Справа № 299/3679/22
Іменем України
11 квітня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Бисаги Т.Ю. і Собослоя Г.Г.,
з участю секретаря Чічкало М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кобрин Маріанни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 03 жовтня 2022 року (у складі судді Левка Т.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виконавчий комітет Вилоцької селищної ради Берегівського району, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у липні 2022 р.
Просив:
-розірвати шлюб, укладений між сторонами, зареєстрований 14 липня 2019 р. у виконавчому комітеті Вилоцької селищної ради Виноградівського району Закарпатської області, актовий запис № 7;
-визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ним за адресою реєстрації місця проживання позивача - АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог указав, що з 14.07.2019 р. він перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Шлюб зареєстровано у виконавчому комітеті Вилоцької селищної ради Виноградівського району Закарпатської області за актовим записом № 7. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне подружнє життя із відповідачем не склалося. Різні характери та відсутність взаєморозуміння призвели до розпаду сім'ї. Із моменту народження дитини і дотепер вони проживають окремо, спільний бюджет не ведуть, перестали розуміти один одного, втратили почуття любові. Спір про поділ майна між ними відсутній. Позивач вважає, що подальше збереження шлюбу є недоцільним, а тому такий необхідно розірвати.
Разом із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини разом із ним як батьком. Вважає, що син має проживати з ним за адресою АДРЕСА_1 . Вказує, що любить сина і спроможний забезпечити дитину всім необхідним. Має нормований робочий день, займається вирощуванням сільськогосподарської продукції, яка приносить стабільний дохід, постійно слідкує за станом здоров'я дитини, його розвитком, має із сином психологічний контакт, оскільки з народження дитина проживає разом із ним за однією адресою. Відповідач не має постійної роботи та заробітку. Спору між позивачем і відповідачем щодо місця проживання дитини немає.
Рішенням Виноградівського районного суду від 03 жовтня 2022 р. позов задоволено частково. Шлюб, укладений 14 липня 2019 р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований у виконавчому комітеті Вилоцької селищної ради Виноградівського району Закарпатської області за актовим записом № 7, розірвано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496,20 грн.
ОСОБА_1 просить скасувати це рішення у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини та ухвалити нове судове рішення у цій частині, яким позовні вимоги про визначення місця проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із позивачем за адресою реєстрації - АДРЕСА_1 , задовольнити. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи,порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-судом першої інстанції не враховано висновок органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району від 01.09.2022 р. № 02-10/1473, із якого вбачається про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком;
-судом першої інстанції не враховано згоду сторін щодо визначення місця проживання дитини з батьком.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів.
ОСОБА_2 і представник позивача - адвокат Кобрин М.М., були повідомлені про час і місце розгляду справи в порядку ч.3 ст. 240 ЦПК України (а.с.102). ОСОБА_1 і виконавчий комітет Вилоцької селищної ради Берегівського району надіслали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині визначення проживання місця дитини, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.
При цьому встановив, що сторони зареєстрували шлюб 14.07.2019 р. у виконавчому комітеті Вилоцької селищної ради Виноградівського району Закарпатської області за актовим записом № 7, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.07.2019 р. У шлюбі в сторін народилася одна дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 , виданим 22.10.2019 р. у м. Фегердярмат, Угорщина. Факт родинних відносин між позивачем і його сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 01.09.2020 р. по справі № 299/2516/20. Із народження дитина проживає із батьком, що стверджується довідкою виконавчого комітету Вилоцької селищної ради від 07.07.2022 р. за № 404. Згідно з висновком органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради від 01.09.2022 р. № 02-10/1473, встановлено, що орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_1 . Відповідно до поданої до суду заяви від 22.09.2022 р. відповідач не заперечує, щоб її син ОСОБА_6 і надалі проживав із батьком, позивачем по справі.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання із дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписи ч.1 ст. 161 СК України передбачають право батьків на звернення до органу опіки та піклування або суду у разі відсутності згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.
У спірних правовідносинах відсутній спір щодо місця проживання малолітньої дитини, оскільки відповідач (мама дитини) у суді першої інстанції подала заяву, в якій просить визначити місце проживання малолітньої дитини разом із батьком, тобто позивачем, оскільки вона не може піклуватися про свого сина у зв'язку з виїздом за кордон для працевлаштування і проживання (а.с.31), і таку ж заяву подала 22.09.2022 р. (а.с.51).
Згідно з довідкою Вилоцької селищної ради виданої ОСОБА_1 07.07.2022 р. № 404 убачається, що син сторін - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно із народження і по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9), тобто за місцем реєстрації і проживання позивача.
З наведеного випливає, що дитина сторін і так проживає із батьком, і спору стосовно цього, який підлягав би судовому захисту, між батьками немає, що ними не заперечується.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу адвоката Кобрин Маріанни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2.Рішення Виноградівського районного суду від 03 жовтня 2022 року залишити без змін.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
4.Повне судове рішення складено 26 квітня 2023 р.
Судді: