Дата документу 18.04.2023 Справа № 331/1579/23
Єдиний унікальний №331/1579/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/779/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
18 квітня 2023 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 15 березня 2023 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Анатоліївка Рильського району Курської області рф, громадянина України, який має вищу освіту, є пенсіонером, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 .
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 15 березня 2023 року, якою строк дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у виді тримання під вартою продовжений строком на 60 днів, тобто до 14 травня 2023 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову, якою обрати щодо ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у виді особистого зобов'язання або домашнього арешту.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 безпідставно знаходиться під вартою два роки та шість місяців.
При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції не розглянув можливість застосування (альтернативних) запобіжних заходів.
Сторона захисту вважає, що існують підстави для обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання або домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, судом не взято до уваги те, що прокурор взагалі не надав клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стороні захисту та обвинуваченому, чим було порушено право на захист.
Захисник зазначає, що ОСОБА_6 є пенсіонером, отримує пенсію, має незадовільний стан здоров'я - перебуває на диспансерним обліку, одружений, має стійки соціальні зв'язки, постійне місце мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, характеризується виключно позитивно.
Жодний ризик передбачений статтею 177 КПК України прокурором не доведений.
Жодного доказу вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_6 немає.
Згідно з ухвалою суду, прокурор Бердянської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_7 звернулась до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 діб, яке обґрунтоване тим, що в провадженні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження №12020080130002037 від 10 вересня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України, яке на сьогодні не розглянуто. Зазначає, що підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу не вбачається, оскільки ризики не зменшились, а підстави, за яких було обрано запобіжний захід, не змінились, зокрема підставою для обрання та продовження на стадії досудового розслідування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, була наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України. Крім того, прокурор вказує на те, що обґрунтованість підозри, а в подальшому - обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, підтверджується складеним слідчим та погодженим прокурором і направленим до суду обвинувальним актом, у якому викладені фактичні обставини скоєних ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, надана правова кваліфікація з посиланням на статті закону України про кримінальну відповідальність та сформульовано обвинувачення.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_7 підтримала клопотання, зазначивши, що вирок по кримінальному провадженню не винесено, справа перебувала на розгляді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, наразі діяльність суду зупинена, остаточне судове рішення не прийнято, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжують існувати ризики, які були раніше встановлені судами, тому наявні підстави для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник - адвокат ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що ризики, на які посилається прокурор не доведені та не підтверджені жодними доказами, обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, не має наміру переховуватись від суду, або чинити тиск на потерпілих та свідків. Надав суду клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки останній має місце проживання у м. Запоріжжя у родичів, до того ж має низку захворювань, які можуть значно вплинути на його стан здоров"я за час перебування у СІЗО.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку захисника та просив розглянути можливість змінити запобіжний захід щодо нього.
Заслухавши доповідь судді; думку захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, яка заперечувала проти доводів та вимог апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України, які відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання, пов'язане виключно з ізоляцією від суспільства на тривалий строк, в т.ч довічне позбавлення волі.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Доводи сторони захисту щодо відсутності доказів вчинення у інкримінованому ОСОБА_6 злочинів є передчасними та мають перевірятися судом першої інстанції у встановленому законом порядку та оцінюватись у сукупності з іншими доказами.
Перевірка вказаного питання на цій стадії процесу до компетенції апеляційного суду не відноситься.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків та потерпілу у цьому кримінальному провадженні - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який є пенсіонером, має нерухомість на території інших областей, зокрема на тимчасово окупованій території Луганської області, а також на території Автономної Республіки Крим; в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованого останньому правопорушення та суворість можливого покарання.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, на яку послався суд, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Посилання сторони захисту про те, що жодний ризик, передбачений ст.177 КПК України прокурором не доведений, перевірялись судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи захисника про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.
Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не розглянув можливість застосування (альтернативних) запобіжних заходів, є безпідставними та спростовуються наданими суду матеріалами провадження.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Ці висновки суду першої інстанції захисником не спростовані з наданням відповідних доказів.
Твердження захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 безпідставно знаходиться під вартою два роки та шість місяців, є необґрунтованим, оскільки в достатній мірі доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого ОСОБА_6 перебувати на волі, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення зазначених вище ризиків.
Посилання сторони захисту про те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що прокурор взагалі не надав клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стороні захисту та обвинуваченому, чим було порушено право на захист, матеріалами справи не підтверджується. В суді першої інстанції обвинувачений та захисник висловили свою думку щодо поданого клопотання, заперечуючи проти доводів прокурора про наявність ризиків тощо.
Окрім того, обґрунтованість поданого клопотання перевірена під час апеляційного розгляду та захисник також висловив свою думку щодо вказаного клопотання.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що ОСОБА_6 є пенсіонером, отримує пенсію, має незадовільний стан здоров'я - перебуває на диспансерним обліку, одружений, має стійки соціальні зв'язки, постійне місце мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, характеризується виключно позитивно, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшує встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Разом з цим, після повідомлення стороною захисту у судовому засіданні апеляційного суду про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має незадовільний стан здоров'я, проте належного обстеження та лікування в умовах слідчого ізолятора останній не отримує, колегія суддів, в порядку ст.206 КПК України, з метою недопущення конституційних прав обвинуваченого, постановила ухвалу, якою доручила начальнику Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській та Кіровоградській областях здійснити обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 та за потреби забезпечити належне лікування останнього.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Разом з тим, щодо визначення судом першої інстанції строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як зазначено вище, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання щодо обвинуваченого на строк, що перевищує 60 днів, визначивши строк дії ухвали до 14 травня 2023 року включно.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вказану ухвалу на підставі ст.ст.407-408 КПК України і визначити, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , продовжений до 13 травня 2023 року включно.
В подальшому питання щодо запобіжного заходу щодо обвинуваченого має вирішуватися в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 15 березня 2023 року, якою строк дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у виді тримання під вартою продовжений строком на 60 днів, тобто до 14 травня 2023 року включно, змінити в частині строку дії зазначеної ухвали, встановивши цей строк до 13 травня 2023 року включно.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4