Дата документу 06.04.2023 Справа № 323/527/22
Єдиний унікальний №323/527/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/724/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
06 квітня 2023 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 лютого 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Оріхів, Запорізької області, громадянина України, який має не повну середню освіту, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289, ч. 4 ст.187 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 в режимі відео конференції,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 лютого 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 16 квітня 2023 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 -адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та обрати щодо останнього інший запобіжний захід, який не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що 16 лютого 2023 року у судовому засіданні, під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту було заявлено про наявність постійного місця проживання у ОСОБА_6 , наявність стійких соціальних зв'язків, неможливість і не бажання впливати на інших учасників процесу та розгляд справи в цілому.
Також, стороною захисту зазначалось про значний час, що минув з моменту затримання ОСОБА_6 , неможливість зберігання ризиків, передбачених ст.177 КПК України, оскільки з часом ризики лише зменшуються.
Разом з тим, під час розгляду справи ОСОБА_6 дотримується належної процесуальної поведінки.
Захисник вказує, що стороною обвинувачення не було надано жодних доказів того, що ОСОБА_6 має намір перешкоджати розгляду справи, ухилятись від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Суд першої інстанції, не зважаючи на наведені стороною захисту відомості про відсутність доказів від сторони обвинувачення щодо можливості ухилення ОСОБА_6 від суду, перешкоджання розгляду справи чи можливості скоєння нових кримінальних правопорушень, ухвалив рішення про продовження щодо останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Згідно з ухвалою суду, у провадженні Комунарського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289, ч.4 ст.187 КК України.
Прокурором ОСОБА_7 у судовому засіданні заявлено клопотання про продовження ОСОБА_6 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на два місяці у зв'язку з тим, що закінчується двохмісячний строк тримання під вартою обвинувачених та існують ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України. Під час досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Однак, підстав для зміни або скасування запобіжних заходів, обраних обвинуваченим, не вбачається. Будь - яких змін з моменту обрання запобіжних заходів по теперішній час не відбулося. Вказане свідчить про те, що ризики, які стали підставою для обрання саме такого запобіжного заходу, продовжують мати місце.
Обвинувачені та їх захисники проти вказаного клопотання заперечували, просили обрати їм інший запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі.
Заслухавши доповідь судді; думку обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, іншого обвинуваченого та його захисника, думка прокурора та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289, ч.4 ст.187 КК України, які є особливо тяжкими злочинами, за які передбачено суворе покарання виключно у виді позбавлення волі на досить тривалий строк або довічне позбавлення волі.
При цьому всі докази сторін ще не досліджені та будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, постійного джерела доходів не має, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальному правопорушенні, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника-адвоката ОСОБА_8 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді обвинуваченим та стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження апеляційної скарги сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не було надано жодних доказів того, що ОСОБА_6 має намір перешкоджати розгляду справи, ухилятись від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, не є слушними.
Колегія суддів вважає, що прокурором доведено, що вказані ризики не цей час існують та не зменшились, тому суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення поданого клопотання.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Те, що обвинувачений ОСОБА_6 під час розгляду справи дотримується належної процесуальної поведінки, не спростовує висновків суду першої інстанції та не свідчить про недоведеність ризиків.
Твердження апеляційної скарги про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має постійне місця проживання, певні соціальні зв'язки, не бажає впливати на інших учасників процесу та розгляд справи в цілому, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшує встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 лютого 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 ( шістдесят ) днів, а саме до 16 квітня 2023 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3