Справа № 522/10507/22
Провадження № 2/522/2125/23
4 квітня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої - судді Косіциної В.В.,
за участю - секретаря судового засідання Левченко К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним,
15 серпня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить суд визнати шлюбний договір, укладений 27.01.2015 року між ним та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Алексєєвою Оленою Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за № 47 недійсним.
За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 подав клопотання про витребування доказів, яке суд ухвалою від 6 вересня 2022 року задовольнив та витребував від Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірені копії документів реєстраційної справи № 1319196351101 щодо нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , які надійшли до суду 19 вересня 2022 року.
5 жовтня 2022 року засобами електронного зв'язку від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кліменко Ю.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила суд відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним з підстав його необґрунтованості та недоведеності викладених у ній обставин та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, у тому числі і на правову допомогу.
У підготовчому засіданні, яке відбулося 6 жовтня 2022 року за участю представника відповідача - адвоката Кліменко Ю.І., суд, ухвалою , занесеною до протоколу вказаного підготовчого засідання, залучив до матеріалів справи відзив та за його результатами постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Судове засідання, призначене на 10 листопада 2022 року не відбулося у зв'язку із перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. на лікарняному.
Судове засідання, призначене на 25 січня 2023 не відбулося у зв'язку із відсутністю світла у приміщенні суду.
Судове засідання, призначене на 28 лютого 2023 року не відбулося у зв'язку із перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. на лікарняному.
У судовому засіданні, яке відбулося 4 квітня 2023 року позивач підтримав позовну заяву та просив її задовольнити; представник відповідача заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити у його задоволенні.
Вислухавши пояснення позивача, заперечення відповідача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Так, судом було встановлено, що 3 серпня 2013 року громадянином України ОСОБА_1 було укладено шлюб із громадянкою України ОСОБА_4 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1150 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 03.08.2013 року, копія якого міститься у матеріалах справи. Від шлюбу у сторін є спільна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27 січня 2015 року з метою урегулювання на майбутнє майнових відносин між собою, на засадах взаємоповаги один до одного подружжя, ОСОБА_3 (дружина), РНОКПП - НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 з однієї сторони та ОСОБА_1 (чоловік) РНОКПП - НОМЕР_3 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з другої сторони, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 03 серпня 2013 року (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 03.08.2013 року, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1150) уклали шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О.В.,зареєстрований у реєстрі під № 47.
Відповідно до п.п.1.1 Шлюбного договору, «майно, належне одному з подружжя за даруванням, спадкуванням, приватизацією, придбане до реєстрації шлюбу або у відповідності з положеннями даного договору, не може бути визнане, як за час шлюбу, так і в разі його розірвання, спільною сумісною власністю подружжя, і при відчуженні (продаж, міна, дарування, здача в оренду, найом) згода другого з подружжя не потрібна».
Відповідно до п.п.1.5 Шлюбного договору, «сторони домовилися, що будь - яке рухоме та нерухоме майно, яке буде придбане (у тому числі) куплене під час шлюбу на ім'я кожного із подружжя, буде належати на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на ім'я якого воно було придбане та зареєстрована та в разі розірвання шлюбу поділу не підлягає.
Сторони також дійшли згоди, що в разі укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і/або державної реєстрації стосовно рухомого та нерухомого майна на умовах, визначених п.п.1.5 цього договору та підписання відповідних договорів тим з подружжя, на чиє ім'я набувається/відчужується майно, згода другого з подружжя не потрібна».
Відповідно до п. 3 Шлюбного договору, «сторони заявляють, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Також підтверджуємо, що цей договір відповідає нашим дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається нами у відповідності зі справжньою нашою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для нас умовах і не є результатом впливу тяжких для нас обставин, договір укладається нами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, ми однаково розуміємо значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажаємо настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчимо, що договором визначні всі істотні умови, про що свідчать наші особисті підписи на договорі».
П.5 договору передбачає, що «шлюбний договір може бути змінений або розірваний у будь-який час за взаємною згодою подружжя. У випадку відсутності взаємної згоди такий договір може бути розірваний або частково визнаний недійсним у судовому порядку».
Згідно з п. 7 Шлюбного договору, «сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору».
Під час шлюбу відповідач ОСОБА_6 набула право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі Додаткової угоди № 1 від 22.12.2015 року до Договору № 1-5-2/17 купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна від 27.08.2014 року про заміну сторони, з моменту підписання якої усі права і обов'язки до Договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № 1-5-2/17, підписаному 27.08.2014 року між ТОВ «Аль-Карім» та ОСОБА_7 перейшли до ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 після зміни прізвища у зв'язку із укладенням шлюбу).
Рішенням від 6 серпня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1150 було розірвано.
Вважаючи, що укладення шлюбного договору від 27.01.2015 року створило істотний дисбаланс між правами та обов'язками кожного із подружжя, що поставило одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою про визнання зазначеного шлюбного договору недійсним.
Згідно з частинами першою, дев'ятою ст.7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій ст. 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.
Оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
Так, частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:
1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства;
2) заборона випливає із змісту акта законодавства;
3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.
Відповідно до ст. 92 СК України, шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Згідно ст. 93 СК України, шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також, як вбачається із статті 97 СК України, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Окрім цього за ст. 103 СК України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на ч.ч. 4,5 ст. 93 СК України та загальні засади цивільного законодавства (розумності та справедливості), які є нормами прямої дії.
Позивач зазначає, що за час шлюбу за спільні кошти подружжя було придбано квартиру АДРЕСА_5 , яке є єдиним майном, набутим сторонами за час шлюбу і яке після розірвання шлюбу перейшло до відповідача, в той час як позивач, який стверджує, що також брав участь у придбанні вказаного об'єкта нерухомості, залишився після розірвання шлюбу без будь-якої компенсації.
Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У частинах четвертій, п'ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню.
Ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
За змістом статті 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.
Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові Верховного суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233ЦК України, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.
Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1статті 76ЦПК України).
Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач зазначив, що спірне майно було придбане за спільні кошти подружжя, однак жодних доказів на підтвердження зазначеної обставини суду не надав. У той же час відповідач разом із відзивом до позовної заяви надала копію Договору № 1-5-2/17 купівлі - продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна від 27.08.2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-КАРІМ» та ОСОБА_7 (яка є матір'ю відповідача, що судом встановлено та зазначена обставина доведена відповідачем ) за умовами якого остання набула право власності на АДРЕСА_5 та на підставі Додаткової угоди № 1 від 22.12.2015 року до Договору № 1-5-2/17 купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна від 27.08.2014 року про заміну сторони, з моменту підписання якої усі права і обов'язки до Договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № 1-5-2/17, підписаному 27.08.2014 року між ТОВ «Аль-Карім» та ОСОБА_7 переуступила своє право власності доньці ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 після зміни прізвища у зв'язку із укладенням шлюбу). Окрім того, у матеріалах справи містяться копії квитанції до прибуткового касового ордеру, виданих ТОВ «Аль-Карім», в яких за період з 3 вересня 2014 року по 20 листопада 2015 року платником вказана ОСОБА_7 , а у період з 4 січня по 28 липня 2016 року - ОСОБА_3 .
Суд вважає, що доводи сторони позивача, що Шлюбний договір був укладений на вкрай невигідних умовах, ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами та поясненнями сторін, належними та допустимими доказами не підтверджені.
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.
Також, суд прийшов до висновку, що умови шлюбного договору не є такими, що суперечать закону та ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умовами шлюбного договору не обмежені рівні права обох сторін.
Крім того, суд звертає увагу на те, що із оспорюваного договору вбачається, що при укладені договору, сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, усвідомлювали природу правочину та значення своїх дій, перебували при здоровому розумі та ясній пам'яті, діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, зміст його відомий, підписаний, як свідчення про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору.
Також слід зазначити про те, що сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Позивач на час посвідчення Шлюбного договору не виявила себе як безграмотна та неписьменна, вона власноруч зазначила своє ім'я, прізвище, по-батькові та поставила свій підпис, тим самим засвідчивши, що текст договору їй повністю зрозумілий і її воля була направлена саме на укладення Шлюбного договору.
Умови укладеного сторонами договору не суперечать вимогам ст.ст. 60, 97 СК України, оскільки ст.97СК України передбачає право подружжя домовитися про непоширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень ст.60 цього Кодексу і сторони скористалися цим правом, передбачивши у шлюбному договорі право відповідача на набуття у приватну власність майна, що підлягає державній реєстрації.
Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що Шлюбний договір, укладений на вкрай невигідних для позивача умовах, про що, останній зазначає в обґрунтування свого позову.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимог процесуального закону позивачем не представлено суду доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про недійсність Шлюбного договору, суд приходить до висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено, то, згідно з частиною 1статті 141 ЦПК України, сплачений судовий збір позивачеві не відшкодовується.
На підставі ст.ст. 9, 60, 93, 97, 103 СК України, 202-211, 215 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 4, 12-13, 76-89, 95,142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 3 травня 2023 року.
Суддя В.В. Косіцина
03.05.2023