриманим особою, яка реалізує пальне або спирт етиловий.
Відповідно до п. 231.3 ст. 231 ПК України, особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов'язана скласти акцизну накладну в двох примірниках у разі реалізації пального або спирту етилового:
а) з акцизного складу до іншого акцизного складу, в тому числі через трубопровід або з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий;
б) з акцизного складу до акцизного складу пересувного;
в) з акцизного складу пересувного до іншого акцизного складу пересувного;
г) з акцизного складу пересувного до акцизного складу.
Особа, яка склала акцизну накладну в двох примірниках, зобов'язана зареєструвати перший примірник такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних, а другий примірник такої акцизної накладної в день її складання надіслати розпоряднику акцизного складу - отримувачу пального або спирту етилового.
Розпорядник акцизного складу/розпорядник акцизного складу пересувного - отримувач пального або спирту етилового зобов'язаний зареєструвати другий примірник такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних після реєстрації першого примірника такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних та отримання пального або спирту етилового на акцизний склад/акцизний склад пересувний.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач, як розпорядник акцизних складів виконав вимоги ст. 231 ПП України та зареєстрував другий примірник акцизної накладної в ЄРАН, про це свідчать наявні в матеріалах справи акцизні накладні з квитанцією за електронним підписом директора відповідача.
Суд зазначає, що обов'язок з реєстрації акцизної накладної в отримувача пального виникає виключно при настанні двох подій: реєстрації першого примірника акцизної накладної особою, що реалізує пальне та отриманням такого пального на акцизний склад отримувача.
Таким чином відповідач, зареєструвавши другі примірники акцизних накладних, підтвердив отримання пального на свої акцизні склади.
П. 230.1 ст. 230 ПК України визначено, що акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.
Згідно з пп. 230.1.2., 230.1.3. акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.
Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати:
а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;
б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Розпорядники акцизних складів зобов'язані на кожному акцизному складі щоденно (крім днів, в які акцизний склад не працює) формувати дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального (далі у цьому розділі - обсяг обігу пального) у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° С.
Дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального формуються після проведення останньої операції з обігу пального у звітній добі, але не пізніше 23 години 59 хвилин цієї доби, до початку здійснення операцій з обігу пального у добу, що настає за звітною добою, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 23 години 59 хвилин доби, що настає за звітною добою.
Дані про фактичні залишки пального на перший та останній дні календарного місяця та про обсяг обігу пального за звітний календарний місяць формуються розпорядниками акцизних складів, що використовують пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, після проведення останньої операції з обігу пального у звітному календарному місяці, але не пізніше 23 години 59 хвилин останнього дня звітного календарного місяця, до початку здійснення операцій з обігу пального у день, що настає за таким останнім днем звітного календарного місяця, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 15 календарних днів, що настають за останнім днем звітного календарного місяця.
На кожному акцизному складі за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД формуються показники про:
- обсяги залишків пального на початок та кінець звітної доби, що визначаються шляхом підсумовування обсягів залишків пального в кожному резервуарі на підставі показників рівнемірів-лічильників, встановлених на таких резервуарах, розташованих на такому акцизному складі;
- добовий обсяг реалізованого пального, що визначається шляхом підсумовування обсягів реалізованого за звітну добу пального через кожне місце відпуску пального наливом з акцизного складу на підставі показників витратомірів-лічильників, встановлених на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на такому акцизному складі;
- добовий обсяг отриманого пального, що визначається шляхом віднімання від обсягу залишків пального на кінець звітної доби обсягу залишків пального на початок звітної доби та додавання добового обсягу реалізованого пального з такого акцизного складу з додаванням обсягу втраченого пального, зазначеного в акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, та з відніманням додаткового обсягу пального, зазначеного в заявках на поповнення обсягу залишку пального або спирту етилового, зареєстрованих у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Фактичні показники витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників щодо обсягів залишків пального та добового обсягу реалізованого пального перераховуються у літри, приведені до температури 15° С, крім показників паливороздавальних колонок та/або оливороздавальних колонок, які виконують функції витратомірів-лічильників.
Відповідно до пп. 230.1.4. порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У такому реєстрі міститься податкова інформація про розпорядників акцизних складів, наявні у них акцизні склади, розташовані на акцизних складах резервуари, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів.
Дані про фактичні залишки пального на початок та кінець доби та про фактичний обсяг обігу пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД, акцизних складів та розпорядників акцизних складів зіставляються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з показниками системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Таким чином, в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового зіставляються дані про реалізацію пального з одного акцизного складу з даними про отримання на іншому акцизному складі, а також дані внесені розпорядниками акцизних складів шляхом реєстрації акцизних накладних. І такі дані мають співпадати.
Відповідач зареєстрував акцизні накладні належним чином та корегувань в них не вносив, про що свідчать наявні в матеріалах справи акцизні накладні з квитанцією за електронним підписом директора відповідача.
Таким чином, обсяги пального, які були передані зі складу позивача співпадають з обсягами отриманими відповідачем на його акцизні склади і ця інформація відповідає даним системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Роздруківки акцизних накладних на оспорювані поставки надані позивачем та містяться в матеріалах справи.
Отже, матеріалами справи, а саме: видатковими накладними, податковими та акцизними накладними підтверджується поставка відповідачу товару на суму 940 560, 00 грн.
Відповідачем протилежного не доведено, інших пояснень та доказів, в обґрунтування заперечень, відповідачем суду надано не було.
Доказів сплати даної суми заборгованості відповідачем суду не надано.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки від 06.09.2021.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 06.09.2021 в сумі 940 560, 00 грн, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 940 560, 00 грн заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Відповідно до ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як передбачено п. 5.2. договору, за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, а у разі прострочення оплати більше ніж на 10 (десять) календарних днів винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В ч. 2 ст. 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 06.09.2021, позивач нарахував відповідачеві пеню, яка, станом на 17.08.2022, складає 152 035, 73 грн та штраф 10% від суми простроченого зобов'язання у сумі 94 056, 00 грн.
Контррозрахунку суми штрафних санкцій відповідачем суду надано не було.
Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 152 035, 73 грн та штрафу в розмірі 94 056, 00 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 496, 13 грн та інфляційних втрат у розмірі 200 396, 92 грн, нарахованих згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані. Здійснений позивачем розрахунок перевірено судом, контррозрахунку відповідачем не надано.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, не спростованими відповідачем, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 122 000, 00 грн.
Розглянувши матеріали заяви представника ТОВ «Овіс Трейд» про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до положень ч 3. ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частин першої - третьої ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
В позовній заяві позивачем було заявлено попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 100 000, 00 грн.
Положеннями ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, заявником 17.04.2023 надано до суду копію договору № 0111/2022 від 01.11.2022 про надання правової допомоги (правових послуг), копію доручення про надання правничої допомоги та погодження «гонорару успіху», копію рахунку від 12.04.2023 за період з 01.11.2022 по 12.04.2023 на суму 122 000,00 грн, деталізацію наданих послуг за період з 01.11.2022 по 12.04.2023, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 12.04.2023 на суму 122 000,00 грн.
За умовами договору № 0111/2022 від 01.11.2022 про надання правової допомоги (правових послуг) на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару (п. 4.1. договору).
Сума даного договору визначається із розрахунку вартості одного часу в розмірі 2 000, 00 грн та складається з сум, визначених у актах наданих послуг (п. 4.2 договору). У разі отримання позитивного, на користь клієнта рішення у справах, що вирішуються в судах, сума гонорару, окрім сум нарахованих відповідно до п. 4.2. може також включати в себе «гонорар успіху», що узгоджується сторонами окремо, у письмовій формі під час прийняття доручення від клієнта (п.4.3 договору).
Відповідно до п. 4.4. договору клієнт зобов'язується оплатити на користь адвоката послуги відповідно до складених та підписаних сторонами актів наданих послуг. Гонорар визначений п. 4.3. сплачується після прийняття судом рішення на користь клієнта.
У дорученні про надання правничої допомоги та погодження «гонорару успіху» сторонами визначено, що клієнт і адвокат, враховуючи складність справи, строки вирішення та обсяг послуг, дійшли згоди щодо виплати адвокату «гонорару успіху» на підставі п. 4.3. договору від 0111/2022 від 01.11.2022 про надання правової допомоги (правових послуг), у разі отримання рішення суду на користь клієнта в розмірі 10 000,00 грн за кожне позитивне рішення в першій, апеляційній та касаційній інстанціях.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Зазначена позиція знайшла своє відображенні в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначала, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем клопотань та доказів щодо доведеності неспівмірності витрат понесених позивачем, зокрема на професійну правничу допомогу адвоката, до суду не надано. Представник відповідача - адвокат Кузьмін Є.В. має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, що свідчить про обізнаність останнього про звернення представника позивача з клопотанням про розподіл витрат на правничу допомогу до господарського суду та надання розрахунку судових витрат при зверненні до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку наданим позивачем доказам, суд виходить з того, що за змістом ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Відповідно до деталізації наданих послуг, позивачу були надані наступні юридичні послуги:
- приймання доручення клієнта, отримання первинної інформації щодо обставин порушених прав та інтересів клієнта час - 2 години, вартість 4 000, 00 грн;
- збір та опрацювання документальних доказів по справі, виготовлення копій документів час - 16 годин, вартість 32 000, 00 грн;
- вивчення практики Верховного Суду в аналогічній категорії справ та формування правової позиції захисту інтересів клієнта час - 9 годин, вартість 18 000, 00 грн;
- виконання ухвали суду про усунення недоліків час - 2 години, вартість 4 000, 00 грн;
- складання позовної заяви, формування та відправлення копій позовної заяви учасникам справи та подання позову до суду час - 12 годин, вартість 24 000, 00 грн;
- прибуття, та участь в судових засіданнях час - 7 години, вартість 14 000,00 грн;
- підготовка та подання пояснень до позову та подання додаткових доказів час - 8 годин, вартість 16 000, 00 грн;
- гонорар успіху - 10 000, 00 грн.
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховним Судом неодноразово зверталась увага, що у розумінні положень ч. 5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
З огляду на наведені положення процесуального законодавства та надані заявником докази, в обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу, враховуючи не заперечення щодо заявлених витрат адвоката відповідачем, суд вважає, що надані ТОВ "Овіс Трейд" докази в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу, свідчать про доведеність заявлених до відшкодування та реально понесених витрат на правову допомогу у розмірі 122 000,00 грн, у зв'язку з чим, зазначена сума підлягає задоволенню та відшкодуванню за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 126, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Групп Нафта» (код ЄДРПОУ 43431254; 61082, Харківська обл., м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 273, офіс 27) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Овіс Трейд» (код ЄДРПОУ 34392042; 61058, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98-А) заборгованість за договором поставки № 858 від 06.09.2021 у розмірі 1 409 544, 78 грн, судовий збір у розмірі 21 143,17 грн та витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою адвоката у розмірі 122 000, 00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Овіс Трейд» (код ЄДРПОУ 34392042; 61058, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98-А);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм Групп Нафта» (код ЄДРПОУ 43431254; 61082, Харківська обл., м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 273, офіс 27).
Повне рішення складено 03.05.2023
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2417/22