Дата документу 20.04.2023 Справа № 336/1699/23
Єдиний унікальний №336/1699/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/762/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
20 квітня 2023 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08 березня 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який має середню освіту, не працює, не одружений, малолітніх/неповнолітніх дітей на утриманні не має, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України,
за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08 березня 2023 року, якою строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжений на строк 60 днів тобто до 06 травня 2023 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 -адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у виді особистого зобов'язання або домашнього арешту у нічний період доби з 23-00 год. вечора до 05-00 год. ранку за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що даний запобіжний захід є занадто суворим та до обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно застосувати більш м'який альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою та заставою (особисте зобов'язання або домашній арешт).
Сторона захисту посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_6 не буде переховуватись, а навпаки сприятиме слідству у з'ясуванні обставин даної справи, так як особисто зацікавлений в тому, щоб досудове розслідування швидше закінчилось.
Обвинувачений має стійкі соціальні зв'язки, має постійне місце проживання, останній не визнає себе винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, стверджує, що вказаний злочин не вчиняв.
Захисник вважає, що ризики відповідно до ст.177 КПК України щодо ОСОБА_6 в даному кримінальному провадженні відсутні.
Разом з тим, застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання та домашньою арешту у нічний період доби буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та надасть йому можливість працевлаштуватися та у утримувати себе та своїх батьків.
Згідно з ухвалою суду, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, надійшов до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя 28 лютого 2023 року. Одночасно з обвинувальним актом прокурором подано клопотання про продовження строків тримання під вартою.
Прокурор під час підготовчого судового засідання підтримав клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою, яке мотивував тим, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, наявні, тому підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу підстав немає.
Щодо наявних ризиків, вказав про вплив на свідків, переховування від органів досудового розслідування або суду, вчинення іншого кримінального правопорушення. На думку прокурора, наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження
Обвинувачений у підготовчому судовому засіданні заперечував щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просив обрати відносно нього більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Захисник підтримав таку позицію обвинуваченого.
Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді; думку обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України, яке є тяжким злочином.
При цьому всі докази сторін ще не досліджені та будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, незаконний вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, постійного джерела доходів не має, не одружений, малолітній/неповнолітніх дітей на утриманні не має, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, раніше він неодноразово судимий в.ч. за вчинення особливо тяжкого злочину.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальному правопорушенні, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника-адвоката ОСОБА_7 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді обвинуваченим та стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження апеляційної скарги сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Також, суд обґрунтовано при застосуванні до обвинуваченого запобіжного у виді тримання під вартою не визначив розмір застави,оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який спричинив загибель людини.
На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_6 не буде переховуватись, а навпаки сприятиме слідству у з'ясуванні обставин даної справи, так як особисто зацікавлений в тому, щоб досудове розслідування швидше закінчилось, є помилковим, з огляду на те, що стадія досудового розслідування вже завершена, обвинувальний акт щодо останнього перебуває на розгляді в суді першої інстанції, справа призначена до судового розгляду.
Доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений ОСОБА_6 не визнає себе винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та стверджує, що вказаний злочин він не вчиняв, є передчасними та мають перевірятися судом першої інстанції у встановленому законом порядку та оцінюватись у сукупності з іншими доказами.
Перевірка вказаного питання на цій стадії процесу до компетенції апеляційного суду не відноситься.
Твердження захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має стійкі соціальні зв'язки, постійне місце проживання, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшує встановлених ризиків та в цьому випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08 березня 2023 року, якою строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжений на строк 60 днів тобто до 06 травня 2023 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3