вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"01" травня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/1122/22
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про стягнення в сумі 837 488 грн. 46 коп.
В засіданні приймали участь:
Представник позивача: Парфан Т.Д. (поза межами приміщення суду);
Представник відповідача: Бєлкін М.Л. (в режимі відеоконференції).
29 грудня 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення в сумі 837 488 грн. 46 коп.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1122/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення в сумі 837 488 грн. 46 коп., розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 30 січня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03 квітня 2023 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" про відмову від позову задоволено та закрито провадження у справі № 918/1122/22 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення в сумі 837 488 грн. 46 коп.
12 квітня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14 квітня 2023 року розгляд заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу призначити на 01 травня 2023 року.
27 квітня 2023 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшли заперечення щодо задоволення заяви про відшкодування витрат на правову допомогу.
В судовому засіданні 01 травня 2023 року представник відповідача (заявник) підтримав подану заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, представник позивача в судому засіданні у свою чергу заперечив проти задоволення вказаної заяви.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про ухвалення додаткового рішення суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Згідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У своєму відзиві відповідач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 90 000 грн. 00 коп.
Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи викладені вимоги ГПК України, оскільки у даній справі позивач відмовився від позову, стадія судових дебатів у даному випадку відсутня, то вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.
Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03 квітня 2023 року відмову від позову задоволено та закрито провадження у справі № 918/1122/22, заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 12 квітня 2023 року (з врахуванням вихідних), тобто в межах встановленого строку на її подання.
У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку про наявність правових підстав для розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат по суті.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 922/376/20.
Розглянувши подану заяву про розподіл судових витрат суд зауважує таке.
Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, слід вказати, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем подано копії: договору про надання правової допомоги № 035-1/22-МГ від 01 липня 2022 року, додатку до договору про надання правової допомоги № 035-1/22-МГ від 01 липня 2022 року, замовлення на надання правової допомоги № 2 до договору про правової допомоги № 035-1/22-МГ від 01 липня 2022 року, акту надання послуг № 44від 05 квітня 2023 року.
Відповідно до п. 1.1. договору про надання правової допомоги, в порядку та на умовах, визначених даним договором, адвокатське об'єднання зобов'язується надати клієнту правову допомогу щодо захисту клієнта, представництва його інтересів в судових органах та у справах досудового врегулювання спорів або надання консультацій щодо захисту та представництва клієнта, а клієнт зобов'язується належним чином прийняти її та оплатити.
Детальний опис правової допомоги, що надається клієнту, бажаний результат, за його наявності, її вартість та порядок оплати, і порядок відшкодування фактичних витрат, понесених в ході надання правової допомоги, визначаються погодженими сторонами замовленнями на надання правової допомоги (надалі - "замовлення"), які з моменту підписання сторонами стають невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору про надання правової допомоги).
Вартість правової допомоги адвокатського об'єднання визначається виходячи із погодинної тарифної ставки працівників адвокатського об'єднання, наведеної в додатку № 1 до цього договору на основі фактично витраченого часу на надання правової допомоги клієнту (п. 4.2.1. договору про надання правової допомоги).
Приймання-передача наданої правової допомоги та понесених фактичних витрат здійснюється шляхом підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг (надалі - "акт наданих послуг") (п. 5.1. договору про надання правової допомоги).
Як вбачається із матеріалів справи 06 грудня 2022 року між Адвокатським об'єднанням "Моріс Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго", як укладено замовлення на надання правової допомоги № 2 до договору про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 1 замовлення, змістом правової допомоги, що надається є представництво інтересів клієнта у судах і складення процесуальних документів під час здійснення судочинства у спорах клієнта з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" у судах всіх інстанцій.
Відповідно до п. 2.1 замовлення, вартість послуг визначається відповідно до п. 4.2.1 договору про надання правової допомоги № 035-1/22-МГ, а саме на підставі кількості часу, витраченого працівниками адвокатського об'єднання та/або залученими адвокатським об'єднанням адвокатами та/або консультантами на надання правової допомоги і розміру погодинної тарифної ставки відповідного працівника та/або залученого адвокатським об'єднанням адвоката та/або консультанта на надання правової допомоги, зазначеної в додатку № 1 до договору та ПДВ у розмірі 20%.
Відповідно до додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 035-1/22-МГ, погодинна тарифна ставка адвоката становить 150 доларів США.
Відповідно до акту надання послуг № 44 від 05 квітня 2023 року загальна вартість робіт складає 101 258 грн. 45 коп., окрім того 20 251 грн. 69 коп. ПДВ.
Оплата за надані послуги матеріалами справи непідтверджена.
Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок, що надані докази в їх сукупності в цілому підтверджують факт понесення відповідачем судових витрат на оплату послуг адвоката на суму 121 510 грн. 14 коп.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем подано до суду заяву про зменшення розміру правничої допомоги, відповідно до змісту якої останній зазначає, що подані представником відповідача докази понесення витрат на правничу допомогу на його думку є не належними. Представник позивача стверджує, що відповідно до укладеного договору про надання правничої допомоги вбачається, що послуги надаються відповідно до замовлення, однак в останньому не зазначено, що послуги будуть надаватися саме по розгляду справи № 918/1122/22. Тому, зважаючи на викладені підстави, представник позивача просить суд відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Суд, вказані твердження представника позивача в частині не зазначення саме надання послуг у справі № 918/1122/22 оцінює критично, оскільки у п. 1 замовлення визначено, що представництво інтересів клієнта у судах і складення процесуальних документів під час здійснення судочинства у спорах клієнта з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" у судах всіх інстанцій.
Отже, суд правову позицію представника позивача у даній частині відхиляє.
Щодо прохання представника відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
А отже із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, суд вважає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У своїй постанові від 20 листопада 2020 року № 910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Однак, на думку суду, витрати на правничу допомогу у розмірі 121 510 грн. 14 коп. у даній справі не є співмірним із складністю справи, ціною позову, з часом витраченими на виконання робіт та з обсягом наданих робіт, виною позивача у даній справі.
При цьому вказана справа є типовою, має не складний предмет спору, окрім суми позову.
Даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договору підряду.
Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.
Дослідивши опис наданих послуг суд не знаходить підстав повного покладення на позивача витрат щодо підготовки та подачі до суду клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд не знаходить підстав для покладення на відповідача витрат на підготовку, підписання КЕП та скерування засобами електронного зв'язку до суду клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки такі витрати не спричинені протиправною (чи будь-якою) поведінкою відповідача. Більш того, подання відповідного клопотання є правом, а не обов'язком сторони, яке спрямоване на спрощення доступу до правосуддя.
Також суд вважає, що зазначення у описі наданих послуг обставин про те, що адвокат готуючи таке клопотання щоразу витрачав годину свого робочого часу, є необґрунтованим.
Суд вважає, що підготовка клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференці та його спрямування до суду засобами електронного зв'язку не є складною дією та не потребує вказаних в акті часових витрат.
Відповідно суд вважає, що вказані витрати є необґрунтованими. Суд звертає увагу сторін, що такі витрати не стосуються безпосередньої участі представника в судовому засіданні. Відповідачем не заявлено витрат на отримання послуг поштового зв'язку, а витрати на участь в судовому засіданні відповідачем визначено окремо. Дані витрати не є судовими витратами.
Окрім того, на переконання суду, в описі робіт вказано непропорційну затрату часу на виконання робіт, що у свою чергу збільшує ціну за надані послуги.
Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 5, 6 статті 130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, відповідно до приписів частини 5 статті 130 ГПК України, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, зокрема статей 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі відмови від позову суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України.
У разі відмови від позову позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і залишенням його надалі без розгляду.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі відмови позивача від позову можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Суд враховує, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу необхідно довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року по справі № 922/3787/17, від 09 липня 2019 року по справі № 922/592/17, від 24 березня 2021 року по справі № 922/2157/20, від 09 квітня 2021 року по справі № 924/804/20).
Всупереч зазначеному подана заява про розподіл судових витрат не містить жодних обґрунтувань необґрунтованості дій позивача та як наслідок підстав для задоволення такої заяви.
Суд також зауважує, що саме лише посилання на подання позивачем заяви про відмову від позову не може вважатися доказом необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до норм статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність. Поняття принципу диспозитивності розкрито у положеннях статті 14 ГПК України, відповідно до яких, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Правилами норм статті 46 ГПК України передбачено право позивача відмовитись від позову. Водночас таке право позивача на відмову від позову не обумовлено іншими вимогами, оскільки останній вправі відмовитись від позову на будь-якій стадії розгляду справи.
А проте, як вже було зазначено вище, подання позивачем заяви про відмову від позову саме по собі не може свідчити про необґрунтованість дій позивача.
Відповідачу необхідно було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали. Натомість заява відповідача про стягнення судових витрат не містить обґрунтувань того, що позивач діяв недобросовісно пред'явивши позов та яким саме чином дії позивача є необґрунтованими.
Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Таке ж правило міститься у частині 1 статті 74 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Всупереч наведеним процесуальним правилам заявник не навів суду жодних обґрунтувань, які однак є обов'язковими за таких умов.
За таких обставин, враховуючи принцип диспозитивності, принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та принцип змагальності сторін, суд зауважує, що обов'язок обґрунтування недобросовісності дій сторони (у даному випадку дій позивача) покладено на іншу сторону (відповідача), а не на суд.
Отже, при здійсненні розподілу витрат судом надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов'язаності витрати з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційним їх розміру до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. На думку суду заявлений відповідачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Оцінюючи витрати відповідача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення відповідачу 29 500 грн. 00 коп. компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Окрім того, суд зазначає, що розподіляючи витрати за послуги адвоката останній вказує, що наявні в матеріалах справи докази понесення судових витрат пов'язаних із наданням правничої допомоги не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Адвокат та Клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитися із запропонованими тарифами (вартістю послуг) зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору - клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.
Проте, інший учасник у справі, на якого просить Клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу - не зобов'язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати усю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування суд має виходити з критерію розумності їх розміру, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За таких обставин, надаючи оцінку заявлених до стягнення витрат відповідача на оплату послуг адвоката у справі, суд зробив висновок про часткове покладення на позивача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" (55213, м. Первомайськ, пров. Гранітний, 14, код. 37113876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Д. Галицького, 27, код. 36598008) 29 500 (дев'ятнадцять дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ.
Повний текст додаткового рішення складено та підписано 03 травня 2023 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Войтюк В.Р.