Дата документу 20.04.2023 Справа№ 336/5442/19
Єдиний унікальний № 336/5442/19 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/378/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
20 квітня 2023 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який має середню технічну освіту, одружений, працює в приватному акціонерному товаристві «Спецгідроенергомонтаж» електромонтажником, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 .
Обвинувачений ОСОБА_6 та прокурор, який брав участь в суді першої інстанції, звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 10 січня 2022 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнено, якщо обвинувачений протягом іспитового строку тривалістю в один рік не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього в силу ст.76 КК України обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ухвалено не застосовувати.
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 майнову шкоду у сумі 6302 грн. 20 коп., моральну шкоду в сумі 400 000 (чотириста тисяч) грн.
У задоволенні іншої частини вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Зараховано до присудженої у відшкодування моральної шкоди суми 50000 (п'ятдесят тисяч) грн, добровільно виплачених ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_9 .
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати з проведення експертиз в сумі 5562 грн. 36 коп.
Вирішена доля речових доказів.
Скасовано арешт автомобіля «FIAT 230 L», державний номер НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2019 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуваний вирок суду в частині вирішення цивільного позову та призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що він не оспорює висновків суду першої інстанції щодо доведеності його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України при обставинах, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій. Не оспорює вирок і в частині призначеного йому покарання.
Натомість, обвинувачений ОСОБА_6 не погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо вирішення цивільного позову. Вважає, що суд першої інстанції неправильно вирішив цивільний позов, не вмотивував своє рішення про стягнення з нього на користь законного представника малолітньої потерпілої моральної шкоди у розмірі 400 000,00 грн.
Так, обвинувачений зазначає, що внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, потерпілій ОСОБА_10 було заподіяно матеріальної та моральної шкоди. З метою відшкодування цієї шкоди законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_11 - ОСОБА_9 звернулася до обвинуваченого ОСОБА_6 із цивільним позовом у межах кримінального провадження, залучивши у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПрАТ «СК Арсенал Страхування».
На момент вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_6 його цивільно-правова відповідальність як особи, яка на відповідній правовій підставі керувала забезпеченим транспортним засобом «FІАТ 230 Т», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між власником транспортного засобу та ПрАТ «СК Арсенал Страхування».
Згідно із ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961- IV (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18 (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для певного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страховою відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України № 1961-IV).
Однак, незважаючи на наявність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між власником транспортного засобу та ПрАТ «СК Арсенал Страхування» суд першої інстанції, на думку обвинуваченого, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність стягнення з обвинуваченого на користь законного представника потерпілої у рахунок відшкодування шкоди життю і здоров'ю, матеріальної шкоди у сумі 6302 грн 20 коп. та відшкодування заподіяної моральної шкоди в сумі 400 000 (чотириста тисяч) грн.
Так, обвинувачений зазначає, що потерпіла ОСОБА_10 внаслідок отриманої травми в результаті ДТП без сумніву зазнала сильного фізичного болю та через нанесені їй травми проходила лікування, що зумовило надалі її потребу у реабілітації. Отримані тілесні ушкодження пoзнaчилиcя на стані її здоров'я. Наведені обставини без сумніву потягнули душевні страждання, переживання, негативні емоції та призвели до порушення ритму життя як самої потерпілої, так і її родини, зокрема матері, її законного представника у кримінальному провадженні.
Обвинуваченим добровільно відшкодовано моральну шкоду, спричинену потерпілій у сумі 50 000,00 грн.
Водночас, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 400 000,00 грн., вочевидь не відповідає засадам розумності та справедливості, є занадто обтяжливим для нього, не відповідає характеру скоєного ним кримінального правопорушення з необережною формою вини та майновому стану обвинуваченого.
Отже, на думку обвинуваченого, судом першої інстанції необґрунтовано, що відшкодування моральної шкоди саме у сумі 400 000,00 грн. відповідає принципу диспозитивності відповідно до ст.ст.13, 23, 1167 ЦК України, ст. 128 КПК України та суті заявлених позовних вимог та характеру діяння обвинуваченого, кримінального правопорушення, конкретних обставин справи.
В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржуваний вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК України - звільнити ОСОБА_6 від відбуття покарання та встановити іспитовий строк терміном 3 роки та покласти на нього обов'язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не оспорюючи фактичні обставини справи та доведеність вини ОСОБА_6 , прокурор вважає, що вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість, виходячи з такого.
При ухваленні вироку суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину та суспільно-небезпечні наслідки, які настали внаслідок вчиненого злочину.
Так, вчинений ОСОБА_6 злочин відноситься до категорії тяжких. Останній неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Вчинив дорожньо-транспортну пригоду на пішохідному переході зі значним перевищенням максимальної швидкості в населеному пункті та відносно малолітньої особи, що в свою чергу згідно до п.6 ч.1 ст. 67 КК України, є обтяжуючими обставинами.
З урахуванням наведеного та з огляду на конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, прокурор вважає призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та явно несправедливим через м'якість, оскільки застосування до ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами та звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на мінімальний термін, повною мірою не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 420 КПК України, застосувавши більш суворе покарання до обвинувачуваного ОСОБА_6 прокурор вважає що, таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, насамперед у сфері кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Згідно з вироком суду, 27 червня 2019 року, близько 11 години 44 хвилин, обвинувачений, керуючи автомобілем «FIAT 230 L», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині вулиці Стартової з боку вулиці Молодогвардійської в напрямку вулиці Віражної в м. Запоріжжі зі швидкістю не менш ніж 74,9 - 76,8 км/годину, в той час як малолітня потерпіла ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перетинала нерегульований пішохідний перехід в районі перехрестя вулиці Віражної та провулку Парашутного в м. Запоріжжі зліва направо по відношенню до руху керованого обвинуваченим автомобіля.
Під час руху автомобіля в районі перехрестя вулиці Віражної та провулку Парашутного в м. Запоріжжі обвинувачений, який мав об'єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_10 та технічну можливість уникнути наїзду на потерпілу шляхом зупинки керованого ним транспортного засобу за умови руху автомобіля з максимальною швидкістю, що зазначена в пункті 12.4 Правил дорожнього руху України, заходів щодо зменшення швидкості транспортного засобу та зупинки автомобіля не вжив, внаслідок чого скоїв наїзд на потерпілу.
Дорожньо-транспортна пригода перебуває у прямому причинному зв'язку з порушенням обвинуваченим вимог пункту 12.4 «Правил дорожнього руху України», відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/годину, а також пункту 12.9 «б» «Правил…», за змістом якого водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7 Правил дорожнього руху.
Внаслідок описаної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла зазнала тілесні ушкодження у вигляді перелому основи та склепіння черепу ліворуч, субдуральної гематоми в правій лобно-скроневій ділянці та намету мозочка, субарахноїдального крововиливу з двох сторін, скупчення крові в печері та барабанній порожнині, вогнища забою головного мозку в лобно-скроневій ділянці праворуч, підапоневротичної гематоми в лівій потиличній ділянці, перелому бокової маси першого шийного хребця та мищелку потиличної кістки праворуч без зміщення кісткових фрагментів, садн голови, які у сукупності є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя момент спричинення.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого та захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство зобов'язує суд дослідити усі докази у провадженні (які відповідають вимогам ст.84 КПК України) та надати ним відповідну оцінку у вироку, за винятком процесуальної процедури, передбаченої ч.3 ст.349 КПК України.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог закону в цілому дотримався при розгляді даного провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення при викладених у вироку обставинах, правильно встановив фактичні обставини справи і правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Доведеність вини й кваліфікація дій обвинуваченого ніким з учасників провадження не оспорюється, у зв'язку з чим з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.
Разом з цим, колегія суддів приходить до переконання, що при призначенні ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК України, та положення п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, згідно з якими, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав в повному обсязі, щиросердно розкаявся,активно сприяв органу досудового розслідування у розкритті злочину та суду у встановленні фактичних обставин справи, добровільно частково, а саме: в сумі 50000 грн відшкодував спричинену шкоду, що визнано судом обставинами, які пом'якшують покарання; раніше ОСОБА_6 не судимий, позитивно характеризується як за місцем проживання, так і за місцем роботи.
Зазначені обставини фактично стали підставою для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті обвинувачення - у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімального, та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Разом з цим, на думку колегії суддів, суд, визначивши обвинуваченому мінімальний іспитовий строк та не застосувавши до нього додаткове покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України, не повній мірі врахував фактичні обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а саме те, що останній грубо порушив Правила дорожнього руху, рухаючись в межах населеного пункту з перевищенням дозволеної швидкості, внаслідок чого на пішохідному переході в районі перехрестя здійснив наїзд на пішохода - малолітню ОСОБА_10 .
Приймаючи до уваги викладене, оскаржуваний вирок суду в частині призначеного покарання не може бути визнаний законним та обґрунтованим та на підставі ст.ст.407, 409, 413, 420 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.
Враховуючи фактичні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів буде призначення останньому покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
З врахуванням відомостей про особу обвинуваченого та обставин, що пом'якшують покарання, колегія суддів вважає за можливе звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, з іспитовим строком на 2 роки.
Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, та буде сприяти досягненню мети, визначеної у ст. 50 КК України.
В свою чергу, з доводами обвинуваченого в апеляційній скарзі про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову законного представника малолітньої потерпілої колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що внаслідок вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення малолітня потерпіла ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення.
Обвинувачений ОСОБА_6 добровільно частково, а саме: в сумі 50000 гривень відшкодував спричинену кримінальним правопорушенням шкоду.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з положеннями ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною першою статті 1172 цього Кодексу передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Суд зобов'язаний всебічно, повно і об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити зв'язок між діянням і шкодою, що настала і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» N 1961-IV від 01 липня 2004 року, страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки документально підтверджені витрати на відновлення здоров'я потерпілої становлять лише 6302 гривень 20 копійок, тому визначений у відповідності до вимог закону про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розмір моральної шкоди, на отримання якого від страховика вправі претендувати потерпіла, є вочевидь не співмірним з глибиною моральних страждань та становить усього 315 гривень 11 копійок.
За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про те, що вирішення питання про відшкодування шкоди шляхом отримання страхового відшкодування від страховика, відповідального за спричинення шкоди особи, є неефективним.
Що стосується суми, стягнутої з обвинуваченого у рахунок відшкодування завданої потерпілій моральної шкоди, то, на думку колегії суддів, з урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, глибину фізичних та моральних страждань потерпілої, пов'язаних із отриманими тяжкими тілесними ушкодженнями, тяжкість вимушених змін у її житті та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, що жодних сумнівів не викликає, з огляду на наявні в матеріалах провадження відомості з медичних документів щодо стану здоров'я потерпілої, визначений розмір моральної шкоди неможна вважати несправедливим.
При цьому суд врахував майновий та сімейний стан обвинуваченого, у наслідок чого цивільний позов в зазначений частині задоволений частково.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а отже апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які б тягнули за собою скасування вироку суду в цілому, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь в суді першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 10 січня 2022 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, скасувати в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Призначити покарання ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки зпозбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст.75 КК України - звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання та встановити іспитовий строк терміном 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
У решті вирок суду залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4