Дата документу 28.03.2023 Справа № 311/5451/21
Єдиний унікальний №311/5451/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/721/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
28 березня 2023 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Заводського районного суду м.Запоріжжя від 18 січня 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпрорудне, Василівського району, Запорізької області, громадянина України, який не працює, не одружений, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Черкаський слідчий ізолятор»,
Обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Заводського районного суду м.Запоріжжя від 18 січня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 18 березня 2023 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та змінити запобіжний захід щодо нього на інший, який не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на зміни в доказах та обґрунтованості вини та автоматично продовжив строк тримання під вартою.
Разом з тим, прокурор не може надати суду жодних доказів, зібраних під час досудового слідства оскільки, вони залишились на окупованій території.
Апелянт посилається на те, що відсутні свідки, докази, а тому підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою немає.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 зазначає, що підозра щодо нього є необґрунтованою та не доведеною.
Доказів наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, також немає.
Обвинувачений ОСОБА_6 вказує, що його перебування під вартою на протязі 1 року та 4 місяців є безпідставним та порушує вимоги ст.370 КПК України.
Також судом першої інстанції порушено ст.410 КПК України через неповноту розгляду, під час якого залишились не досліджені докази, обставини, які мають істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
Обвинувачений ОСОБА_6 звертає увагу на погіршення стану його здоров'я, яке триває вже протягом 4 місяців.
Апелянт вказує, що він може проживати у своєї тітки ОСОБА_8 , яка проживає в АДРЕСА_2 .
Згідно з ухвалою суду, прокурор Василівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_7 звернувся до Заводського районного суду м.Запоріжжя з клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів обвинуваченому ОСОБА_6 , посилаючись на те, що строк застосовного до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою закінчується 23 січня 2023 року, на даний час не зменшилися та не зникли ризики, передбачені п.п.1,5 ст.177 КПК України, а саме: переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, які враховувалися при застосуванні і продовженні обвинуваченому такого виду запобіжного заходу, оскільки, на думку ініціатора клопотання, ризики є наявними, і застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не забезпечить належного виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків.
Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання, просив його задовольнити.
Обвинувачений та захисник заперечували проти клопотання прокурора стосовно продовження запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, просили змінити запобіжний захід на більш м'який.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вказав, що в нього погіршився стан здоров'я, дуже сильно болить рука. Він більше року вже тримається під вартою.
Захисник - адвокат ОСОБА_9 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлявся належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участі не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь захисника при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі захисника - адвоката ОСОБА_9 , проти чого сам обвинувачений не заперечує.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає,що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, яке є тяжким злочином.
Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює та не має постійного джерела доходів, місця реєстрації, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, раніше він неодноразово судимий, на цей час обвинувачується у вчиненні під час іспитового строку тяжкого злочину за який, передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі на тривалий строк.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді обвинуваченим ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи обвинуваченого про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
Доводи обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що він тримається під вартою протягом 1 року та 4 місяців, не спростовують висновків суду, оскільки наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення зазначених вище ризиків.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 про відсутність доказів його винуватості є передчасними та мають перевірятися судом першої інстанції у встановленому законом порядку.
Перевірка вказаного питання на цій стадії провадження до компетенції апеляційного суду не відноситься.
Доводи обвинуваченого про те, що на цей час матеріали кримінального провадження знаходяться на тимчасово окупованій території, також не свідчать про безпідставність продовження щодо нього строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При апеляційному розгляді прокурор повідомив, що наразі зроблені запити до відповідних експертних установ, органів досудового розслідування з метою відновлення матеріалів кримінального провадження.
З приводу доводів обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що підозра щодо нього є необґрунтованою, колегія суддів звертає увагу на те, що наразі останній є обвинуваченим та суд першої інстанції має перевіряти обґрунтованість висунутого обвинувачення у встановленому законом порядку.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що він може проживати у своєї тітки ОСОБА_8 , яка проживає в АДРЕСА_2 , на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшує встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Більш того, доводи обвинуваченого з зазначеного приводу нічим не підтверджені.
Неповноти з боку суду з'ясування обставин, що мають значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, як про це стверджує апелянт, не убачається.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Разом з цим, після повідомлення обвинуваченим у судовому засіданні апеляційного суду про те, що він має незадовільний стан здоров'я, проте належного обстеження та лікування в умовах слідчого ізолятора останній не отримує, колегія суддів, в порядку ст.206 КПК України, з метою недопущення конституційних прав обвинуваченого, постановила ухвалу, якою доручила начальнику Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській та Кіровоградській областях організувати здійснення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 та за потреби забезпечити належне лікування останнього.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м.Запоріжжя від 18 січня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 18 березня 2023 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3